Катря Гриневичева. По дорозі в Сихем

(Книжка повністю в нашій бібліотеці)

ІІ. Мак

Одного дня жінка Йосифа, теслі, ходила по хаті з недужим своїм хлопчиком на руках. Журливо нахилялася над ним, цілувала його волосся, мабуть, удесяте вже розпочинаючи свою колисанку. Співала у ній про голубе небо, нагріте теплом божої любові, про ручай, закосичений незабудьками, як очі ангелят, про зябликів та синичок, що саме тепер криються у затишшя материнських малесеньких крил.

Дитя зітхнуло, слухаючи, склонило і собі голівку ще ближче до груді Марії, з розхиленими жарою губками запало в глибокий сон.

Мама поклала його обережно на вбогій постелі, а сама боса, як була, побігла за ліками у місто. Щоби не гаяти часу, пустилася наскоси полем, з якого щойно спрятали сусідове збіжжя.

Перші вечірні сумерки волоклися вже по світі і прошибаючий вихор гудів поверх скиб. З дерев на межах сипалося зів’яле листя, на борознах миготіли озерця води, цілі срібні. Ген вдалині чорнів Назарет.

Марія бігла щосил, аж вітер лопотів її одіжжю, зривав хустину з русого волосся, захоплював віддих у грудях...

І бач! Заворушилося на полі все покривджене, налякане, дожидаюче рятунку. Безлиста рокита, що дуже боялася завальної зими, доглянула здалека Матір Божу і розтопіреним гіллям зачепила прохожу. Зачепила, придержала, стала просити жалібним тріскотом корчавих прутів:

— О зупинися на часочок, найсвятіша! Обійди мене тільки раз кругом, щоби метіль пощадила мене на сім відслоненім місці!

Але жінка теслі перебігла мимо неї, сильніше закутавши платинкою натомлене обличчя.

Стрінула ще світлушку, замотану в павутиння, — тільки б зірвати сітку хижака, та Мати Божа так спішилася, що серце чула у горлі.

Не спинила її і птичка, що кілька разів вдарила в лету об її коліна, забігаючи і собі допомоги у святої мандрівниці. Її пернаті діточки, налякані хижаком, розбрелися по очереті, і вона даремно закликала їх до себе криком грози та розпуки.

Марія не спостерігала сьогодні нічого на сій гіркій дорозі. З її босих, поранених ніжок пливла каплями кров і відмічувала на стернині пурпурову доріжку  — одну, другу...

В аптеці ждало багато жінок. Аптекар видавав ліки чергою, і Марія ледве перед ніччю вернула до хати. Зараз з порога глянула на дитину: спала спокійно, рясний цілющий піт укрив маленьке чоло. Мати з пільгою схилилася на поруччя ліжка, відпочиваючи після томної дороги. Пересиділа так усю ніч на сторожі Ісусового сну.

Ранком, як сонце кинуло на Назарет перший жмут проміння, через шибку, що її протирали з роси руки малого сина Марії, видно було на полі дві довгі низки маків, мов довгі шнури із коралу. В ранішнім леготі вони тремтіли, як живі, на своїх високих і тонких стебелинках, а сонце пестило останньою жарою їх дивно рум’яні пелюстки.

Через усю днину збігалися діти з Назарету, щоби собі і своїм зірвати сих квіток з неба, і вони скоро миналися. Впрочім, ішла осінь, яка доти миє квіти дощем і б’є лютими вітрами, доки не облетить з них Богом дана краса.

І маленький Ісус Назареєць вибіг у тепле полудне погратися з ровесниками поміж он ті маки, палаючі, як вогники, крилаті, як мотилі, і крихкі, як мрія. Коли вже забави мав доволі, назбирав гарну китицю і з веселим вигукуванням спішив до хати.

Біля вікна у сонці сиділа його молода мама і пряла сивий льон, веретено іскрою совалося в її пальцях. А як схилилася, щоби придержати в обіймах свого пустунчика, він успів уже вбрати її волосся в ті тремтячі, огненні квітки, мов у царську корону.

Повна тихої погоди дивилася на нього урадована Марія...

З сеї години посеред піль, де росте хліб насущний для грішного мира, з кождим літом цвітут доріжки божі, мов довгі шнури із коралу.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.