О.Дучимінська. Критична розвідка про Наталю Кобринську

КРИТИЧНА РОЗВІДКА

НАТАЛІЯ КОБРИНСЬКА ЯК ФЕМІНІСТКА

Цю скромну працю присвячую нам'яти першої апостолки і піонерки жіночого руху в Галичині Наталії з Озаркевичів Кобринській

 

 

1

Почавши від 48 року в Европі повстала велика обнова, звана «весною народів». Прозябали, розвивалися і плили повінню нові кличі, які голосили для всіх свободу та рівноуправність, розривали відвічні кайдани, проломлювали леди. Розсипалися старі будівлі поневолення, ставали нові, у яких мав запанувати новий лад, нова структура. Опадали кайдани, що довгі роки гнобили і не давали розвиватися загальнолюдським правам.

Між визвольними кличами у «весні народів» не сміло бракувати і клича визволити жінку, яка томилася у неволі довголітних звичаїв і прав. Неволя жінки була загальним злом і мстилася не раз на родиннім чи суспільнім життю. Жінка була обдерта з усяких прав. Ще до не дуже давна, по смерти чоловіка, жінка не сміла бути опікункою своїх власних дітей.

Зразу рух жіночий був тільки слабим відгомоном інших визвольних кличів. Але коли наступили економічні реформи, а з ними прийшло заробкування жінки, тоді клич цей став актуальним у цілій Европі. Життя ставало скомпліковане і тяжке. Часто оказувалася потреба зарібку не тільки мужчини, але і жінки. Та коли жінка почала працювати, була немилосердно використана. За малу заплату жадали великої праці. Коли суспільні обставини викликали потребу зарібку в середних верствах, зійшлися інтереси жінок-робітниць з інтересами жінок-інтелігеиток. Останні прийшли в поміч своїм сестрам і перебрали на себе часть борьби у цім визвольнім русі, заступаючи свої інтереса духової натури. Так. отже, рух жіночий був висловом духу часу.

В Европі рух цей вже давно мав прихильників, літературу та підготовку. Учені мужі світової слави звернули увагу на жінку, на її велике завдання супроти суспільности і на місію, яку жінка може і повинна сповнити, яко свій суспільний обов'язок. Бебель у свойому славному творі «Соціалізм та жінка» кладе у руки жінки велике завдання будови будучини суспільности. Штуарт Міль у книжці «Про неволю жінок» каже: «поневолення жінки — це одна з великих перешкод поступу людства». Він був горячим прихильником еманципації жінки. В Голяндії Мультатулі перший заговорив про неволю жіночу і виказував хиби, які через це відбивалися на устрою суспільних відносин. Ляфурже (його звали пророком фемінізму) вірить, що Антигона перейде «від заряду дому до заряду землі». Рескін, англ. фільозоф, і багато інших були горячими приклонниками визволення жінки. Всі вони вірили, що в руках її спочиває будова нового ладу, нової суспільности, світа нового. Домагалися, отже, визволення цеї жінки, домагалися людських прав для неї та доступу на широку арену суспільної праці, не тільки для добра жінки, але і для загального добра.

У кожному народі знайшлися піонірки цего руху. У 60-тих роках Америка вирішує право жінки. У Швейцарії, Італії та Фінляндії жінки осягнули доступ на університет. Реформи у Росії 1861 р. дали сильний товчок жіночому рухові і наші сестри з Великої України випередили нас у здобуттю прав. В Австрії тільки оден Відень мав промислові жіночі товариства. В інших краях, які входили у склад Австрії, жінки ще не проявляли на зовні своїх визвольних змагань. Але усюди йшла підготовка, усюди йшла праця.

У нас, в Галичині, не було такої реакції у цьому напрямі. Не було ні найменшої підготовки до стрічі цеї великої обнови. Було вже підсвідоме бажання зміни у деяких одиниць. Це мож пояснити цим, що не було фабрик, не було й робітниць, а селянка не реагувала так дуже на визволення. Усе селянство томилося у неволі до 48 року, а по знесенню панщини не було ще свідомости, ні потреби визвольного жіночого руху. Інтелігентки пропадали під гнетом домашніх традицій і обставин[1]. Впрочім, це були часи нашого національного і літературного відродження, і усі були захоплені цим новим рухом. Інші держави не потребували у цім напрямі зуживати енергії — могли, отже, реалізувати у себе нові європейські кличі.

 

 

II

Кобринська родилася 1851р. в Белелуї біля Снятина у священичій родині. Родичі її — о. Іван Озаркевич і Теофіля Окуневська.

Вже при народинах судільниці прорекли їй велике завдання. Обдарували душу Її великим скарбом-любов'ю, яка людину робить здібною до великої посвяти та вірою у свої сили та ідеї. Покликали її до небуденної місії Мойсея.

