Слово про Оксану Керч

Слово про Оксану Керч

На творчий шлях письменника витискає свій знак середовище, в якому він виростає. Оксана Керч народилася на окраїнах українських земель, недалеко Жешова, в місті Пшеворську, де в доісторичний час — за археологічними даними — жило давньослов'янське плем'я венедів, у сім'ї українського інтелігента Івана Гаращака. Та виростала вона у колись княжому - королівському столичному місті Львові; тут ходила до школи, тут закінчила матуральним іспитом в 1929 році науку в жіночій гімназії Сестер Василіянок. Студентські її роки припали на надзвичайно цікавий час у світових подіях, що принесли перемогу новому рухові націоналізму й авторитаризму. Впливи цих подій відбились і в Галичині, яка у висліді першої світової війни перебувала під окупацією Польщі.

Львів став тоді осередком українського культурного життя. Вже саме число видаваних тоді українських часописів і журналів у цьому місті, близько сотні окремих назв, вказує на пожвавлення культурного життя українців у традиції таких подвижників українського відродження, як Маркіян Шашкевич і Іван Франко. Хоч би взяти рік 1933 — знаменний рік в українській історії, та головно в українській культурі (штучний голод, ліквідація українського культурного життя й винищення української інтелігенції в Україні з самогубством-протестом Миколи Хвильового). У відповіді на цей розгром в Україні посилюється відродження в Галичині. У літературному Львові існували в той час три головні літературні групи: комуністична, що її в період українізації підтримували трудові кола України та яка вже в той час, з виїздом родини Крушельницьких на Україну в 1934 році, підупала; група католицьких письменників, що за підтримкою таких діячів української католицької церкви, як митрополит Андрей Шептицький і тодішній ректор Духовної Академії Йосип Сліпий, гуртувалися при видавництві «Дзвони», яке вели професори Микола Чубатий і Петро Ісаїв; та націоналістична, що згуртувалась коло місячника «Вісник», що його саме в цьому 1933 році перебрав Дмитро Донцов. В цьому 1933 році вийшли друком такі книги поезій, що замаркували зворотний пункт в нашій літературі: «Три перстені» Богдана Ігора Антонича, «Барви і лінії» Святослава Гординського, «Сонети і строфи» Богдана Кравціва, а теж «Земна Мадонна» Євгена Маланюка, «Рінь» Олега Ольжича та «Бій за українську літературу» Юрія Липи. Тоді теж почав виходити літературний місячник «Ми у Варшаві», спонсорований колами Української Народної Республіки, а скоро у Львові почала появлятися перша українська літературна газета, двотижневик «Назустріч» під редакцією Михайла Рудницького. В Україні в тому ж році вийшла друком драма Миколи Куліша «Маклена Граса», та самий автор був невдовзі арештований і засланий; згадуємо нашого славного драматурга й тому, що Оксані Керч було приречено стати в час воєнних перемін його невісткою, про що й не міг довідатись Микола Куліш, бо в той час загинув на засланні в 1942 році.

Ярослава Гаращак, бо це родове прізвище письменниці, яка писала під прибраним іменем Оксана Керч, виростала у цих цікавих роках і рано у студентські роки почала пробувати свого пера. У тридцятих роках вона дописувала до українських часописів, головно до популярних видань українського організованого жіноцтва «Нова хата» і «Жіноча доля», в яких виріс письменницький талант старшої за неї на кілька років Ірини Вільде, яка заімпонувала літературному читачеві у Львові своїми легкими новелетами з життя. Згодом наладнала співпрацю з видавництвом «Батьківщина», що саме тоді народилось за ініціативою політичного діяча Дмитра Палієва, під ідеологічним покровительством мислителя Миколи Шлемкевича, який саме повернувся з наукового відрядження у Відні і Парижі, де вивчав нові філософічні теорії, голови філософа Бергсона. Дописи і нариси Ярослави Гаращак появлялись головно у щоденнику «Українські вісті», що виходив у видавництві «Батьківщина».

Активнішою стала діяльність Ярослави після одруження з мистцем Володимиром Ласовським, який після студій у мистецькій школі Олекси Новаківського у Львові, а згодом у мистця Ф. Леже в Парижі, став популяризатором модерного мистецтва в українському середовищі. Він був ініціатором мистецької групи «Руб», а згодом подвижником мистецького видання «Карби», що вийшло в 1933 році, та співдіяльним у першому професійному товаристві українських мистців АНУМ з мистецьким журналом «Мистецтво». Дім Ласовських в горішній частині Львова, дільниці Личаків, став осередком для молодих мистців і літераторів. В затишному партерному домі, у формі літери «Г», за дерев'яною фірткою, кипіло мистецьке життя, сповнене все новими задумами активного Володимира Ласовського і його завжди бадьорої, сповненої свіжою думкою, приправленою часто добірним дотепом дружиною Славою. Тут у сальонику, в якому на керамічному тарелі завжди були якісь ласощі, збирались ми й літератори, від приятелів-модерністів, з мистцем-поетом Володимиром Гаврилюком, абсольвентом Краківської Академії Мистецтв, автором модернізованої поетичної збірки «Сольо в тиші», та мистців-колег Степана Луцика, Антона Малюци, Ірини Нижник, Романа Чорнія й інших. Найцікавішою постаттю був Богдан-Ігор Антонич. Ласовський виготовив кілька портретів цього поета-вундеркінда, що його редактор «Діла» Осип Боднарович назвав «хлопчиною з сонцем на плечах», хоч він у той час вже був магістр філософії й лауреатом літературної нагороди Товариства Українських Письменників і Журналістів ім. Івана Франка. Антонич наповняв той закуток і учасників творчим генієм, що збагачував і літературу, і мистецтво, бо поет пробував сил і в малярстві й думав також про музичну, головно композиторську творчість. Він грав на скрипці та й ще він був автор передової статті у журналі «Карби» під назвою «Національне мистецтво».

Ці творчі поривання молодих мистців і літераторів у Львові в передвоєнний період зафіксувала Оксана Керч у своїй першій і чи не найкращій повісті «Альбатроси», що вийшла друком ще в країні її першого поселення, в Аргентині, в 1957 році, змалювавши творчі поривання молодих ентузіастів, як злет буревісних птахів, які крізь океани несуть свою життєву снагу. В середовищі цих молодих творців виростав письменницький талант Оксани Керч і для нього вона віддала найкращі моменти свого життя.

Остап ТАРНАВСЬКИЙ Філадельфія, США

Повість "Альбатроси" на нашому сайті

 

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.