Літературні твори

Уривки з повісті Марко Вовчок "Маруся"

 

— Господи ти боже мій! Яка малеч! — мовив один із ватаги, углядівши Марусю при світлі сонця. — І їде собі байдужісінько: ні пороху, ні кулі не боїться.

— Таку дрібноту ні одна куля, гадаю, не візьме,— відказав другий. — Все одно, що макове зерно!

— У них і дівчата не боязкі,— це вже такий народ,— устряв до них третій. — Я, скажу вам, як під час самої колотнечі, кров хлющить, земля дрижить, і січуться, і вмирають, а вона собі ходить поміж них та визбирує своїх, наче в саду ягоди, їй-богу!

— Та й гине ж їх скільки! — сказав іще один бесідник, що прилучився до них.

Прикінцевий фрагмент повісті "1313" Наталени Королеви

 

(Невеличке пояснення - цей епізод відбувається значно пізніше часу основної дії повісті. Обставини загибелі грішних мешканців монастиря, які запишалися своїми знаннями, а насправді, либонь, не навчилися ще поводитися з легкозаймистими і вибуховими матеріалами, частково забулися, частково обросли страшними легендами. Тому люди побоювалися заклятого місця і лише самотник-анахорет поставив тут свою скромну хижку. Зрідка його відвідують гості з широкого світу і він розповідає їм, що знає про ті давньоминулі часи).

— Коли прийде час змилування для тих нещасливих, що загинули тоді від вогню в кляшторі? — питалися ви, панотче...

Дівчата з Новолипок - Уривок

Стилістична вправа № 1

Тепер уже всі знають, що буде у відремонтованому приміщенні на розі вулиці: розкішна кондитерська. Щодня, коли діти йдуть до школи, за голими шибками вони бачать щось нове: обидві кімнати обклеєні різними обоями; одна —  червона, друга —  блакитна в золоті розводи. В червоній поставлено червоний, як кров, буфет і за ним —  великі засклені полиці. У блакитній —  оббиті оксамитом столики й канапки. Але коли повісили картини з краєвидами й паніями у довгих, аж до землі, сукнях, з розпущеними золотими косами, —  з паніями, що дивилися у воду, коли на полицях порозставляли в кольорових вазах низенькі букети, а тоді навісили на вікна жовті завіси, тоді вже нічого не можна було побачити.

Дарія Віконська. Мініатюри (поетична проза)

Павине око
 
Одного листопадового дня принесли мені напів живого метелика. Його знайшла десь, здається, в одній шопі. Крильця він мав щільно стулені докупи й не хотів їх розложити. Тому не можна було пізнати, якої він барви. Виглядав, як зчорнілий осінній листок.
 
Я посадила його на одну з кімнатних ростин і там непорушний залишився.
 
Другого дня рано гляджу за метеликом – дарма: не бачу його. Шукаю всюди: нема. Господь один знає, куди дівся.
 
Врешті перестала я шукати й погодилася з думкою, що не годен його віднайти. Щез. Словом – загадка.
 

Ірина Вільде. Мініатюри (поетична проза)

Моїй Буковині…
 
   У моїй батьківщині під цю пору колишуться по крутих вільних доріжках (чи буду ще коли ними ходити?) навантажені хлібом вози. На досвітках скриплять колодязі, а вечорами з хат линуть до неба сині димочки, як дяка Господові, як сама молитва.
   У моїй батьківщині – але ви цього не знаєте.
   У моїй батьківщині осінь ступає в червоних сап’янцях, заквітчана у соняшники й китиці винограду, підхмелена на весіллях, розспівана по клаках.
   Але – ви цього не бачите.
   У моїй батьківщині осінні, вечірні тумани заступають хороводи русалок і зорі так близько, над землею, що можна говорити до них і чути їх мову.

Наталена Королева. 1313 (уривок)

Повний текст в нашій бібліотеці

І. ЧЕТВЕРТА ЗАПОВІДЬ

Той був душегубцем з почину

і в правді не встояв.

Св. Йоана, VIII

 

 

 Тут тобі не жити, не жити!

 Християнської крові не пити,

 Кісток не сушити,

 Хрещеної душі не в'ялити!

 Згинь! Згинь! Згинь! Пропади!..

 

Ірина Вільде. Химерне серце

 В одному із номерів місячника „Сигнали” (виходив у Львові в 1933-1939 роках) вміщено польський переклад новели „Химерне серце” Ірини Вільде.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.