Доля була їй ласкавою. Окруження сприяло розвоєви її духа. Вихована у культурному середовищі рідної хати, Вона з малку вміла спостерігати і думати. У батька була гарна бібліотека і тут вона находила першу поживу своїй душі.

Ще дитиною прислухувалася розмовам дома, де гуртувалися в даний час одиниці, які цікавилися ширшим життям та всілякими новими напрямками його. Вони приносили у хату відгомін широкого європейського життя та відблиски запалу і вогню, що обхоплював тодішну цілу Европу.

Дім їх звали почесною назвою «руські Атени». Не одно слово, не оден момент цего часу, тоді ще не зрозумілий, западав у молоду душу. Родилися ріжні питання у душі — на які відповіди вона шукала сама у Собі. І ось перша задума, перша самостійна праця Її духа.

Одного разу попала їй у руки книжечка Гофманової, яка звернула увагу Її на суспільне положення жінки. По прочитанню цеї книжечки, вона почала ближче приглядатися життю жінки поза домом і помітила багато дечого, на що до цеї пори не звертала уваги, а що кривдило жінку.

З відносин у домашньому життю, їй на думку не приходило, що жінка може бути поневолена. Дома Вона бачила, що мама чи бабуня тішилися якнайбільшою пошаною і не було двох світів поділених на мужеський, і жіночий. Обі вони були дома авторітетом.

Сама на собі відчувала Вона тільки у одному напрямі поневолення: не могла студіювати, як Її браття, які їхали навіть за границю. Вони могли набувати ширшу освіту, а перед Нею світ науки був замкнений. Яка сила одним отвирала цей світ, а перед другими замикала! А вона цілою душею рвалася до нього. Чи ніхто не може змінити цего кривдячого права?

Настав час Її дівування. Були це гарні, спокійні хвилі весняного життя молодої дівчини. Своєю фізичною красою, грою на фортепяні та небуденністю духа звертала на себе загальну увагу. (Про це розказувала п. Наталія Коваликова, яка знала її з тих часів).

Брати Її та молодь, яка у них буває, привозить у хату багато книжок. Вона запізнаєся з російською та німецькою літературою. Читає також книжки научного змісту, як Бокля, Маркса, Лясаля та Драгоманова.

Через читання такої поважної лектури в її душі настав переворот. Вона з жахом помічує, що багато правд, у які вона вірила, захитується. Родяться натомість нові, яким годі було заперечити. З братами та їх товаришами горячо диспутує. Вони порушують літературні чи суспільні теми, і молоді люди були здивовані, відки у Неї такі пориви, такий хист глибокої думки[2].

Твори позитивістів почали руйнувати Її релігійні поняття і погляди на суспільний лад. Почали родитися нові думки. З глибоко майже фанатично релігійної, Вона став вільнодумною. У Її нутрі почалася боротьба з власним «я».

Новий світогляд, новий спосіб думання порізнив Її з багатьома людьми. Люди почали дивитися на Неї як на зманєровану жінку з нездоровими, шкідливими думками, і не могли їй цего простити.

Попри читання поважної лектури, не дає їй спокою проблема, порушена у малій книжечці Гофманової. До цего ще попала їй у руки рецензія якогось французького автора, який обурювався, що жінки у суспільному життю стоять нижче від мужчин, та старався доказати, що оба поли є собі рівні.

Вона починає підмінувати деякі прояви жіночого життя та їхні причини. Вичувала, що ця проблема не може остати як до тепер забута і непомічена. Не знала ще, що треба буде робити, як підійти — але знала одно: це питання мусить бути вирішене, розв'язане.

Доля дає їй товариша життя о. Теофіля Кобринського. Він був співаком, пяністом і композитором. У ньому знаходить щирого приятеля, пораду та підпору у тяжких переживаннях, у розладі зі своїм власним «я». У життю Вона бачила консерватизм, назадництво, старі форми, які вже не витримували критики. У книжках дочитувалася життєдайних джерел та поривів нового, свіжого життя!

Процес наших молодих соціялістів (Франко, Павлик, Павликівна) глибоко вразив її. Не хотіла прямо вірити, що не тільки у чужих книжках, але і нас нуртує вже європ. думка, родиться бажання реформи. Є вже речники нових великих ідей, які терплять за них. Це скріпило її духа та постанову виповісти боротьбу традиції поневолення жінки.

Чоловік виводить Її поза традиційні рями домашнього ґаздівства і вона стає з ним до праці, як співробітниця-товаришка.

Вийшовши заміж, звернула увагу на жіноче домашнє ґаздівство. Її вражала неекономія часу і непродуктивність жіночої праці. Почала роздумувати над реформою господарки та над улекшуванням обов’язків жінки.

