Людмила Петрухіна. «Бідна Галя» у тенетах колективного шлюбу

 

На українських весіллях, коли шлюбне дійство наближається до логічного фіналу – зняття нареченою віночка, – гості співають пісню, яка є своєрідним проводом дівчини в подружнє життя: «Горіла сосна, палала, / Під ней дівчина стояла, / Русяву косу чесала...». Очевидно, що пересічний слухач чи навіть виконавець цієї пісні не замислюється над її змістом, який при уважному і вдумливому прочитанні може відкрити перед нами несподівані перспективи глибинних, первісних уявлень про деякі аспекти статевих стосунків. Поки що припустимо, що ця шлюбна пісня є фрагментом, уламком прадавніх звичаїв, майже повністю стертих з народної пам’яті часом, зміною світогляду, вірувань.

У наших роздумах ми відштовхуватимемося від ситуації, коли дівчина стоїть під палаючою сосною і розчісує косу. Навіть якщо глянути на цей образ крізь призму фольклорної метафоричності, ситуація все-таки видається доволі нелогічною: чому дівчина не тікає, чому саме там, під деревом, що горить, вона чекає розвитку подій, чому сосна палає, а дівчина тим часом зайнята буденною, на перший погляд, справою?

Відповіді на ці непрості запитання певною мірою можна знайти в епічних народних українських піснях баладного характеру, простіше кажучи, у народних баладах (далі НБ – Л. П.). Існує немало балад, органічною частиною яких є фрагмент спалення дівчини під деревом або стояння дівчини під палаючим деревом. Проте НБ, попри їхню оповідність і виразний епічний елемент, за своїми іманентними генологічними ознаками здебільшого є все-таки творами фрагментарними, тобто вони не відображають уповні певної події, а передають окремі уривки якоїсь історії. Зібравши НБ зі схожими сюжетами і застосувавши до них структурний метод аналізу, виділимо окремі вузлові моменти сюжету, які є характерними саме для цієї історії, тобто визначимо те, що В. Пропп називав «постійними величинами»[1], а Б. Кербеліте – «елементарними сюжетами» чи «одиницями наративного аналізу»[2]. Слід наголосити, що присутність цих «сюжетних вузлів», «сюжетних ситуацій», які обумовлюють перебіг подій, у НБ є різною, але, безперечно, всі вони належать до єдиної розповіді, повторюваної в численних варіантах.

Спроба класифікації цих «постійних величин», їх систематизація і логічне укладення є водночас спробою вибудувати певний прасюжет, інваріант розповіді, що переспівується у НБ та піснях про дівчину і палаюче дерево.

Аналіз українських народних балад засвідчує, що наративна одиниця палаючого дерева та дівчини під ним присутня в НБ, які в той чи інший спосіб переказують сюжет зведення дівчини кількома чоловіками. Поділ текстів на сюжетні вузли дає можливість вибудувати таку структуру сюжетного інваріанта:

0. Зачин.

1. Приїзд та характеристика чоловіків.

2. Зустріч / знайомство чоловіків з дівчиною.

3. Намовляння дівчини чоловіками поїхати з ними.

4. Реакція дівчини.

5. Утеча дівчини з чоловіками / дорога.

6. Спільне життя.

7. Намовляння дівчини повернутися додому.

8. Смерть (?) дівчини.

9. Розв’язка.

Розглянемо кожен окремий сюжетний вузол цієї історії.

