Літературні твори

Наталена Королева. Спогади: типи старого Києва

НАШ НЕ НАШ

(Пам'яті Іллі Репина)

 

Коли я уперше побачила „Іллю Юхимовича”, то мене, як і всіх моїх колеґ-академістів, наповнили „посвятні гордощі”, що „віднині я — учениця „самого” Репина!..

Бо ж Репин був для учнів петербурзької Мистецької акаде­мії – „ідол” і „пророк у малярстві”.

Нема пророка понад Магомета. Нема малярства поза Репиним.

Марія Кунцевічова. Злагода з дитиною

Текст доступний польською мовою.

Василь Королів-Старий. Згадки про мою смерть

(уривки з повісті)

Святий Антоній Падуанський

Василь Королів-Старий(...)Через рік я перенісся з (другою) дружиною Наталеною до маленького романтичного живця — Бехині. Там, у чудовій природі й поміж простими людьми, що ніяк не відчули війни й самі про себе говорили: — "Ми — тільки 50 років по малпах", м'ягшала моя стерпла, задубіла душа й верталося бажання жити.

Одначе смерть жартувала й тут, хоч і цілком по-сільському.

У величезному парку, що переходив у старий ліс, при прохідці в бурю, перед самим моїм носом упала товстелезна сосна. Я вчас відскочив, але просторова віддаль від смерти була — пів метра, а часова — пів секунди.

Ірина Вільде. Крадіж

Крадіж

Доктор Ігорів нахилився над фотелем, в якому сиділа Марта Сидоренко.

– Я жду відповіді, пані Марто.

Марта вдала, що не чує. Упівголос підтягала пісню, яку хтось співав у другім кінці зали.

– Завтра приїжджаю по вас своєю машиною. Ви чуєте, пані Марто?

– Справді? – ніби щойно вчула й відразу здивувалася. – Але ж я вам уже сказала, докторе, що не маю й найменшої охоти після сьогоднішньої недоспаної ночі вибиратись завтра знову на цілу ніч до людей, що їх ледве в очі знаю… Дайте мені спокій, докторе.

Фрагмент з повісті "Шестикрилець"

 

(Повний текст повісті на нашому сайті можна прочитати тут)

Велика глуша

(...)А там, круг Олелька з Библа, що місяць тому вернувся із окраїн світу, зчинилася облога: ніби птах із казки, який торочить усе, що діється на світі в кожну годину дня й ночі, він гомінко та різноцвітно розповідав новини з тисячі доріг.

Обсіли Олелька, як мухи молоко, —  обгорілий незнаним сонцем, з вигляду напівчужинець, він розберложився копицею в тім своїм незгірше протертім каптані із жовтим, гей крокіс, підбоєм, загортав чорний чупер поза вухо.

—  Тогідь на сам Корочюн, сів я миром у Царгороді. Що ж? Налетіли спомини, галицька кутя, мила в Розгірчі, в’яну! Осідлав я арабського бахмата, від Дальбекира, що за свою віру вгрібається не гірше покійничка Салядина, лечу в ліси з очей самому собі.

Наталя Королева. Сторінка з книги

Сторінка з книги[1]

 

Сталось це давно... Й недавно... Або – сказати певніше – ще не сталось, лише почалось давно й продовжується по десь. Немов якісь окремі розділи з довшого оповідання, чи образки з розріжнених чисел журналу, що ілюструють ріжні шматочки однієї й тієї ж повісти. Важко по них розповісти всю повість. А ще тяжче, що нема в ній початку.

То ж, шукаючи того початку, мушу кілька разів повертати далеко назад.

***

Софія Яблонська. Діточа мрія

Занадто добре спала я цієї ночі. Думки мої ліниво тягнуться, мов дим із димарів, крізь повітря просякле пахощами й сонцем. Мляве самовдоволення панує в мому серці.

Одноманітне щастя.

Кухонний запах смаженої конфітури з „гарбузів” і помаранч, змішаний з позіханням із арабських мешкань, поширяв мої ніздрі, а солодкі лінощі насичені жовтими проміннями сонця розгрівають кров у жилах, розніжують тіло і розтягають його на соломяній рогожі.

Небесна синява поринає у моїх зіницях, наповняє груди, поширює серце, проникає у кожну крапельку крови і мені здається, що я сама стала такою-ж прозорою і голубою, як небо.

Фізичне й моральне вдоволення проникло на дні мого серця та наспівує йому свою млісну пісоньку.

Моя Зоря принесла мені листа з Парижа. Ви пишете: придивляйтесь буттю, вглиблюйтесь, аналізуйте! Стере­жіться вашої власної тіні, що грозить затмінням усього, що оточує вас. Ви згадуєте цього великого ворога — мою тінь.

Ольга Кобилянська. Путіфара. Нарис

Це було вечером.

На дворі люта зима, заметільниця розкошувала, била жмутами снігу у вікна а в печі горів огонь і тріскав на всю хату. Господар дому обійшов подвіря, позачиняв власноручно браму і двері від господарських будинків, погасив світла, де їх не треба було і вернув до середини.

Господиня поналивала чай і невеличке число гостей ожидало господаря, що обіцяв недавно розповісти їм одну пригоду, яка трапилася і яку пригадував собі мимоволі у бурливі вечері, як сьогоднішний, бо саме в такий вечір розказали йому її. Він говорить:

На високій горі, край ліса хата заможних людей.

І батько і син любили ходити на лови. Син їх, оди­нець, любив замужну, старшу від себе, жінку. Про це знало мовчки, чи не все село. З війська викупили родичі і по кількох тижнях служби він вернув назад до дому. Гарний був, мов мальований, а ростом пригадував моло­дого дуба. Неодно дівоче серце стукало сильніше, коли він заговорив або усміхався. До всего був ще й добро­сердний і неодно дарував бідним, яке булаб мати або батько заховали ще на пізніше.

Марія Домбровська. Дружба

Текст написаний польською мовою.

Зофія Налковська. Роза Палатину.

Текст доступний польською мовою.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.