Лист І. Тургенєва до Марії Марковичевої (Марка Вовчка)

С. Спасске, 22-го травня 1861 р.

 

Господи Боже мій – або – Боже мій милий! Як кажуть панове хохли, яка непоправна з вас жінка, люба Маріє Олександрівно. – Чи-ж можна з Італії в Росію писати записку з 5-ти рядків, з яких, вдодатку, нічого путнього не довідуєшся. Поміркуйте самі: ваш лист ішов 18 днів – тобто і цей не швидше як за такий самий час не попаде до вас; це значить буде з кінцем червня нового стилю – а в той через малярію не буває в Римі ні одного чужинця – і ви не будете, а ви кажете мені писати до вас в Рим poste restаnte – і я це виконаю, хоча майже напевно знаю, що мій лист пропаде. — Ні слова про те, куди ви думаєте їхати з Риму, де думаєте провести літо — чи вернетеся в Париж за своїми річами, що роблять ваші то­вариші дороги, чи маєте ще товаришів дороги і т. д. Справді, мені випадало би наперекір написати вам листа у вашому роді, ви знали б, як це мило.

Все-ж таки і у вашій записочці є гарне слово — ви кажете, що, віддані мені н а з а в ж д и. Це багато зна­чить, але я вам вірю, хоча ви не без хитрощів, як самі знаєте. Що я вам відданий – в тому немає сумніву; але попри те почування в мене є ще й інше, доволі чудне, що нераз навіває мені бажання мати вас біля себе – як в моїй маленькій паризькій кімнаті – пам’ятаєте? – Коли мені приходять в го­лову наші тодішні балачки – я не можу не признатися, що ви якась пре­дивна істота – та що вас зрозуміти дуже важко. Принайменше – мені досі не ясно, як зрозуміти все те, що було, під яку рубрику все те підтягнути? – При зустрічі (коли і де воно буде – зовсім невідомо) я вам скажу, на яко­му здогаді я спинився – на найнеімо­вірнішому — хоча для мене воно підхлібне.

Тепер скажу вам вкоротці, що я хочу робити.

До 3/15 серпня, а може й до 15/27 – я на селі: викінчую свій роман, полагоджую свої справи з мужиками, засновую школу, і т. і. Після того їду в Баден, де в той час чекатиме на мене моя дочка разом з п-нею Іннш, поїдемо, може, разом у північну Італію – а від половини вересня знов у Парижі. Був би вам вдячний, якби ви повідомили мене про свій плян. — Але ви не залежите від себе... а від чого чи від кого ви залежите — це для мене тайна.

Бачив я в Петербурзі Білозерського й інш. (Анненков жонатий – аж любо, який приємний). Дали мені 4 числа “Основи”, з котрих я міг зробити висновок, що в світі нема нічого понад малоросійський нарід – і що особливо ми, великороси, сміття й нікчемність. А ми, великороси, гладимо себе по бороді, підсміхуємося й гадаємо: хай діти тішуться, поки молоді. Виростуть – порозумнішають. – А тепер вони ще від власних слів п’яніють. – І журнал у них на такім гарнім папері — і Шевченко такий великий поет... Тіштесь, тіштесь, малі діти.

Тут весна дуже спізнилася – і раптом – вибухла – як порох – всякою зеленню, квітами й травами. – Цього закордоном не побачиш. Але погано – тинятися з якимсь покваснілим серцем – під тими золотистими липами… Що ж робити! Швидко ще гірше буде.

Прощавайте - старайтесь написати дещо більш до пуття – на ту саму адресу, очевидно. Стискаю вам руку і роблю ще щось, на що ви, бувало, ніколи не відповідали. Поцілуйте Богдана, про котрого ви не сказали мені ні слова – і поклоніться – як є кому кланятись.

 

Ваш Ів. Турґенєв.

 

Двотижневик „Назустріч”, 1934, ч. 13, с. 6. / з рубрики: Любовні листи великих людей

Дякую, мені страшенно

Дякую, мені страшенно захотілося вже взятися за Марусю :-) Там теж не обійшлося без співучасті Тургенева.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.