З цими думками не сміла звірюватись покищо нікому, крім чоловіка, який її усе розумів і підбадьорував у праці.

За кілька літ подружого життя Вона стала жінкою-людиною зі з'ясованою, витиченою метою у житті. Знала тепер, що болить Її у суспільному ладі, чому треба протиставитися. Зачеркує собі плян праці, не на роки, а на ціле своє життя. Її бажання перейшли усі дотеперішні. Вона задумала будити, визволяти духа жіночого.

Клич визволення жінки був тоді революційним кличем. Треба було бути готовою на великі труднощі та перепони. Як усе, так і у цій смілій думці находить дорадника у чоловіці. Він захочує Її до наміченої праці, тим більше, що визвольні кличі були духом часу, який велів розривати усі кайдани і бажати свободи та належних прав.

При помочі чоловіка починає совісну підготовку.

Вільні хвилі присвячують спільній духовій праці, читанню книжок і образованию. Вона працює поважно науково. Перестудіовує Біхнера, Ренана, Гекля, Дарвіна, Лілі Браун, Бебля, Штуарт, Мілля. Велике вражіння на Неї зробила книжка цего останнього «Про неволю жінок».

У цей час виходить Павлика «Ребенщукова Тетяна». Він перший з укр. письменників заговорив про неволю жінки у подружому життю. Кобринська радо повитала такий прояв вже і у нашій літературі, яка брала за тему жіночу долю. Хоч у «Тетяні» вразило її немовби пропагування вільної любови.

Її так захопили загальнокультурні проблеми і жіноче питання, що національним питанням вона зовсім не турбувалася. Здавалося їй, що це приходить само собою. Був це вплив авторів європейської міри і фільософів, які у своїх творах мають на думці усе людство. А у цей час була вона горячою прихильницею соціялізму.

Щойно Франко — цей сам, який поборював у нас вузький націоналізм — навів Кобринську на національні інтереси. У своїх оповіданнях він звертає увагу не тільки на працюючу масу, але і на народність, як на зовсім відрубну етнографічну групу. І вона прийшла до переконання, що лиш на національних підставах може піднестися маса до загальної культури і цивілізації. І Драгоманів звернув увагу, що у нас справа соціялізму мусить іти поруч зі справою національного відродження[3].

 

 

III

Не довго триває у неї родинне щастя. Чоловік її ненадійно вмирає. З ним тратить дорогого приятеля і повірника дум своїх. Остала йому вірною. Удруге не хотіла вийти заміж, хоч вдовою остала ще у дуже молододому віці. Дітей не мала. До смерти згадувала Чоловіка з повною пошаною та любов’ю.

Вертає у хату батьків. Тяжким ударом втрати Чоловіка була розторощена. Близькі Її боялися дуже за Її здоровля.

Та від духової смерти вратовує Її ціль життя, до якої вони удвох стежку мостили. Призначенням Її життя не було бути жрекинею домашнього огнища. Їй було написане вийти у широкий світ, стати Апостолкою поневолених, пробивати нові шляхи, давати нові ціли і вартости жіночій душі.

Під цю пору Батько її послує. Вона виїздить з ним до Відня і попадає зразу у цей широкий світ, до якого тужила довгими роками. Тут входить у студентське тов. «Січ». Найближче Неї стояв Василь Полянський і Остап Терлецький. З ними вона богато говорила про загальні справи. Терлецький розумів Її бажання, розумів Її несупокій духа.

Він піддав їй думку писати про все, що думає і говорить. І ось родиться перше оповідання «Пані Шумінська» (пізніше «Дух часу»). Терлецький прочитав його у «Січи» під псевдонімом і воно на загал подобалося. Це заохотило Кобринську писати. В короткому часі Вона знов написала оповідання «Задля кусника хліба». Від того часу Січовики почали цікавитися жіночим питанням, якого потребу признавав усей культурний світ.

У 1883р. було студ. віче в Коломиї. Студ. Василь Полянський мав на цім же вічу реферат у справі піднесення освіти і горожанських прав жінки. Львівські студенти були противні рефератови на дану тему. Студенти зі широкого світа розуміли потребу руху жіночого. На цім же вічу пізнала Кобринська особисто Франка, з яким вже переписувалася давніше і який був Її прихильником. З цего часу датується теж Її знакімство з Павликом. Єдність думки злучила їх у довголітню дружбу.

Реферат на вічу був наче перший заповіт жіночого руху, покермований дуже влучно, бо зацікавив молодь, яка все є найкращим пропагатором нових ідей і вміє все найкраще проголосити та ввести у життя нові кличі.

