Болеслав Лесьмян. Пролог

Болеслав Лесьмян, «Пролог»

 

 

Два свічада: глибини, аж вітер в них свище,

Невагомі такі, одна одну тендітно 

Віддзеркалюють. Безліч спрямованих в вічність

Мерехтливих примар в себе всмоктують світло.

 

 

Свічки дві мружать очі свої золотаві,

Задивившись на лагідний світ задзеркалля

Там ріка, що тече й ні на що не чекає 

І алея, оздоблена листям яскравим.

 

 

Бачу: скляний тунель, і гадаю, що, схоже, 

Там живуть мої мрії, примхливі та грізні. 

Там вони поживуть і сконають, безвісні, 

В океані безчасся. Ні куля, ні пошесть

 

 

Там не вразять їх. Казки химерний малюнок 

У глибинах дзеркал шлях свій стелить безсонний: 

За труною ідуть по країні без сонця 

Люди. Чую, крокують розмірено й лунко.

 

 

Як помру, мої браття, як лихо сполоше 

Спокій ваш, віднесіть до країв склянооких 

Моє тіло: воно там отримає спокій. 

Мою душу там теж не знайде жодна пошесть.

 

 

Як помру, мої сестри, тонким візерунком

По країні зі скла зі свічками йдіть, в горі 

З моїм тілом прощаючись. Cклянеє море 

Задзвенить в задзеркаллі розмірено й лунко. 

 

Переклад Анни Ігліної

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.