0) Зачин. Типові на перший погляд пісенні зачини «Ой в полі криниченька»[3] (Б, 73); «Є в полю криниця, / В ній вода блищиться» (Б, 77); «Ой на горі, горі / Корчомка стояла» (Б, 81); «В Станіславі на риночку / П’ють жовніри горівочку...» (Б, 82); «Ой зійшли, зійшли дві зірниченьки ясні, / Навандрували два козаченьки красні» (Б, 83); «Ой йа в селі на риночку / П’ють козаки горілочку» (Б, 85) – насправді виконують важливу функцію в розповіді: вони вводять слухача НБ у тему, визначають початкове місце дії. Варто зазначити, що найчастіше згадується криниця або корчма. Народній творчості важко відмовити в логічності: де ж приїжджі чоловіки могли познайомитися в патріархальному селі з дівчиною, яка майже постійно перебувала під наглядом старших членів сім’ї і ходила хіба що на вечорниці, та й то в товаристві дівчат-односельчанок? Такі несподівані зустрічі найчастіше відбувалися біля криниці, куди дівчина могла сама піти по воду і там зустрітися з незнайомцем (незнайомцями). На нашу думку, глибинний смисл і багата полісемія образу криниці в українській народній творчості ще недостатньо опрацьовані й розкриті. Інший топос зачинів – це корчма, місце, яке налаштовує на певний можливий пейоративний розвиток подій. У корчмі також можна познайомитися з дівчиною або жінкою, але якою? Очевидно, це може бути сама шинкарка або її донька, що також надає цьому образові певного негативного забарвлення.

1) Приїзд та характеристика чоловіків. Оскільки НБ, в яких міститься епізод стояння дівчини під палаючою сосною, здебільшого починаються приїздом кількох чоловіків, зупинимося на цьому вузловому сюжеті і розглянемо їхні характеристики. Чоловіків може бути від двох (найчастіше троє) до невизначеної кількості. Трапляється й таке: в НБ «Ой в полі криниченька» (Б, 73) козак начебто сам, але коли він намовляє дівчину, то каже їй: «мандруй з нами», і це вказує на те, що чоловіків було кілька.

Приїжджі чоловіки – здебільшого козаки (тобто військовики) або іноземці. І те, й інше свідчить про чужість прибульців, про їхню приналежність до чужого роду, про прибуття з іншого, опозиційного до селянського, світу. Козак – це не селянин. Турок (татарин, лях, волошин) – чужі для українців. Так світ козаків вступає в опозицію до світу селян, світ іноземців опонує світові українців. Таким чином реалізується один з основних баладних принципів: кожна балада – це передусім зустріч світів. Лише на межі світів можна втілити динамічний, напружений, але короткий баладний сюжет, реалізувати конфлікт, який є смисловим стрижнем такого твору. Усе це обумовлено філософією баладного жанру.

В одній з НБ приїзд чоловіків показано так: «Приїхали з поля три волошина, / Три волошина – всі хорошії, / Що один волошин, а другий поляк, / Третій між ними молодий козак» («Що в полі верба, під вербою корчма», Б, 74). Як бачимо, всі прибульці спочатку названі волошинами, тобто тими, хто, очевидно, прибув з Валахії. Однак далі за текстом відбувається диференціація: один з волошинів виявляється ляхом, а третій – просто «молодим козаком». З подібного приводу М. Ільницький зазначає, що в таких випадках у народній творчості має місце «акцент не національний і навіть не соціальний, а передусім етичний»[4]. «Волошин» чи «турчин» не означають представника конкретної національності чи навіть чужоземця взагалі, а вказують на «чужий рід». Між поняттями «чужого роду» і «чужини» в цьому випадку можна поставити знак рівності. Варто, очевидно, звернути увагу й на те, що поняття «чужого роду» є набагато старішим від поняття «чужини» як іншої країни з визначенням національності. Мабуть, ті, яких первісно зараховували до «чужого роду», згодом, залежно від історичних обставин, набували більш конкретних ознак і ставали «турками», «ляхами» тощо.

Первісна характеристика чужинців здебільшого є позитивною: вони «хорошії», «красні», «грають на скрипочках». У НБ «Є в полю криниця», яку записав М. Павлик на Львівщині, маємо такий фрагмент: «А в тій корчемці / Є два чужоземці. / Один чужоземець / На скрипочках грає, / Другий чужоземець / З дівчинов гуляє, / З дівчинов гуляє, / Дівча намовляє» (Б, 77). Далі до двох «чужоземців» від неробства долучається «козак-лайдак», і таким чином створюється славнозвісна «трійця».

