Розказують нам, що в давніх часах після великого кохання залишалося зломане серце і зв’язана стрічкою пачечка листів. Сьогодні любовних листів уже не пишуть, а серця не ломляться…

Усе, що остається тепер з “великої любови”, це свідомість, що деякий час не можна буде слухати спокійно деякі ґрамофонні кружки. Нічо не є так до сліз сумне, як веселий Schlager, що пересяк пахощами споминів. А крім ґрамофонних кружків є ще один предмет, що затроює супокій сердець, які перейшли “велике кохання”. Це − телефон.

Телефон − це малий, демонічний ворог забуття і тихої резиґнації. Стоїть со­бі, такий невинний і діловий із вигляду і вдає, що ціла любовна історія, яка саме скінчилася, його не стосується.

А чейже цей телефон цілими місяцями дзвонив так пильно, говорив такі чудесні речі, кликав, підбадьорював, просив і дякував — о семій годині ранку, о пів до третьої в ночі, при обіді чи вечером часом несподівано довгим уриваним звуком замісцевої розмови. Він ніколи не перешкаджав тоді, коли був такий голосний, а так жахливо йде на нерви тепер, коли мовчить.

“Ніхто не дзвонив?” — “Ні, ніхто”.

“Чи справді ніхто сьогодні не дзво­нив?” — “Так дзвонила кравчиня, казала...”

Або телефон дзвонить і серце зачинає бити скоро, скоренько.

“Галльо! хто говорить?” “Тут фірма ікс і ипсильон. Ми отримали сьогодні прекрасну колекцію килимів — ”

І після цеї абсурдної вістки телефон мовчить знову три довгі дні.

Такий він безсоромний.

Одначе що в ньому найбільш нікчем­не — це мовчазна спокуса його мушлі. Вона здається говорить: треба тільки пі­дійти, зняти слухавку... “галльо 1332 — це я — я коханий, прохаю — дозволь, щоб усе було, як колись…….”

Але коли ти здіймаєш слухавку, то в цій хвилині знаєш, що все це безглуздя. Нічого вже не буде, все скінчилося...

Нічо на світі так не минається, як ко­хання, що минулося.... І ти розумно відкладаєш слухавку, заки ще зголосилася телєфоністка.

Так — але по місяцеви стає легше а по двох вже не лякаємося і серце не бється, коли дзвонить телефон. А по році пи­тається хтось знайомий: “Не знаєте випадково числа телефону пана В?”

І — на диво — ти не знаєш уже цього числа, який кликала тисяч разів…

Забути число телефону − це кінець сучасного “великого кохання”…

(Н.)

Жінка (двотижневик). 1935, ч. 12, с. 8.