Настає проломова хвиля у її життю. Вона починає писати. Треба було підготовити почву до великого завдання і треба було йти у маси, як не з живим словом, то з друкованим. Кобринська знала по собі, яке кольосальне значіння має література на світогляд людини. Хотіла і свої сестри зацікавити книжками та звернути їх увагу на таку важну і нетерплячу проволоки справу, як положення жінки у суспільности. Неволя жінки була загальним злом і мстилася на родиннім, а то й суспільнім життю. Жінка без належних їй людських прав була використовувана на кожному кроці.

Мужчини, які стояли на европ. уровені духа, домагалися від жінки, щоби стала їх духовою товаришкою. Вони добачували у еманципації жінки зворот до кращого, до хосенних суспільних реформ. Але загал не поділяв їх думки і приняв жіночий рух неприхильно. Мужчини знали, що їм вигіднійше мати безвільну жінку, яка зі схиленим чолом сповняє найтяжчі обов'язки, а одинокий авторітет добачувала у свойому чоловіці. По виступі Кобринської вони накинулися на неї і сильно протиставилися Ії кличам.

За границею Кобринська уміла бачити і спостерігати це, що треба. Усе хотіла би Вона перенести, перещіпити на свою рідну землю і у наші відносини внести духа європейського. Еманципація жінки в Европі — був уже факт доконаний і тепер ця течія, цей рух мусить усюди знайти відгомін.

І ось, являється і у нас Апостолка і Піонірка цего нового клича, який будить жінку-галичанку з довгого сну вікової неволі. Кобринська вертає у рідний край і зразу же бере прапор визвольної боротьби жінки. По мирнім до цего часу овиді починає розливатися заграва, яка мала спалахнути полум’ям і стопити відвічні леди та заморози традицій і кривдячого права. Не було часу. Треба було брати прапор у руки і хоч би без підготовки мас, йти там, де нові филі несли Европу.

Але через це, власне, що не було підготовленого терену, завдання Її стає тяжке. Не тільки мужчини, але і багато жінок стоїть на стороні традицій і звичаїв, та боронить вступу визвольному рухові жінки у ширші маси. Не вміють і бояться бути собою. Накидаються на Неї, киринять, уважаючи кличі Її єресию. Та Кобринська не думає уступити з раз витиченої дороги.

Побіч Драгоманова, що вносить до нас соц. питання, Франка, який модернізує нашу літературу, Кобринська піднімає теж модерний і конечний клич еманципації жінки. Піднімаєсь великого і смілого завдання. Кидає нові кличі, голосить нові думки, робить зі жінки людину рівну мужчині, каже цій жінці мати бажання і здібности загальнолюдські. Бажає здобути жінці освітні, економічні і політичні права.

Це велике, гаряче бажання визволення поневолених, збудило у ній письменницю і суспільницю. На жаль, на свої услуги не має преси, бо мужчини не радо йдуть назустріч емаципації жінки. Чисто людське а заразом наскрізь сучасне змагання жіноцтва до рівноуправности у життю і суспільних правах не подобається загалові.

Вона переходить тернисту дорогу на цю Голгофту за право жінки — дорогу повну трудів, перепон та прикростей. Так, отже, перепони в її праці мали подвійний характер: боротьба з противниками і труднощі, які представляв непідготований терен праці. Треба було конечно щойно виховувати цих, для яких голосила свої ідеї Кобринська.

Та помимо перепон, праця йде вперід. Промощує, прорубує стежки у пралісі, який оточує тодішню жінку. Наче каменяр лупає скалу, яка лягла перед жінками, заступаючи їм доступ до світа і праці. Кришить тверду опоку, щоби поневоленим дати доступ до життєдайного джерела. Дорогами, по яких нині йдемо масами, вона йшла самітна.

Обставини, шо немає преси (одиноке «Діло» зразу поміщує відповідні статті, потім і воно відказуєся), спонукують Її до писання і видавання брошурок. Ними вона будить зацікавлення жінки-інтелігентки до праці над собою, а так підготовитися до ширшої праці для загалу. Брошурками теж вона борониться перед напастями та висвітлює справи. Видає власним коштом, або помагають їй у цьому приятелі еманципації жінок. Брошуру, яку видала у відповідь критикови на перший жіночий альманах, видає своїм коштом др. Трильовський.

Дрібне слово робить своє. Зацікавлення обхоплює чимраз ширші маси. Кобринська одягає їх у форми новель та оповідань і так висилає у світ сповняти місію.

У 1884 році справа вже так поширилася, що мож було скликати жіноче віче до Станиславова. Тут же зістав положений вугольний камінь під будову жін. організацій через заложення першого жіночого товариства. Був це рід читальні з метою видавати книжки. Франко дуже цікавився цим вічем, як і взагалі жіночим рухом. При самім урядженю помічними були Полянський Василь і Окуневський. Полянський помагав укладати статут і обдумувати усі подробиці.

