Дарія Віконська. Чар Далекого Сходу

У невеличкій відчитовій салі ря­ди крісел заповнені гістьми, цікави­ми довідатись дещо про переживан­ня молодої подорожниці.

На пришпиленій до стіни гео­графічній карті ланцюг червоних крапок зазначує перебуту нею до­рогу довкола світа. Вернувшись на кілька тижнів до краю, вона бажає поділитись багацтвом своїх вражінь зі своїми краянами.

Рука її водить тонкою палич­кою по брунатних та білих плямах, що зображують моря та континен­ти на орієнтаційній карті. (Карта, виготовлена спеціяльно на відчит, упрощена).

Чуємо магічні слова: Марсей, Порт-Саїд, Джібуті, Кольомбо, Саїґон. Трирічний побут в Індо-Китаю і поворотна дорога: Сінгапура, Ява, Балі, Австралія, Нова Зеляндія, Тагіті, Сан-Франціско, Ню-Йорк, вкін­ці назад у Париж.

На півтора години молода Укра­їнка, яка відбула цю далеку подо­рож, стає тим медієм, за посеред­ництвом якого бачимо на мить бі­лий привид — чотирнадцятиповер­хового велитня океану, чуємо ве­личаву музику розгуканого моря, пяніємо від одурливого запаху тропікальних квітів та ростин, зазнає­мо мимохіть тремтіння від несподі­ваних небезпек.

Легко нам піддаватися чарові оповідань про ці далекі обрії.

Слова молодої подорожниці вичаровують перед слухачами таємні азіятські обличчя, скісні очі та скіс­ні усмішки людей, які живуть у без­посередній злуці з тропічною при­родою.

Довідуємось, що попри подиву гідну відвагу, ті люди зберегли на­ївність дітей. Вірять у добродійну або злочинну силу богів скритих у різних явищах природи, у добрий або шкідливий вплив душ помер­лих, у страшні та могутні духи. Далі чуємо про міжусобиці та вій­ни, старі традиції та звичаї, старинні святині. Про культ Будди, про дивну байдужність людей, які впро­довж віків звикли до жорстоких примх природи. Про смерть, яка чигає на них у формі чудових, трійливих квітів та вужів або у подобі підступного тигра.

Оповідання ілюструють преці­каві світлини тубильців, старинних святинь, краєвидів. Дві різьби усміхненого Будди з Ангкор зображують східнього мудрця з неземним спокоєм на лагідному обличчі. Усмішка його не з того світа — світа безоглядної боротьби за фізичне існування, світа зависти, незаспокоєних бажань, терпіння та злоби.

Молодий дзвінкий голос знайо­мить нас зі жалюгідною європеїза­цією та анґлізацією Австралії. Бачи­мо світлини сніжних верхів Н. Зеляндії, яванських святинь і вульканів, усміхненої краси райського острову Балі і земного раю — Тагіті.

Світлини передають мрійливу красу високих кокосових пальм, са­мітних вітрильників на морі, ловців риби. Бачимо тагітанські дівчата у чудних а прегарних, неначе боєвих головних прикрасах. Дві знимки — також з Тагіті — насувають на дум­ку чудові малюнки Ґоґена, який довго там жив.

Свідомість, що недавно ще мо­лода подорожниця розмовляла з дикими тубильцями Азії, дивилась на вінки білих квітів баліянських дівчат, насолоджувалась неімовір­ною блакиттю неба та моря рай­ських отровів — зближує до нас оце далеке життя екзотичних наро­дів. Спочуваємо трагедії рас засу­джених на загладу. Радіємо щастям людських істот, яким не треба гро­шей, бо сама природа їх гріє, годує, вбирає та прикрашує. Любуємось чудною грою світла та тіней півден­ного підсоння. Дивуємось грізним горам і грізним віруванням.

Софія Яблонська (це вона оця відважна подорожниця) вміє не тільки (це вже раніше знали ми) прикувати увагу читачів писаним словом, а вміє чарувати безпосеред­ньо своєю мовою, вміє розбуджува­ти у слухачів почування живого контакту з країнами, про які нам розказує.

За кілька днів поїде вона знов у далекий світ. Лишаються з її надто короткого побуту між нами не тіль­ки цікаві вражіння з відчитів і зворушливий спомин вражливої і від­важної людини, але ще й палке бажання щасливого повороту з найближчої подорожі.

 

Жінка (двотижневик). 1935, с. 7−8.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.