Ярослав Гриневич "Катря Гриневичева" Частина 3

РОЗДІЛ III.

Редакція „Дзвінка”. Великий митрополит. Підлюте. Топографічні досліди у Галичі і околицях. Відвідини України і чільних людей.

 

У 1909 р. „Руське Педагогічне Товариство у Львові” доручило Катрі Гриневичевій редаґувати журнал для дітей і молоді „Дзвінок”, який за попередньої редакторки Константани Малицької (прибр. ім’я Віра Лебедова) мав великий виховний вплив на молодь. Катря редаґує „Дзвінок” протягом трьох років. До „Дзвінка” дописують: проф. Іван Демянчук, Михайло Козоріс, д-р Іван Липа, Юрій Сірий, Осип Маковей, Гнат Хоткевич, Богдан Лепкий. Сильвестер Яричевський, Степан Чарнецький і інші, деякі ілюстрації виконує графік Іван Косинин. Сама редакторка пише для молоді вірші й оповідання .До редакції приходять цікаві листи від малих читачів: „Дорогий Дзвіночку! Я хотів би знати як Ти виглядаєш?” Що можна сказати про лист з Великої України, з Одеси, у якому син д-ра Івана Липи, Юрій шле свої завваги і привіт „Дзвінкові”, розписані золотою фарбою...

У редакції „Дзвінка” весело й гамірно, бо редакторці постачають чимало матеріялу діти. Мешкання виповнили рукописи, коректа, кліші, листи й картки від читачів й дописувачів.

У статті „Дзвінок і Катря Гриневичева” („Арка”, Мюнхен. 1948 р., ч. 5) Богдан Гармаш пише: „Катря Гриневичева оправдала свій вибір на редактора „Дзвінка”. — „Згадується мені казка одна, не тямлю хто оповів мені її. Мабуть, чи не власне серце?” — цими словами починає вона одну з перших своїх казок „Молочій” у „Дзвінку”. І тут маємо ключ до тайни, як письменниця мусіла зразу полонити серця своїх малих читачів... Тільки мова серця, тільки любов дає володіння дитячими душами. Без любови немає творчости для дітей. Мертвою, без любови творчістю заганяємо в могилу дитячі душі. Власне, велика любляча душа, благодатна, ясна, далі ж – розум високий, глибоке знання і жива поетична уява-фантазія — ось що потрібне дитячому письменникові. Ним зробитись не можна, ним треба народитись. Дитячий письменник — покликання, Богом дане. Писати для дітей — священна служба, що до неї треба вкладати на себе ризи”.

Творчість Катрі Гриневичевої у „Дзвінку” — це пролог її літературної кар’єри. Тут перші засновки її повістей „Шестикрилець”, „Шоломи в сонці” — в історичних оповіданнях для молоді, як: „Перед похороном князя Романа”, „Ярослав Осмомисл” — із часів короля Данила „Княжичі”.

У різдвяній сценці з гуцульського життя „Навздогін вітрові” вона наче підсумовує моральні ідеї, що ними сповнений її журнал: „Іди й роби добре, кожний смуток, що його здиблеш, візьми в руки і огрій при серці, і голод заспокій добрим калачиком й найліпшим словом. Іди ж!”

Праця письменниці у „Дзвінку” тривала від січня 1909 р. до серпня 1911 р. Окрім виховного матеріялу, була у „Дзвінку” окрема сторінка дитячого гумору, — до якої матеріяли густо-часто постачали матері її діти. Старший син Володимир обтяв своє волосся, залишаючи „козацького” оселедця і з тієї нагоди появився у „Дзвінку” вірш. Дочка Одарка та її ляльки мали окрему рубрику. Молодшого сина цікавила велика, настільна книга з величавими історичними картинами про „Лібушу”. Син Ярослав також любив читати оповідання для молоді І. Франка.