По заложенню товариства, накинулася на Неї преса, якою, звісна річ, орудували мужчини. Перекручували факти, або промовчували нароком важні події. Раз, щоби зазначити, що вони так маловажні, що й спомину не варті, а в друге, щоби ширший загал не знав, що дієся. Осмішували де і як тільки могли рух жіночий[4]. Тяжкі перепони падали на дорозі праці і треба було великої сили волі, великої любови ідеї, щоби не податися. Боротьба була тяжка і не рівна. Але Кобринська стояла непохитно на полі битви, наче Жанна Д'арк. Може і Її хоронили які добрі духи, додавали їй сили і не давали упасти.

Та не тільки з одиницями вона мусить зводити боротьбу, але і з цілими партіями.

Партія клерикальна накинулася на Неї, що Вона уводить безбожність, соціялізм, баламутить жінки, відтягає їх від обов’язків, наложених на них Богом(!). Партія радикальна (часопис «Народ») через це, що Вона заступала інтереси не тільки жінки-робітниці, але і жінки-інтелігентки, добачала у Ній буржуйку.

Партія народовецька боялася, що Вона з жінками сотворить нову партію на грунті радикальнім. Вкінці і стара партія мала свої побоювання.

По якомусь часі товариство у Станиславові сходить на манівці і Кобринська попала з ним у конфлікт. Вороги з цего скористали і зробили з Неї атеїстку, соціялістку і небезпечну революціоністку. А річ була у цьому, що товариство замість за зібрані гроші купувати книжки, як було предвиджено у статуті, хотіло купити єпископови чашу. Кобринська спротивилася цему, мотивуючи, що в цей спосіб товариство минаєся зі своїм завданням.

Преса знов накинулася на Неї. Навіть такі поваги, як Огоновський та Цеглинський виступили друкованим словом проти Неї. Та Кобринська не вгаває у праці.

В дуже тяжких обставинах матеріяльних при помочі Олени Пчілки видає Кобринська перший жіночий альманах «Перший вінок» 1887 р. Було це перше об’єднання пера галичанок і сестер з Вел. України. Був це факт великої ваги і найбільша вартість полягала у цьому, що це було перше видавництво укр. жінки. В альманасі були поміщені твори самих жінок з усяких ділянок.

Але навіть це невинне, нікого не кривдяче діло, як видання книжки, викликало бурю негодувань і напастий. Прийшло до того, шо Кобринська мусіла боронитися окремою брошуркою (накладом др. Трильовського).

Попри свою працю та боротьбу Кобринська не залишає праці над собою. Як усе читає та цікавиться новими європейськими подіями та позістає у контакті зі заграницею. Вкінці виїздить до Ціріху, де за її намовою студіює медицину Софія Морачевська, Її перва сестра.

Тут вона запізнаєся з жінками-студентками, які вже мали світ створений. Входить у товариство ідейних одиниць зі широким європейським розмахом життя та кличами, які колихали тодішньою Европою. Розширює свій світогляд, користаючи з викладів проф. Плятера про політичну економію.

Їздила теж до Женеви спеціяльно, щоб пізнати Драгоманова.

 

 

IV

По повороті зі заграниці береся до дальшої праці. Пише оповідання, критичні оцінки та розвідки про жіночу еманципацію. Вона хоче, щоби белетристика не тільки була розривкою, але щоби звертала увагу на деякі важні моменти життя та суспільних відносин. Белетристика має навести читача на думку і помічення та порівняння. Белетристику уважала Кобринська історією жінки.

Жіночий рух зацікавлює чимраз ширші маси. Особливо акад. молодь. Вони купують альманах та пишуть розвідки про жіночий рух з економічного боку. Появляються вже оповідання жіночого пера й етнографічні розвідки.

Кобринська задумувала ще оден смілий виступ, а саме: старатися про вступ для жінок на університет і почала в цьому напрямі пропаганду. Але при своїх вічних боротьбах, змаганнях та оборонах на всі напасти, Вона припізнилася. Чешки Її випередили. За ним пішли і німки.

У 1891 р. скликує Кобринська жіноче віче у Стрию. Там поставлено внесення старатися о дозвіл вступу на університет, запала ухвала старатися також, щоби заснувати жіночу гімназію. Ця петиція була подана у парлямент. Реферував пос.Кауніц  08.01.1892 р. За українками внесли петицію польки і жидівки.

Жіночий рух вже так розвинувся, що на цім же вічу жінки зазначили, що розв'язка жіночого питання — це абсолютний заник індивідуальної форми, а витворення колективної.

