Дарія Віконська. Чар Далекого Сходу
У невеличкій відчитовій салі ряди крісел заповнені гістьми, цікавими довідатись дещо про переживання молодої подорожниці.
На пришпиленій до стіни географічній карті ланцюг червоних крапок зазначує перебуту нею дорогу довкола світа. Вернувшись на кілька тижнів до краю, вона бажає поділитись багацтвом своїх вражінь зі своїми краянами.
Рука її водить тонкою паличкою по брунатних та білих плямах, що зображують моря та континенти на орієнтаційній карті. (Карта, виготовлена спеціяльно на відчит, упрощена).
Чуємо магічні слова: Марсей, Порт-Саїд, Джібуті, Кольомбо, Саїґон. Трирічний побут в Індо-Китаю і поворотна дорога: Сінгапура, Ява, Балі, Австралія, Нова Зеляндія, Тагіті, Сан-Франціско, Ню-Йорк, вкінці назад у Париж.
На півтора години молода Українка, яка відбула цю далеку подорож, стає тим медієм, за посередництвом якого бачимо на мить білий привид — чотирнадцятиповерхового велитня океану, чуємо величаву музику розгуканого моря, пяніємо від одурливого запаху тропікальних квітів та ростин, зазнаємо мимохіть тремтіння від несподіваних небезпек.
Легко нам піддаватися чарові оповідань про ці далекі обрії.
Слова молодої подорожниці вичаровують перед слухачами таємні азіятські обличчя, скісні очі та скісні усмішки людей, які живуть у безпосередній злуці з тропічною природою.
Довідуємось, що попри подиву гідну відвагу, ті люди зберегли наївність дітей. Вірять у добродійну або злочинну силу богів скритих у різних явищах природи, у добрий або шкідливий вплив душ померлих, у страшні та могутні духи. Далі чуємо про міжусобиці та війни, старі традиції та звичаї, старинні святині. Про культ Будди, про дивну байдужність людей, які впродовж віків звикли до жорстоких примх природи. Про смерть, яка чигає на них у формі чудових, трійливих квітів та вужів або у подобі підступного тигра.
Оповідання ілюструють прецікаві світлини тубильців, старинних святинь, краєвидів. Дві різьби усміхненого Будди з Ангкор зображують східнього мудрця з неземним спокоєм на лагідному обличчі. Усмішка його не з того світа — світа безоглядної боротьби за фізичне існування, світа зависти, незаспокоєних бажань, терпіння та злоби.
Молодий дзвінкий голос знайомить нас зі жалюгідною європеїзацією та анґлізацією Австралії. Бачимо світлини сніжних верхів Н. Зеляндії, яванських святинь і вульканів, усміхненої краси райського острову Балі і земного раю — Тагіті.
Світлини передають мрійливу красу високих кокосових пальм, самітних вітрильників на морі, ловців риби. Бачимо тагітанські дівчата у чудних а прегарних, неначе боєвих головних прикрасах. Дві знимки — також з Тагіті — насувають на думку чудові малюнки Ґоґена, який довго там жив.
Свідомість, що недавно ще молода подорожниця розмовляла з дикими тубильцями Азії, дивилась на вінки білих квітів баліянських дівчат, насолоджувалась неімовірною блакиттю неба та моря райських отровів — зближує до нас оце далеке життя екзотичних народів. Спочуваємо трагедії рас засуджених на загладу. Радіємо щастям людських істот, яким не треба грошей, бо сама природа їх гріє, годує, вбирає та прикрашує. Любуємось чудною грою світла та тіней південного підсоння. Дивуємось грізним горам і грізним віруванням.
Софія Яблонська (це вона оця відважна подорожниця) вміє не тільки (це вже раніше знали ми) прикувати увагу читачів писаним словом, а вміє чарувати безпосередньо своєю мовою, вміє розбуджувати у слухачів почування живого контакту з країнами, про які нам розказує.
За кілька днів поїде вона знов у далекий світ. Лишаються з її надто короткого побуту між нами не тільки цікаві вражіння з відчитів і зворушливий спомин вражливої і відважної людини, але ще й палке бажання щасливого повороту з найближчої подорожі.
Жінка (двотижневик). 1935, с. 7−8.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- 2200 переглядів
При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.
English
Polski
Українська