Літературні твори
Ірина Вільде. Крадіж
Крадіж
Доктор Ігорів нахилився над фотелем, в якому сиділа Марта Сидоренко.
– Я жду відповіді, пані Марто.
Марта вдала, що не чує. Упівголос підтягала пісню, яку хтось співав у другім кінці зали.
– Завтра приїжджаю по вас своєю машиною. Ви чуєте, пані Марто?
– Справді? – ніби щойно вчула й відразу здивувалася. – Але ж я вам уже сказала, докторе, що не маю й найменшої охоти після сьогоднішньої недоспаної ночі вибиратись завтра знову на цілу ніч до людей, що їх ледве в очі знаю… Дайте мені спокій, докторе.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 1105 переглядів
English
Polski
Фрагмент з повісті "Шестикрилець"
(Повний текст повісті на нашому сайті можна прочитати тут)
Велика глуша
(...)А там, круг Олелька з Библа, що місяць тому вернувся із окраїн світу, зчинилася облога: ніби птах із казки, який торочить усе, що діється на світі в кожну годину дня й ночі, він гомінко та різноцвітно розповідав новини з тисячі доріг.
Обсіли Олелька, як мухи молоко, — обгорілий незнаним сонцем, з вигляду напівчужинець, він розберложився копицею в тім своїм незгірше протертім каптані із жовтим, гей крокіс, підбоєм, загортав чорний чупер поза вухо.
— Тогідь на сам Корочюн, сів я миром у Царгороді. Що ж? Налетіли спомини, галицька кутя, мила в Розгірчі, в’яну! Осідлав я арабського бахмата, від Дальбекира, що за свою віру вгрібається не гірше покійничка Салядина, лечу в ліси з очей самому собі.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 963 перегляди
- Polski
Наталя Королева. Сторінка з книги
Сторінка з книги[1]
Сталось це давно... Й недавно... Або – сказати певніше – ще не сталось, лише почалось давно й продовжується по десь. Немов якісь окремі розділи з довшого оповідання, чи образки з розріжнених чисел журналу, що ілюструють ріжні шматочки однієї й тієї ж повісти. Важко по них розповісти всю повість. А ще тяжче, що нема в ній початку.
То ж, шукаючи того початку, мушу кілька разів повертати далеко назад.
***
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 1643 перегляди
- English
- Polski
Софія Яблонська. Діточа мрія
Занадто добре спала я цієї ночі. Думки мої ліниво тягнуться, мов дим із димарів, крізь повітря просякле пахощами й сонцем. Мляве самовдоволення панує в мому серці.
Одноманітне щастя.
Кухонний запах смаженої конфітури з „гарбузів” і помаранч, змішаний з позіханням із арабських мешкань, поширяв мої ніздрі, а солодкі лінощі насичені жовтими проміннями сонця розгрівають кров у жилах, розніжують тіло і розтягають його на соломяній рогожі.
Небесна синява поринає у моїх зіницях, наповняє груди, поширює серце, проникає у кожну крапельку крови і мені здається, що я сама стала такою-ж прозорою і голубою, як небо.
Фізичне й моральне вдоволення проникло на дні мого серця та наспівує йому свою млісну пісоньку.
Моя Зоря принесла мені листа з Парижа. Ви пишете: придивляйтесь буттю, вглиблюйтесь, аналізуйте! Стережіться вашої власної тіні, що грозить затмінням усього, що оточує вас. Ви згадуєте цього великого ворога — мою тінь.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 1467 переглядів
Ольга Кобилянська. Путіфара. Нарис
Це було вечером.
На дворі люта зима, заметільниця розкошувала, била жмутами снігу у вікна а в печі горів огонь і тріскав на всю хату. Господар дому обійшов подвіря, позачиняв власноручно браму і двері від господарських будинків, погасив світла, де їх не треба було і вернув до середини.