На цім вічу була порушена теж справа захоронок і спільних кухонь, бо Кобринська хотіла завести усюди полекші та реформи, де сягало царство праці жінки.

Справу кухонь тяжче було перевести у життя. Там приходили усякі ускладнення. Але справа захоронок була легша до переведення. Щоби улекшити жінкам-матерям у їх праці, і щоби діти не оставали самі без опіки під час, коли матері працюють поза домом, Кобринська кинула думку, щоби у кождому селі заложити захороику. Через це самітним жінкам можна би дати заняття. Вона зладила теж статут захоронки. Захоронку в селі могли би вести сільські інтелігентки. Це була би заразом для них перша школа суспільної праці, ідейної праці жінки поза домом.

Але по вічу в Стрию піднялася знов критика та насмішки. Висміяли петицію до парляменту, бо де ж можливо, щоби жінка могла студіювати направду поважно! 1 по що це жінці?

І на Кобринську, як на злого духа цего безглуздя, сипляться прикрости, закиди, посуджують Її о Бог зна, які інтенції!

Здавалобися, що вже труднощі були поборені, та ненадійно повстають тертя між поступовими і ретроградними чинниками.

Священики були проти цего, щоби цивільні особи вели захоронки. Кобринська знов, яко жінка наскрізь модерна, зі широким європейським світоглядом, боялася односторонности і середньовічного консерватизму, який міг би увійти з монахинями у таку інституцію.

Але ці виміни думок і спори оживили і зробили більш актуальною справу захоронок.

Кобринська працює дальше на усіх ділянках дуже інтенсивно. У 1893р. виходить перший випуск другого альманаха «Наша доля», а у 1896 р. другий. Ці альманахи, попри белетристичні праці, поміщують вже і научні статті та критичні огляди.

Та ненадійно попадає Кобринська у конфлікт зі своїми давними приятелями. Драгоманів дивився на жіноче питання як на справу зовсім вирішену. Він, висококультурна людина, для якого жіноче питання було природним фактом суспільного розвою, який знов лучиться з цілим рядом инчих суспільних питань і змін, звик дивитися на жінку, як на людину рівну собі. Спеціяльне питання жіноче в него було безпредметове. У листі до Кобринської він пише, що не розуміє «ділити аритметики на жіночу і чоловічу, вона для всіх має бути одна». Не розумів, що Кобринська вперід мусить зробити жінку людиною з такими самими духовими вимогами і потребами, як мужчина. Коли Кобринська видавала перший випуск «Нашої долі», просила Драгоманова о відповідну статтю, але він радив їй замість видавати якусь «жіночу» бібльотеку, видати Сеньоба «Історія цивілізації».

З Павликом теж вийшло непорозуміння. По-перше, він боявся, щоби при жіночій еманципації не були покривджені працюючі, менш інтелігентні маси, — Кобринська у його «Ребенщуковій Тетяні» добачувала щось ніби пропаганду вільної любови. Хоч Павлик таких інтенцій не мав. Проти цего вона виступила, бо уважала, що вільна любов кривдить жінку. Кобринська станула на сторожі моралі.

І вийшло прикре непорозуміння. Павлик, який що правда на жіноче питання дивився очима Драгоманова, але все був оборонцем жінки і пертий заговорив про визволення її, став якби противником Кобринської.

Та щоби на це відповісти, поставити справу у ясному світлі і оборонити свою ідею, Кобринська мусіла богато передумати і уважати на кожне своє слово, кожне потягнення пера. І вона у праці не вгавала, виходячи поволи побідницею.

В кінці, по тяжких боротьбах, які тривали літа — прийшли більш просвітні дні.

Повстали гімназії, був вільний вступ на університет, широкі маси жіноцтва цікавилися вже суспільним життям. Питання жіноче, як кожде суспільне питання, почало розвиватися власною силою, і вже не могло залежати від волі і бажань одиниць. Правда — погляди і традиції, що міцно зрослися з минулими обставинами життя, стають ще на перешкоді до повної розв'язки цего питання.

Весь час своєї горячої праці Кобринська живе у Болехові, де батько Її був парохом. Мати Її довгі роки була тяжко немічна і Кобринська сама веде дім і ґаздівство. Тут Вона працює суспільно, веде захоронку, читальню. Її відвідує багато визначних людей з краю і закордону.

Тепер, коли вже питання жіноче стало на трівких підставах і було вже кому виручити Кобринську у праці по новоповсталих товариствах у більших містах, Вона намічує собі більш спокійну працю і посвячуєся літературі, яку вона все уважала одним з найбільш освідомлюючих чинників. Своїм посестрам лишає заповіт:

«Йти крок за кроком, добиватись своїх прав, прямуючих до вищого розвою людства. Поборювати ретроградні переконання, що придержують хід нових питань. Доказувати при кождій нагоді силу і спосібність дану жінці природою, здобувати всі становиська, що в'яжуться з новими завданнями часу, пробиваючи собі свіжі шляхи у будуччину».

