Леся Українка. Лісова пісня (фрагмент)

Читати переклад польською мовою в нашій бібліотеці 

 

Лісовик, щось воркочучи, закурює люльку, сівши на заваленому дереві. З очеретів чутно голос сопілки [мелодії № 1, 2, 3, 4], ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі. Спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп'янки.
З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.

М а в к а
Ох, як я довго спала!

Л і с о в и к
Довго, дочко!
Вже й сон-трава перецвітати стала.
От-от зозулька маслечко сколотить,
в червоні черевички убереться
і людям одмірятиме літа.
Вже з вирію поприлітали гості.
Он жовтими пушинками вже плавлють
на чистім плесі каченятка дикі.

М а в к а
А хто мене збудив?

Л і с о в и к
Либонь, весна.

М а в к а
Весна ще так ніколи не співала,
як отепер. Чи то мені так снилось?

Лукаш знов грає [мелодія № 5].

Ні... стій... Ба! чуєш?.. То весна співає?

Лукаш грає мелодію № 5, тільки ближче.

Л і с о в и к
Та ні, то хлопець на сопілці грає.

М а в к а
Який? Невже се "Той, що греблі рве"?
От я не сподівалася від нього!

Л і с о в и к
Ні, людський хлопець, дядька Лева небіж,
Лукаш на ймення.

М а в к а
Я його не знаю.

Л і с о в и к
Бо він уперше тута. Він здалека,
не з сих лісів, а з тих борів соснових,
де наша баба любить зимувати;
осиротів він з матір'ю-вдовою,
то дядько Лев прийняв обох до себе...

М а в к а
Хотіла б я побачити його.

Л і с о в и к
Та нащо він тобі?

М а в к а
Він, певне, гарний!

Л і с о в и к
Не задивляйся ти на хлопців людських.
Се лісовим дівчатам небезпечно...

М а в к а
Який-бо ти, дідусю, став суворий!
Се ти мене отак держати будеш,
як Водяник Русалку?

Л і с о в и к
Ні, дитинко,
я не держу тебе. То Водяник
в драговині цупкій привик одвіку
усе живе засмоктувати. Я
звик волю шанувати. Грайся з вітром,
жартуй із Перелесником, як хочеш,
всю силу лісову і водяну,
гірську й повітряну приваб до себе,
але минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля, -  там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш - і пропала воля!

М а в к а
(сміється)
Ну, як-таки щоб воля - та пропала?
Се так колись і вітер пропаде!

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.