Господиня поналивала чай і невеличке число гостей ожидало господаря, що обіцяв недавно розповісти їм одну пригоду, яка трапилася і яку пригадував собі мимоволі у бурливі вечері, як сьогоднішний, бо саме в такий вечір розказали йому її. Він говорить:
На високій горі, край ліса хата заможних людей.
І батько і син любили ходити на лови. Син їх, одинець, любив замужну, старшу від себе, жінку. Про це знало мовчки, чи не все село. З війська викупили родичі і по кількох тижнях служби він вернув назад до дому. Гарний був, мов мальований, а ростом пригадував молодого дуба. Неодно дівоче серце стукало сильніше, коли він заговорив або усміхався. До всего був ще й добросердний і неодно дарував бідним, яке булаб мати або батько заховали ще на пізніше.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 1019 переглядів
- Polski
Марія Домбровська. Дружба
Текст написаний польською мовою.
Зофія Налковська. Роза Палатину.
Текст доступний польською мовою.
Кетрін Мансфільд. Молода дівчина
В блакитній сорочці, з злегка рожевими щочками, синіми, пресиніми очима та злотистими кучерями, донька пані Редік мала вигляд, мов щойно злетіла з променистого неба. Пані Редік, несмілива, завжди розгублена і завжди трохи здивована, виглядала ніби й сама в те вірила. Донька-ж зовсім не здавалася захопленою тим, що спустилася на сходи до касина в Монте-Карло. Та й чому їй бути захопленою? Навпаки, вона нудилася, так нудилася, ніби на небі нічого иншого й не було, крім старих, порохнявих святих крупєрів та пятьфранковнків для ставок.
– Чи ви нічого не маєте проти того, щоб Ґеньо лишився з вами? – спитала мене пані Редік. – Справді ні? Онде авто, поки ви з ним поїдете й нап’єтеся чаю, ми повернемось і чекатимемо вас осьтут, саме осьтут на сих сходах, за годину. Бачите, я хочу, щоби вона подивилася на гру. Вона ще ніколи не бачила, а сеж справді варто бачити.
– Та годі вже, мамо, – обізвалася “вона” втомлено. – Ходім. Чогоб я так богато балакала! А торбинка знов відчинилася, знов згубиш всі гроші!
- 1 коментар
- Читати далі
- 894 перегляди
- English
- Polski
Наталена Королева. Без коріння. Фрагмент
На прогулянку ходили в іншому порядку, як в інститутських стінах: там напереді йшли менші, а на вулиці, навпаки, в першу чергу ставали дівчата, найвищі зростом, і з ними побіч ішла й класова дама. Закінчувалася процесія двома “кариятидами” в дрібнокісткованих “сарпинкових” сукнях блакитного й білого кольору у білих попередницях, чорних коротких жакетах і чорних вовняних хустках. За ними – на шість кроків від них, тобто в тім же самім віддаленні, що йшли від інституток “каріатиди”, – ступав “молодший швейцар” – Жозеф, не в парадній, а в чорній, буденній лівреї.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 901 перегляд
- Polski
Товаришки. Повість Олени Пчілки
— Так що ж се ви, Маріє Петрівно, невже таки справді пустите дочку за границю?
— Ох, нічого я не знаю, Катерино Пантелеймонівно! Власне, таки не знаю, що мені робить!..
— А що ж там вам робить? Не пускайте, та й годі!
— Так то вам говорити, Катерино Пантелеймонівно! А як же я не пущу, коли у мене серце болить, дивлячись на дівчину... Звичайно, вона не то щоб напосідалася, а все ж я бачу, що у неї тільки й думки, що про ту науку та про мандрівку в той Цюріх, чи як там він...
— Ото-то, Цюріх, Цюріх! Подуріли вони з ним! Вчора й мій Кость все провадив мені за його! Ну, та хлопцеві інше діло: мужчина собі всюди раду дасть!.. А дівчині зовсім не подобає віятись не знати куди й що, учитись на якусь лікарку. Бог знає що таке!
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 3261 перегляд
При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.
Українська