Це ціль стремління жіночого руху.

По втраті родичів виїжджає до Львова, де, як у центрі культурного життя взагалі, а українського спеціяльно, бажала посвятити Себе видавництвам і свої думки дальше переводити у життя. Відчувається брак преси. Настав час, де вже було для кого писати. Клич, кинений Нею, прибрав уже реальні форми. Не тільки одиниці, але і ширший загал жінок (не у цьому значенню, що сьогодні) бажав друкованого слова. І вона задумує весь свій час посвятити на працю пером.

Та у Львові не знаходить підпори і зрозуміння, яку надіялася тут знайти. Поборювала усі принадні привиди щастя родинного життя, бо перед нею стояла інша, висока ціль. І ось у другій половині своєї мозольної дороги, Вона натрапляє на перепони зі сторони такой самих жінок. Противники її кажуть, що Вона мусіла уступати, бо не піддалася новим течіям поступу. Та, мабуть, воно так не було. Так висококультурна одиниця хиба не могла бути невразливою на усі подихи поступу і нагле не зрозуміти його.

Боротьба з мужчинами бадьорила Її і Вона з глибокою вірою у святість справи ставляла чоло. Але протиставитися жінкам було понад Її сили! Це був для неї надто болючий факт, з яким погодитися Вона не мала сили і не могла забути до кінця житія.

Це була велика трагедія для Неї. Колись, на провесні життя, доля нанесла Їй тяжкий удар, тепер під осінь удруге. Та тоді знайшла дорогу у нове життя… Тепер вже було під вечір…

Відходить у тиху закутину свойого домика у Болехові. Зникає масам з очей — замикаючи свій біль у собі.

Оця таємнича напись, яку казала собі написати на хресті, — «Мене вже більше не болить», відноситься якраз до цего болю, якого зазнала тоді-

Вузкі рами суспільної праці у малому місточку не могли вдоволити її. Поволи, коли приспала свою трагедію, починає працювати пером.

По довгім атаку зневіри, Її горда душа підносить голову, ще раз підіймається, ще раз бажає розложити крила до ширшого лету.

1912 року починає видавати «Жіночу бібльотеку». У белетристичних творах своїх чи чужих письменників мала Вона вивести цілий цикль жіночих постатей, з яких кожда мала сповнити іншу місію. В передмовах до цих видань мала міститися головна суть бажаної ціли.

Перший випуск цеї бібльотеки був переклад Кароліни Свєтлі [чеської письменниці) «З наших боїв і змагань». Другий був «Синьобородий і Аріядна» Метерлінка. Третий — «Сніг» Кілянда — вже був у друку, та війна перервала працю.

Був це засуд на Кобринську. Чого життя своїми епізодами не доконало, не змогло зломити великого духа, який все оживав — це одним махом спричинила війна.

І як колись на передодні свойого виступу вичувала усю свою боротьбу та тяжкі змагання, так своїм віщим духом вичула усі воєнні страхіття, які сповнилися у весь ріст, хоч далеко по Її смерти.

Дуже тяжко переживала рос. інвазію. Якийсь жах наповнював її душу. її тривожило усе, боялася матеріяльної нужди, хоч зовсім безпідставно. Пояснювала це старшими роками. По інвазії трохи віджила і знов почала працювати. З цего часу маємо цикль воєнних новель.

Та вершком усего була польсько-українська війна. Події у маю 1919 р. зовсім зломили Її. Грім який вдарив, розкинув не тільки велику Будову національного відродження, але і розкинув приятелів від себе.

Наприкінці життя почала вірити у національне відродження через церков.

Не могла вже прийти до Себе. Тихо і самітно умерла на руках чужих людей.

* * *

Так відійшла українська Аріядна, яка вивела сестри з підземелля Синьобородого. Відійшла, сповнивши свою місію Апостолки і Піонірки жіночого руху. Борець і Каменяр — який нічого не страхався, а йшов прямо витиченою дорогою до наміченої ціли. Промостила дорогу життя цим, які родять і виховують світ — дала нашій суспільности свідомих матерів, які виховують зовсім нове покоління зі широкими бажаннями, бо тільки визволена самостійна жінка дасть своїй нації одиниці з горячим бажанням волі та самостійности.

Вивела сестри з поневолення — завела у Канаан — а Сама відійшла!

Рунгури 1934 р.

 

 

 

ДОДАТОК

Коли література взагалі є ідеальна історія цілої суспільності, то белетристику уважаю історією жінки.