Одного дня письменниця написала історичне оповідання для молоді п. з. „Княжичі”, Це була зима, на дворі повно снігу, молодший син Ярослав сидів у ніг матері й слухав як вона читала це оповідання. Він мав дуже чутливу вдачу. Слухаючи про долю княжичів, раз-у-раз втирав сльози на обличчі, аж доки ... з надміру зворушення ... не заснув.

„Княжичі” стали поштовхом до двох історичних повістей Гриневичевої „Шестикрилець” і „Шоломи в сонці”.

Часом, у літі Катря Гриневичева виїжджала в гори на Гуцульщину, у Криворівню — в „українські Атени”. Тут приїжджав лікуватися у своєму „джуркальці” Франко, бували теж — Коцюбинський, Грушевський, Леся Українка, Володимир Гнатюк, бандурист Гнат Хоткевич. Вони оповідали про красу Києва, Дніпра.

Просторий дім о. Волянського, пароха Криворівні, гостив у себе визначні постаті.

 

Львів тимчасом — модернізується: зникають тут і там старі будинки, одноповерхові з широкими, ніби заїзними брамами. У нових 2 і 3 поверхових кам’яницях приміщуються елеґантні філії віденських крамниць. На вулицях — бруковані хідники, кінні трамваї їздять по рейках, говориться навіть про електричну комунікацію. — „Просвіта” у Ринку й там же „Народна торгівля”, „Дністер” на Руській вулиці й інші установи повні життя. Проте, хоч ніби тут Австрія, але на кожному кроці видно... Польщу...

Весною дерева у митрополичому саді обсипані білим й рожевим квіттям, ніби хмаринками стягнутими з неба. У цю пору катедра св. Юра має весняний вигляд, її стиль рококо зливається гармонійно з цвітучими деревами. Навіть многострадальний Іов, якого кам’яну нагу постать, вкриту тільки довгим, по кістки ніг волоссям, видно із печери з-під сходів, що ведуть до церкви, — не виглядав тоді страшно.

А сам святий Юр, що на коні намірився списом на смока-диявола, являвся у весняному оточенні — веселим лицарем.

Крізь вітражі церковних вікон падало на кам’яну підлогу соняшне проміння і клало на неї плями: — фіолетні, зелені, сині і жовті. Поруч церкви мешкальні будинки з грубезними стінами, ніби середньовічна фортеця. У них коридори, сходи й двері у яких можна загубитися. У будинку — тиша. Тут живуть церковні достойники: прелати, шамбеляни, митрати, отці Білецький, Чапельський, Бачинський, Мишковський, Бобикевич, Войнаровський та інші — деякі з родинами.

Часом у святоюрських мурах знаходили захист незвичайні люди: збігці з царської Росії, особливо по революції 1905 р.

Фронтом до церкви стоїть митрополича палата. Тут машкає митрополит гр. Андрей Шептицький. Це той митрополит, який розумів і цінував твори Франка, той сам князь Греко-католицької Церкви, який у 1913 р. на Франковому ювілеї, що відбувався у Великому театрі у Львові, не тільки був особисто, щоб віддати поклін Франкові, але й під оплески присутніх впровадив Великого каменяря під руку на почесне місце.

На запрошення митрополита, Гриневичева з чоловіком і дітьми перебувала час літніх вакацій у його добрах у Підлютому, на Бойківщині, в Карпатах. У Підлюте Гриневичі їхали із станції Креховичі 2-ма фірами через Рожнітів, Перегінсько, майже два дні. Одначе Катря воліла Гуцульщину з її мовними архаїзмами. Митрополит цікавиться не тільки літературною творчістю Гриневичевої, але й її приватним життям, яке бувало інколи доволі складне.

Здійснюючи свої давні прагнення, вона виїжджає перед I-ою світовою війною через Броди ... на Велику Україну. Тут вона бачить Київ, Дніпро, подорожує по Україні, побуває у Харкові. Знайомиться з визначними українками: Оленою Пчілкою, О’Конор Вілінською, Людмилою Старицькою-Черняхівською, Марією Конст. Заньковецькою та іншими.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.