Прецікаве життя української письменниці

Ми, жінки, можемо бути горді, що вже другий раз із черги при при­значенні нагороди „Т-ва письмен­ників і журналістів”, на першому місці стоїть жінка. Минулого року другу нагороду дістала І. Вільде, цього року Н. Королева. (Першої нагороди й цього року не признали нікому).

Байдуже, чи це явище випадкове, хоч коли переглянути цілу літера­турну продукцію за минулий рік, то мусимо ствердити, що жінки-ав­торки займають у ній поважне міс­це. Важніше те, що разом із цього­річною нагородою дістаємо нову літературну силу і то людину, якої досі ми майже не знали.

Із передмови до нагородженої книжки новель Наталени Королевої „Інакший світ” довідуємось кілька загальних даних про авторку. Чи ж не дивна це, навіть сензаційна звіст­ка, що під таким прізвищем скривається донька графа Адріяна Дуніна Борковського, наддніпрянсько­го землевласника-поляка. Мати ав­торки мала мішану еспанську та ли­товську кров. Авторка не знала сво­єї мами ніколи, бо вона вмерла, привівши її на світ. Дитиною опікува­лася бабуня, яка відвезла її в 6 р. життя до французького монастиря з тим, щоб колись воїна могла стати черницею. У Франції пробула вона 11 літ. Щойно коли її батько вженився вдруге, прийшла несподі­вана зміна в її житті. Її звільнили з манастиря і помістили в київському інституті для дівчат шляхетського роду. Тоді вона здобуває національ­ну свідомість і починає вчитись української мови. Скінчивши інститут, записується до Археольоґічного Інституту у Петербурзі, де здає докторат і вчиться одночасно ма­лювати. в Мистецькій Академії. Має теж талант музичний і акторський. Приходить такий момент, що через конфлікт із батьком, який хоче присилувати її до немилого для неї подружжя, вона вступає до фран­цузького театру, який був випад­ково на гостинних виступах у Пе­тербурзі, з постановою стати ак­торкою.

Її успіхам на сцені стоїть на пе­репоні — здоровля, вона мусить лі­куватись. Таким робом попадає во­на до всяких лікувальних місцево­стей на Кавказі, в Персії та недалекої Індії. Аж війна знову каже їй вертатись до Києва. Увесь час вій­ни вона перебуває як сестра мило­сердя разом з армією і за свою пра­цю, та відвагу дістає відзначення.

Підчас наступу большевиків на Ки­їв мало не гине; ранена в голову переходить тяжку недугу, що вражає її пам’ять. Багато мов, яких вона мала нагоду вивчити в ріжних середовищах на чужині і завдяки свому великому хистові до мов, вона за­буває. Після недуги життя її зв’язане з відступом нашої армії та ціло­го державного апарату. Як перекла­дачка при нашому міністерстві за­кордонних справ, вона виїжджає із дипломатичною місією закордон і опинюється у Празі. Там вона осі­дає на довший час і виходить заміж за нашого відомого діяча В. Коро­лева-Старого.

Н. Королева працює літературно віддавна, але здебільша в чужих мовах і принагідно. Її перші спро­би розсіяні по ріжних католицьких французьких журналах під псевдо­німом Фрер Жан. Видала вона теж дещо по польськи (псевд. К. Валєвська) і друкувала статті та нариси в ріжних наших часописах і журна­лах. Між цими працями є теж і чи­мало перекладів з ріжних мов.

За поважніший літературний де­бют Королевої можна вважати що­йно видані минулого року дві речі: повість з часів середньовіччя „1313” і нариси на євангельські теми „Во дни они”. Цього року крім нагоро­дженої збірки „екзотичних опові­дань” видала вона теж частину свого життєпису п. з. „Без корін­ня”. В оцих споминах находимо ду­же цікаву картину з життя в київ­ському інституті для шляхтянок. Авторка з великим обсерваційним хистом, з великою ерудицією та живістю вміє відтворити цілу ґалєрію типів, з якими їй доводилось зустрічати і малює чуже собі сере­довище, яке теж мало посередній вплив на її духовий розвиток.

Спомини „Без коріння” писані в такій формі, що забуваємо про їх життєписний матеріял; вони мають наскрізь літературний харак­тер, небанальні і могли б навіть послужити зразком, як такі спомини слід писати. Для нашої інтелігенції вони цікаві теж своєю “екзотичні­стю”, дарма що вони „київські”. Небагато в нас було землячок, яким доля дозволила користати з освіти у зовсім чужому середовищі серед найбагатіших, вибраних до­ньок чужинців і щоб ці землячки залишились при нашій національ­нсти, та ще і вміли поділитись із нами своїми вражіннями в літературній формі. Тимто цей фраґмент життєпису Н. Королевої це не тільки зразок літературного життєпису, але й історичний матеріял, що кидає світло на відносини та середовища дуже мало в нашій літературі освітлені.

Книжка „екзотичних оповідань” „Інакший світ”, за яку Н. Королева дістала цього року нагороду − теж здебільша складена з автобіографічного матеріалу. На неї складається 15 оповідань, яких дія відбувається в ріжних містах і ріжних країнах. Багато із них присвячених темам духовного удосконалення людини − темам релігійним. Подекуди авторка сягає теж до історичних тем.

Теми, які заторкнула авторка у своїх оповіданнях, вказують на її велику культуру та безпосередню знайомість чужих країв. Те, що вони трохи далекі від нашої дійсности, можна пояснити собі своєрідними обставинами життя авторки, яка була приневолена довгі роки перебувати поза межами рідного краю і досі живе на еміграції. Зате можна надіятися, що її літературний    талант дасть їй змогу відтворити і неодин сюжет безпосередньо зв’язаний з нашим життям. Її дотепе­рішня творчість вказує на цей та­лант і те, що вона після стільки ріжних пригод і подій остаточно таки вибрала собі професію української письменниці, є для нас най­радіснішим фактом, якому україн­ське жіноцтво повинно радіти.

Олена Підгайна

Жінка (двотижневик). 1937, ч. 3, с. 3−4.