Наталія Кобринська

Коли пишеться про Кобринську, годі опертися покусі і не згадати словом про її літературну діяльність. Літературна праця йшла в Неї у парі з працею феміністичною.

Як згадала я на вступі, Кобринська-письменниця чекає ще дослідника. Є це річ досить трудна. Багато рукописів останніх років затратилося і годі без цего писати про Її літературну працю в цілости. Кобринська була досить плідна письменниця і літературна спадщина Її є поважна. Досить сказати, шо тільки до 1900р. значиться за 17 років праці пером (почала писати 1883 р.) доробок літературний Кобринської виносив звиж 20 новель, а біля 25 публіцистичних і критичних статей. А цілий час праці тривав 37 років!

Кобринська — це перша галицька письменниця.

 

 

І

Книжка навела Її на думку зацікавитися долею жіночою і помогла їй до зрозуміння суспільного положення жінки, книжка кинула в Її душу багато світлих думок, збудила багато почувань. Цею дорогою бажала і другим дати зрозуміння і зацікавити справою, яка на її думку була актуальна і не терпіла проволоки.

Відповідної виховної літератури у цій ділянці Для ширшого загалу ще не було. Були в писаннях жінки геройки, які вміли терпіти, а не вміли реагувати, в душах яких ще не вмів родитися бунт. Треба було з правдивого життя жінки взяти моменти, па які слід було звернути увагу загалу. Вона бажала жінці дати книжку, яка попри гарні картини вказувала би на суспільне положення жінки та закликала до боротьби за людські права її. Тож вона попри свою організаційну працю і боротьбу не кидає ні на хвилю пера.

В своїх творах Кобринська усюди кладе пятно феміністичної ідеї. Феміністка зродила письменницю. Проте перші її писання — це жанр мало знаний у тодішній гал. літературі. Франко по прочитанню «Задля кусника хліба» писав до Кобринської: «Чи Ви знаєте, що Ви написали таку штуку, якій рівної вся наша галицька література не видала!»

Перші Її твори, вірні своїй ціли, оперті на реальному грунті і змальовані дуже майстерно. («Дух часу» (перше «Пані Шумінська»), «Задля кусника хліба», «Пан судія»). З неменшим хистом опрацьовувала загально-суспільні теми («Виборець», «Ядзя і Катруся»).

Пізніше Її зацікавлюють нереальні світи та духові почування людини. І тут дає картини з артистичним почерком і тонкістю вичувань. За теми бере народні казки і перекази («Казки», «Рожа»). Духові переживання людини змальовує з глибоким знанням («Омен», «Liebesahnung», «Руки», «Душа».)

По рос. інвазії пише цикль воєнних новель. Були дуже прецизийно виконані, плястично виведені. Їх читано радо, бо вони були відбиткою свіжих переживань. Навівали живі ще страхіття війни, дихали ще цим болем, який у воєнну хуртовину не раз так стискав душу. Одна з найкращих воєнних новель — це «Брати».

Крім белетристики, писала Кобринська публіцистичні та критичні статті. Між іншими критика на «Нору» Ібсена вийшла окремою книжечкою. Також статті, в яких боронила свої ідеї проти наступів, були дуже старанно передумані і опрацьовані.

Кобринська яко письменниця мала признання від таких поваг, як Франко, Павлик, Драгоманів, Грушевський, Єфремов.

Є голоси, що перші твори Кобринської є найкращі. Але це не видержує критики. Виконання Її творів усе було мистецьке. Можуть комусь теми більше чи менше подобатися — але це не зменшує вартости твору.

Цих кілька заміток про Кобринську-письменницю мусить вистарчити. Думаю, що річчю кождої свідомої жінки буде запізнатися з творами першої галицької письменниці.

Пером працювала до самої смерти, володіла пером, мов жовнір збруєю, та надлетів сумний Ангел зі спущеним смолоскипом і виняв їй перо з рук… Спочила!

 


[1]   Ось як змальовує Єфремов положення жінки у Галичині: «інтелігентне жіноцтво у Галичині заняло особливе становище. Принадне на погляд, тяжке й образливе по суті. Одинокою сферою жіночої діяльности громадянство визнавало сем'ю і пекарню, обов'язки жінки і матери — от і все, іцо жіночій статті належало — відповідно до цего кодексу громадської моралі».

[2] Др. В. Полянський, який знає з цих часів Кобринську, у листі до мене з 27. IV. 1914р. називає Її «небуденною жінкою, яка визначалася великою інтелігенцією і енергією у виконанню своїх великих і благородних цілей».

[3] «Громада», 4.4, Женева, 1879р.

[4] Кобринська це називала «парубоцькі жарти»

 

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.