Літературні твори

Софія Яблонська. Чар Марокко

Чар Марокко

Софія Яблонська

Знайомство з каїдом

Одного вечора я сиділа у кав’ярні у товаристві мого знайомого француза п.Манріє і грала з ним у шахи.

При кінці першої партії підійшов до нас звісний каїд. Ввічливо привітався, присів до нашого столика і з недовір’ям придивлявся моїй грі. Відтак запитав п.Манріє:

— Ваш партнер, це переодягнений хлопець?

— Чому? — здивувався Манріє. — Ні, це моя знайома европейка.

Каїд нічого не відповів, тільки схопився рукою за серце та голосно й щиро засміявся.

Обличчя п.Манріє прийняло вираз погорди. Він попрохав мене заграти партію з каїдом, відступаючи своє місце. Недовірливий араб переводив очі з мого обличчя на рухи моїх фігурок, дискретно вибивав пальцями об стіл такти музики, а часом після мого вдалого тягу присував свій стілець ближче до стола і зморшками стягав чоло, окутане білим тюрбаном.

Наталя Кобринська. Рожа

РОЖА

Нарис

— Ха-ха-ха! — лунало довгою вулицею просторого села від срібного дівочого сміху.

 

Дві вітчизни, два патріотизми

Уривок з автобіографічного роману Галини Журби "Далекий світ". Прочитати чи скачати повний текст можна тут.

 

Докія Гуменна. Уривок

 

І ЧИЇ МИ ВНУКИ

 

Катря Гриневичева. На грані

Ганна Павлівна почувала себе сьогодні низкою надвразливих струн. Усі святвечірні спомини скільки їх було, завели в о круг неї свій зворушливий танок. Вона спі­шила зі щоденним робочим приділом, що обумовлював її крихке істнування. Середь цвенькоту но­жиць і шурготіння полотен її тінь увихалася бодрим ритмом верх темноблискучого стола, як вираз волі й послідовности.

Ще трохи й скирта шитва, що її треба було-б кинути завтра в де­сятки рук, була готова й розділена на кожну машину зокрема. Ганна Павлівна вийшла й поринула у сіру, святочну ніч, нахилену над кож­ною душею таємничим привітом...

Так, над світом стояли під'єм і туга, ті самі, що торік вечір, що споконвіку у цю пору. У глибині-ж ночі, спорошеній золотою скрицею, давно вже блестіла зоря, знайома із старих книг та пісень поетів.

Тимчасом місто з його ігрою неонових лямп опинилося у далині й злисніла твердим слідом доріжка на самотах, вбита у чорнобілі пасмужини піль. Ганна Павлівна бігла тепер живим, окриленим кроком. Вона верталася у свою норку як сусол зі скоку поза лінію зораного поля.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.