(повний текст тут)

Слово від автора

Ця повість являє собою ще одну спробу (яких ніколи не буде забагато) висвітлити частину духової атмосфери, що в ній відбувалися події, які хвилюють уже майже 2000 літ світ, і то не тільки християнський. Матеріялом для цієї праці, заснованої на підкладі археологічних студій, послужили авторці також численні еспанські та провансальські легенди й апокрифи, які вона розшукувала і збирала протягом майже цілого свого життя.

Є це нарис драми «типової людини», прокуратора Юдеї Понтія Пилата, що й після смерти лишився «жити» у християнськім «Credo» («Вірую»), згадуваний побіч з іменем Божим.

Читаючи цю повість, не слід забувати, що, хоча в ній увесь час іде мова про події, споєні з життям Христа, та про особи, більшість яких нині визнані Католицькою Церквою святими, все оповідання освітлено з погляду тодішнього світу ще не християнського, а поганського або юдейського.

Родом Понтія Пилата я зацікавилася тому, що в Еспанії існує леґенда, ніби рід Медінаселі {Medinacelli), з якого походила моя мати (Maria Clara de Castro Lacerda Fernandes de Cordoba Medinaceli y Figeroa), «споріднений» із родом Понтія Пилата.

Звичайно, постала ця леґенда з того, що один із палаців, які належать родові Медінаселі, зветься: «La casa de Pilatos» — «Дім Пилатів».

Зветься ж цей палац так тому, що є він «точною копією» Пилатової Преторії[i] з бюстами римських цезарів і з бальконом, з якого Пилат показував народові Христа з словами: «Ессе Homo». Є в цьому палаці і «стовп бичування», оригінал чи копія — то вже інше питання! Але, власне, цей «стовп» і дав підставу для леґенди.

Історично відомо лише те, що цього «стовпа», справжнього чи копію, подарував колись неапольському віцекоролеві з роду Медінаселі римський папа Юлій II[ii].

Отже, рід Медінаселі вирішив створити «достойне оточення» цій дорогоцінній реліквії.

До каплиці, де вона була поміщена, додали цю «точну копію» Пилатової Преторії.

В самому палаці, поміщеному на дуже непоказній вулиці, зверху немає нічого особливого ні пишного. Але всередині він прекрасний. І щороку, протягом Великого Тижня, він відчинений кожному, хто хоче поклонитися «стовпові бичування». Звичайно, відвідують його численні туристи-американці тільки з цікавости, а не побожности.

Старі еспанські роди мають не одну таку леґенду.

Наприклад, рід д’Альба (d’Alba) дістав свою назву тому, що, на думку еспанського короля Фернанда Святого[iii], долю Севіллі вирішить його двобій із мавританським королем Аксафатою, без свідків, ранком. Коли ж дон Фернандо вийшов, помітив, що за ним іде, криючись, еспанський вояк. Виявилося, що цей вояк вийшов за королем, боячися зради.

— І ти не боявся за себе? — спитав король.

— Ні. Бо Вашої Величности й мене вистачило б на два десятки маврів! А там і поміч уже підійшла б!

— Так вийшов ти, як звичайний вояк, а вернешся зі мною вже, як герцоґ! Вітаю ж тебе, герцогу д’Альба! (Alba означає по-еспанському: світанок.).

Але рід Santa Maria має «рекорд» у цих легендах, бо уважає себе спорідненим… із самою Пресвятою Дівою Марією! Звичайно, через якусь її «двоюрідну сестру» чи «сестриницю»!… Вони ж бо добрі католики! У цьому роді мали навіть додаток до молитов до Пресвятої Діви «Senora у Prima mia» «Пані й сестриниця моя».

«Prima» означає по-еспанському: «кузинка», «сестриниця», «двоюрідна сестра». Настільки любить андалюзійська фантазія (леґенди переважно андалюзійського походження) барвисті, чудесні казки!

Щодо споріднення роду Медінаселі з Пилатом, то це заперечує факт, що рід Пилатів походив з Тарраґони[iv], а рід Медінаселі, як це показує одна частина його прізвища, походив з Кордоби (de Cordoba).[v]

Одне тільки в'яже мене з Пилатом: як і він, не люблю, щоб мене «виправляли»…

— «Quod scripsi — scripsi!»

Наталена Королева