Ірина Вільде. Вітаємо нову поетку!

Що за мила-премила несподіванка! В останньому числі нашого журналу запитували ми, коли ж діждемося збірки талановитої поетки Ірини Наріжної, а в цьому, безпосередньо черговому числі «Світу молоді» ділимося з своїми читачками радісною новиною: вже діждались, вже маємо в себе збірку поезій Ірини Наріжної.

Безпретензійна на око, сіра, зате на якому папері, яка елегантна книжечка з назвою «Настрої».

Так, це справді тільки настрої. Тужливі, переткані спогадами й надією, болем і розкішшю від самого акту життя – настрої.
Один якийсь заблуканий спогад у пам’яті, один особливий легіт вечора чи ранку – поезія, що перед нею серце починає обережніше битись.
Що ви скажете про такий вірш:

Сонцем заллятий обвітрений березень
Креслить так впевнено лінії обрію.

 

У цих двох стрічках увесь березень, зі сміливим кокетуванням провесни, з лоскітливим березневим сонцем, з ясним небом і пестливими вітрами. Все багатство барв і тонів у двох рядках.
Побіч цих ніжних образів, що, здавалося б, мусила їх креслити дуже ніжна жіноча рука, побіч цих незачіпних, мімозних віршів, такий вам вірш-заводіяка з пересуненою зухвалою шапкою «набакир»... Починається він викликом:

Ну і що ж, що життя – не мрія.

А кінчиться таким бадьорим, відчайдушним акордом:

– Гей, чи ж ласки в життя хто просить?
Молоді ми, міцні, і вперті,
і незламні, – сили в нас досить
для життя, для борні і – смерті.

Коли б не збірка ця, ви, може б, не повірили, що оці два наведені вірші писала одна й та сама людина – жінка, поетка.
У нас не є в звичаї купувати поезії, але «Настрої» Наріжної купіть. Будете нам вдячні за нашу раду.

 

1936

Ірина Вільде. Незбагненне серце / Упоряд., вступ. стаття і прим. М.А.Вальо. –  Львів: Каменяр, 1990. – С.234-235.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.