2) Зустріч / Знайомство чоловіків з дівчиною. Цей вузловий сюжетний момент найчастіше буває обумовлений в Зачині (0) або Приїзді чоловіків (1). Тобто Зустріч / Знайомство (2) переважно відбувається біля криниці або в корчмі. Іноді це трапляється за невизначених обставин. Наприклад, «Їхали козаки із поля додому, / Та й зустріли Галю, забрали з собою» («Їхали козаки із поля додому», Б, 76). В цьому випадку дівчина має ім’я, що його можна визначити як «баладне», тобто типове, поширене. У баладі, записаній на Львівщині, дівчина може мати ім’я Кася («Ой у лісі при тополі», Б, 84), іноді це може бути дівчина єврейської національності – Рейзя («В Станіславі на риночку», Б, 82) або Хайка – («Ой на горі, горі», Б, 81), що, очевидно, можна пояснити локалізацією знайомства в шинку, де могла бути єврейка – донька корчмаря чи шинкаря.

3) Намовляння дівчини – це один із найбільш розгорнутих сюжетних вузлів НБ цього типу. Після знайомства з дівчиною чоловіки намагаються звабити її обіцянками і спокусити на подорож з ними. Найчастіше трапляються такі пропозиції: «Ліпше буде, як у мами»; «Весело жить, легенько робить». Переважно ж дівчині обіцяють легке життя без надмірної праці та матеріальні принади, як-от: гарний одяг, прикраси, смачна їжа та трунки. Деякі приклади: «У нас криниці рубленії, / У нас ріки медянії, / У нас верби груші родять, / В нас дівки в злоті ходять («Ой в полі криниченька», Б, 73); «Ти у батька ходиш / В полатаних латах, / В нас будеш ходити / В дорогих блаватах!» («Є в полю криниця», Б, 77); «Весело жить, легенько робить, ні тчуть, ні прядуть, все мед-вино п’ють. Поля все кам’янії, трави – шовковії, ліси – калинові» («Що в полі верба, під вербою корчма», Б, 74). В останньому прикладі цікавим є образ «кам’яного поля», тобто такого, яке не треба обробляти.

4) Реакція дівчини є напрочуд однаковою: вона, не роздумуючи, погоджується вирушити в подорож із чоловіками. «Дівча послухало / Та й повандрувало» («Є в полю криниця», Б, 77). Авторські коментарі, притаманні народнопісенній творчості і властиві НБ, найчастіше називають дівчину «дурною»: «Дурна дівча послухала / Та й з козаком мандровала» («Ой в полі криниченька», Б, 74); «Дівча дурна була, розуму не мала, / Сіла на коника, з ними поїхала» («Їхали козаки із поля додому», Б, 76); «Дурная Рейзя послухала, / Срібло-злото спакувала… / З жовнярами мандрувала» («В Станіславі на риночку», Б, 82). Очевидно, дівчину приваблювали не лише обіцянки чужинців, а й можливість змінити своє життя. Важливим психологічним фактором можна вважати й природне бажання дівчини познайомитися, а далі й довіритися чоловікові, який відрізняється від представників її звичної сільської спільноти. Козаки на конях, із шаблями, у військовому одязі чи іноземці, які також були інакше вбрані, могли розпалити уяву не одної селянської дівчини, ймовірно, знудженої  одноманітним життям.

 


[1] Пропп В. Трансформация волшебных сказок // Поэтика: Сборник статей – Ленинград, 1928. – С. 79–80.

[2] Цит. за: Рафаева А., Рахимова Э., Архипова А. Еще раз о структурно-семиотическом изучении сказки // Структура волшебной сказки. – Москва, 2001. – С. 205.

[3] Усі цитати НБ подано за виданням: Балади. Народна творчість / Упоряд. і прим. О. Дея та А. Ясенчук. – Київ, 1987. Далі за текстом: Б, через кому подано номер сторінки. За згаданим виданням подано і назви балад.

[4] Ільницький М. Сербські сюжети української фольклорної балади // Вісник Львівського університету. Серія Філологічна. – Вип. 27. – Львів, 1999. – С. 178.

 

 

про дівчину Галю

Прекрасне витлумачення сюжету пісні, яку я ніколи не могла зрозуміти!

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.