І. Федорович-Малицька (Дарія Віконська). Відвідини у мистця-самотника

По дорозі і перед хатою.

Минуло вже може десять літ, відколи я була в його робітні та любу­валась циклем “Квіти” і портретом його дружини. Минулого року я кілька ра­зів збиралася зайти до нього. Щойно два дні тому я пішла в товаристві молодого маляра, що перебував довший час у Парижі.

Молода генерація наших малярів над­то занята собою, щоб ближче цікавитись мистцем, який усунувся від мистець­кого життя нашої столиці і працює в самоті.

Я була дуже цікава на стрічу мо­лодої генерації зі старшою.

Молодий маляр наскрізь новочасний у своїх мистецьких поглядах, але не однобічний. Має тонкий, мистецький смак, однаково неупереджений до старших і модерних мистців. Рідко куль­турний та опанований у висловлюванні своїх поглядів. Це було важне з огляду на відому вразливість старших мистців супроти молодших, ще й таких, що вернулись, із заграниці. Крім цього мистець, до якого ми вибрались – людина немічна, яка відокремилась остентаційно від нашого мистецького життя.

За ворітьми, що ведуть у маленький садок – вівчур на ланцюгу скаженим гавкотом і несамовитими скоками намагався заборонити нам вхід. Кілька ступнів догори, і ми перед вхідними дверми. Майже в самих дверях стрінула нас панночка, просячи хвилинку заждати.

Вузькими сходами за хвилинку зійшов до нас поспішними кроками сам мистець – Іван Труш.

Робітня. Образи “на продаж”.

Зараз пізнав мене. Я представила йому молодого маляра і просила, чи не могли б ми оглянути його праці. Труш ввічливо попросив нас нагору, до робітні.

Я вже бачила різні робітні мистців, але жадна з них не відповідала так стисло поняттю “робітні”, як ця. Тут не було – дослівно – ні одного предмету поставленого або навішеного для вигоди або естетичної насолоди. Ні одного малюнку на стіні. Ні одного вигідного крісла. Порожня шталюґа зі слідами присохлих фарб, два прості крісла і безліч малюнків без рям, поскладаних одні за одними, лицем повідвертані, на підлозі.

Швидше враження столярської ро­бітні, чи взагалі ремісничої, ніж робітні – мистця. Всеж-таки два великі полот­на стояли звернені до нас лицем: два однакові краєвиди Дніпра зпід Києва.

Мистець пояснив, що таких самих, тільки ріжного формату, він намалював пару сотень, на продаж.

Усім нам відомо, що Труш малював багато образів “на продаж”. Дехто зпоміж нас є тої гадки, що те продуку­вання “кічу” поважно зашкодило мистцеві, дарма, що він робив це свідомо, без претенсій давати мистецтво. Сам мистець говорив нам із питомою напів-добродушною, напів-їдкою іронією, що намалював у свому житті зверх п’ять тисяч образів. З того молоді мистці могли б узяти собі за приклад його працьовитість, бо зараз потім, також глумливо, додав, що “рад би, якби можна, спалити більшу частину цих його малюнків”.

Молодий маляр увічливо протестув. Розмова була подекуди важка че­рез те, що мистець не дочуває.

Три епохи. Єгиптянки.

Труш поставився дуже симпатично до молодшого товариша та охоче показував і пояснював свої праці. Про себе самого сказав зараз на початку: “У мене є досі три епохи; перша, ко­ли я був маляром-початковцем, друга, коли я поневолі малював сотні “кічів”, третя, теперішня, коли наново стаю початківцем”.

Цю цікаву заяву Труш виголосив нервово вривчасто, з домішкою самоіронії – як зрештою все, що говорить.

Я спитала про щось у зв’язку з його подоріжжю до Єгипту. Він відповів що з єгипетської подорожі, ще перед світовою війною, він поправді мало привіз додому. А проте завдячує їй деякі мотиви, які ще досі використовує. Немов на потвердження цих слів він поклав на шталюґу доволі велике полотно. Сидяча єгиптянка-селянка з характеристичним профілем старо-єгипетських божищ, убрана в зеленаво-сивасту плах­ту, лагідно контрастує з жовтим піском пустині та з білим надгробником. Синє небо надто яскраво виступає в тім малюнку, де нема відповідного еквіваленту до його барвної сили.

Другий образ подібної величини з однаковим сюжетом, щодо барвних вальорів багато кращий. Розмірно менша постать єгиптянки вбрана в чорне. Ця чорна пляма на тлі яскраво освітленого, білого надгробника рівновартна яскраво-синьому небу, і тут рівновага забезпечена.

Кольорит обох малюнків радісний, гарячий. Фарба ніде не накладена грубо. Поверхня Трушевих площ гладка. З нагоди отих двох невикінчених іще студій, Труш пояснив, що в них, як також в інших малюнках, він тепер свідомо занехав перспективу, бо “малюнок, це площа” і всяка “ілюзійна перспектива” суперечить суті малярства.

Смак публики, любов до природи.

Щоб унагляднити смак широкої пу­блики, закоханої в ілюзії дійсности, Труш показав нам малюнок призначе­ний “на продаж”. Це була довга дорога з перспективою обсаджена пініями. Під ними видко було багато яскраво-цегляс­тих маків, сирих у кольорі, просто з туби. Дійсно погане. Мимовільно я спи­тала себе: чи справді треба малювати такі речі на продаж?

Ми були ще задивлені в єгиптянку, коли мистець здіймив образ і заступив його одною, потім другою студією, з гуцульського життя. В них пізнати було Труша з питомою йому м’якістю та легкістю, пізнати було чистої крови – маляра. Мистець працює над кількома циклями: “Мати”, “Пні”, “Смерть”.

З циклю “Пні” мистець показав нам яких двісті малих студій із природи. Більшість так віртуозно передає природну дійсність, що це перестає бути малярством у стислому значінні, а стає радше кольорованою фотографією. Лише кілька зпоміж них замітніші і з погляду чисто малярського. Тих останніх, на жаль, мало.

Подаючи ближчий коментар до деяких із “Пнів”, Труш говорив про свою любов до природи. Вона в нього така сильна, що він мусить перемогти себе, коли бажає передати якусь природну форму не-натуралістично. Нераз, каже він – і тут зовсім погоджуюся з ним – находимо у природі уклад форм, якби придуманий мистцем. Тоді можна його використати для будови образу без модифікацій, майже завсіди потрібних при малюванні з природи.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.