Рецензія Михайла Рудницького на роман "Ночі та дні" Марії Домбровської

Повість Марії Домбровської, відзначена польською державною нагородою, „Ночі та дні” – одна із найзамітніших появ польської літератури за останні роки. 4 томи, досі нескінчені. Щось ніби „Сага Форсайтів”, Гольсуерті’я. Спроба хроніки одного роду, спокійна широко-епічна. Всі порівняння, які можна б тут зробити відповідають ріжницям двох літератур. Гольсуерті менше-більше у такому відношенні до Домбровської як Діккенс до Сенкевича або Кіплінг до… Нема нині з ким прирівнювати.

Домбровська змальовує з талантом (нині це слово значить багато або ніщо!) щоденщину дрібної польської передвоєнної шляхти у Конґресівці, тої що сиділа на ріллі і таки працювала. Люди у повісті живі, але немов зумисне сіренькі; авторка більше цікавиться психольоґією людини, що зживається зі своїми важкими обов’язками та клопотами, – бореться за хліб, має хвилини малих поривів, малі траґедії та великі надії, як усі ми. Психольоґічні помічення найбільша окраса цієї повісти; тільки їх промінь може роз’яснити цю довгу чергу непримітних людей і їх переживання, що є наче вічні епізоди без провідної нитки.

Старі вмирають, родяться діти, нездужають, ідуть до школи, – батьки мають або мали колись свою молодість, за якою йде зрілий вік із боротьбою за суспільне становище та родинне кубелечко, потім радощі, далі дні втоми та розпуки, погідна або бурхлива осінь.

Це повість за класичними зразками; авторка має багато часу, любить оповідати і майже не думає про те, чи читач може нудьгувати. Герої – такі як і ми, у своїй буденщині, яким може трапитись те саме себто майже нічого „цікавого”. У сучасній европейській повісти це замітна риса, як поруч найсміливіших зусиль одних авторів, що, готові продати своєї ім’я за сензаційний сюжет, такий як часописний скандал або кіновий трік, інші письменники відвертаються з відразою від усякої аранжованої композиції, хотілиб якнайменше „видумувати” ситуацій, конфліктів, драматичних вузлів.

Коли берете Пруста або Томаса Манна (нелегка це лєктура!), мусите зректись усіх тих почувань, що зв’язані від дитячих літ із запитом: „а що станеться з ними (героями) далі?!”

Після Жеромського, не кажемо вже Пшибишевського, Домбровська нагадує знову предавні дні, коли читали ми Ожешкову та Пруса, „Родину Поланєцких”. Немов би хотіла самою формою повісти завернути нас у ту добу. Бжозовський мріяв про таку повість, коли починав свою „Сам серед людей” – задуману на кілька томів. Та на якому широкому тлі він її задумав!

Цікаво, як читає „Дні та ночі” сучасна молодь. Дієві особи не мають тут досить огню, від якого загорялась би наша уява. А проблеми, що ворушать нас, свідомо придушені, притьмарені.

Та скільки ми дали б нині за таку письменницю у нашій літературі!

 

 

м.р.

„Назустріч” / 1934, число 7, с. 5. /

 

 

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.