Знову жінка дістає літературну нагороду
Прецікаве життя української письменниці
Ми, жінки, можемо бути горді, що вже другий раз із черги при призначенні нагороди „Т-ва письменників і журналістів”, на першому місці стоїть жінка. Минулого року другу нагороду дістала І. Вільде, цього року Н. Королева. (Першої нагороди й цього року не признали нікому).
Байдуже, чи це явище випадкове, хоч коли переглянути цілу літературну продукцію за минулий рік, то мусимо ствердити, що жінки-авторки займають у ній поважне місце. Важніше те, що разом із цьогорічною нагородою дістаємо нову літературну силу і то людину, якої досі ми майже не знали.
Із передмови до нагородженої книжки новель Наталени Королевої „Інакший світ” довідуємось кілька загальних даних про авторку. Чи ж не дивна це, навіть сензаційна звістка, що під таким прізвищем скривається донька графа Адріяна Дуніна Борковського, наддніпрянського землевласника-поляка. Мати авторки мала мішану еспанську та литовську кров. Авторка не знала своєї мами ніколи, бо вона вмерла, привівши її на світ. Дитиною опікувалася бабуня, яка відвезла її в 6 р. життя до французького монастиря з тим, щоб колись воїна могла стати черницею. У Франції пробула вона 11 літ. Щойно коли її батько вженився вдруге, прийшла несподівана зміна в її житті. Її звільнили з манастиря і помістили в київському інституті для дівчат шляхетського роду. Тоді вона здобуває національну свідомість і починає вчитись української мови. Скінчивши інститут, записується до Археольоґічного Інституту у Петербурзі, де здає докторат і вчиться одночасно малювати. в Мистецькій Академії. Має теж талант музичний і акторський. Приходить такий момент, що через конфлікт із батьком, який хоче присилувати її до немилого для неї подружжя, вона вступає до французького театру, який був випадково на гостинних виступах у Петербурзі, з постановою стати акторкою.
Її успіхам на сцені стоїть на перепоні — здоровля, вона мусить лікуватись. Таким робом попадає вона до всяких лікувальних місцевостей на Кавказі, в Персії та недалекої Індії. Аж війна знову каже їй вертатись до Києва. Увесь час війни вона перебуває як сестра милосердя разом з армією і за свою працю, та відвагу дістає відзначення.
Підчас наступу большевиків на Київ мало не гине; ранена в голову переходить тяжку недугу, що вражає її пам’ять. Багато мов, яких вона мала нагоду вивчити в ріжних середовищах на чужині і завдяки свому великому хистові до мов, вона забуває. Після недуги життя її зв’язане з відступом нашої армії та цілого державного апарату. Як перекладачка при нашому міністерстві закордонних справ, вона виїжджає із дипломатичною місією закордон і опинюється у Празі. Там вона осідає на довший час і виходить заміж за нашого відомого діяча В. Королева-Старого.
Н. Королева працює літературно віддавна, але здебільша в чужих мовах і принагідно. Її перші спроби розсіяні по ріжних католицьких французьких журналах під псевдонімом Фрер Жан. Видала вона теж дещо по польськи (псевд. К. Валєвська) і друкувала статті та нариси в ріжних наших часописах і журналах. Між цими працями є теж і чимало перекладів з ріжних мов.
За поважніший літературний дебют Королевої можна вважати щойно видані минулого року дві речі: повість з часів середньовіччя „1313” і нариси на євангельські теми „Во дни они”. Цього року крім нагородженої збірки „екзотичних оповідань” видала вона теж частину свого життєпису п. з. „Без коріння”. В оцих споминах находимо дуже цікаву картину з життя в київському інституті для шляхтянок. Авторка з великим обсерваційним хистом, з великою ерудицією та живістю вміє відтворити цілу ґалєрію типів, з якими їй доводилось зустрічати і малює чуже собі середовище, яке теж мало посередній вплив на її духовий розвиток.
Спомини „Без коріння” писані в такій формі, що забуваємо про їх життєписний матеріял; вони мають наскрізь літературний характер, небанальні і могли б навіть послужити зразком, як такі спомини слід писати. Для нашої інтелігенції вони цікаві теж своєю “екзотичністю”, дарма що вони „київські”. Небагато в нас було землячок, яким доля дозволила користати з освіти у зовсім чужому середовищі серед найбагатіших, вибраних доньок чужинців і щоб ці землячки залишились при нашій національнсти, та ще і вміли поділитись із нами своїми вражіннями в літературній формі. Тимто цей фраґмент життєпису Н. Королевої це не тільки зразок літературного життєпису, але й історичний матеріял, що кидає світло на відносини та середовища дуже мало в нашій літературі освітлені.
Книжка „екзотичних оповідань” „Інакший світ”, за яку Н. Королева дістала цього року нагороду − теж здебільша складена з автобіографічного матеріалу. На неї складається 15 оповідань, яких дія відбувається в ріжних містах і ріжних країнах. Багато із них присвячених темам духовного удосконалення людини − темам релігійним. Подекуди авторка сягає теж до історичних тем.
Теми, які заторкнула авторка у своїх оповіданнях, вказують на її велику культуру та безпосередню знайомість чужих країв. Те, що вони трохи далекі від нашої дійсности, можна пояснити собі своєрідними обставинами життя авторки, яка була приневолена довгі роки перебувати поза межами рідного краю і досі живе на еміграції. Зате можна надіятися, що її літературний талант дасть їй змогу відтворити і неодин сюжет безпосередньо зв’язаний з нашим життям. Її дотеперішня творчість вказує на цей талант і те, що вона після стільки ріжних пригод і подій остаточно таки вибрала собі професію української письменниці, є для нас найрадіснішим фактом, якому українське жіноцтво повинно радіти.
Олена Підгайна
Жінка (двотижневик). 1937, ч. 3, с. 3−4.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- 2112 переглядів
При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.
English
Polski
Українська