Мифомир «Снегурочки»: финно-угры, славяне, тюрки

(текст взято з книги Марини Новикової «Міфи та місія», в-во «Дух і літера», 2005)

1

Пьеса-сказка А.Н. Островского «Снегурочка» (1873) — один из самых эмблематичных текстов русской литературы, а после появления одноименной оперы Н.А. Римского-Корсакова (1880-1881) — и русского театра, и русской музыки. Либретто оперы близко следует за пьесой, — в отличие, скажем, от изрядной дистанции между новеллой П. Мериме, оперой Ж. Бизе и балетом Р. Щедрина — А. Алонсо «Кармен-сюита». Тем непредвиденней реакция композитора — на пьесу, писателя — на оперу «Снегурочка».

Дана стаття є передмовою до українського перекладу "Дівчат з Новолипок" і "Райської яблуні", виданої в Києві видавництвом художньої літератури "Дніпро" у 1988 році.

Повернення Докії Гуменної

(Невеличка вступна заувага — приведена нижче стаття є одною з перших публікацій про Наталену Королеву в «материковій» Україні — якщо не рахувати спорадичних згадок у передмовах та післямовах до творів інших письменників. Можна б сказати, що цей майже 30-річної давності текст сам по собі вже виглядає таким, що має переважно бібліографічну вартість. Тим не менше, деякі насущні проблеми «Королевознавства» Роман Федорів, тодішній головний редактор журналу «Жовтень», окреслив цілком точно, вони й досі залишаються актуальними. Що ж до того, чи потрібна читачам Наталена взагалі і її екзотично-релігійні твори зокрема, то на це найкраще можуть відповісти самі читачі. Можу хіба відмітити вплив прогресу: 30 років тому Наталенині книжки самотужки копіювали, сьогодні ми її виставляємо  в мережу. Сподіваюся, її б це втішило).

Прецікаве життя української письменниці

Ми, жінки, можемо бути горді, що вже другий раз із черги при при­значенні нагороди „Т-ва письмен­ників і журналістів”, на першому місці стоїть жінка. Минулого року другу нагороду дістала І. Вільде, цього року Н. Королева. (Першої нагороди й цього року не признали нікому).

Байдуже, чи це явище випадкове, хоч коли переглянути цілу літера­турну продукцію за минулий рік, то мусимо ствердити, що жінки-ав­торки займають у ній поважне міс­це. Важніше те, що разом із цього­річною нагородою дістаємо нову літературну силу і то людину, якої досі ми майже не знали.

ДО М. ЯЦКІВА

[...] у жовтні 1931

Поете Коханий!

Лучалось мені не раз, що я, вишиваючи, не могла дібрати красок до взору, хоч мала й цілу гору перед собою.
Одні були заяркі, другі забліді, треті просто разили. Врешті прояснювалося мені в голові: те місце мало остати незаповненим. Щось подібне почуваю тепер: не можу дібрати слів до вас, хоч певна, що у скарбниці нашої мови існують десь і такі, що у моїх устах не разили б Вашого вуха.

Часом здається мені, що ви, артисти, дивитесь на нас, людей, згори й вам здається, що ми не розуміємо вас, а ми, люди, дивимось на вас, як на богів, і забуваємо, що ви тільки у деяких хвилинах можете бути артистами. Звідти й відвічна прірва між вами а нами.

Та мені здається, що я розумію кожне Ваше слово. Може, тільки тому мені так здається, що люблю Вас. Тому я тепер з такою нетерплячкою жду Ваших нових творів.

В нас тепер незвичайно зактуалізувалася справа мови. Нема сумніву: головна заслуга в тому, що ми тут, по цей бік Збруча, почали цікавитись живіше цим питанням, належить професорові Др. І. Огієнкові. В нас витворились навіть такі своєрідні терміни, мовляв: «За ким пишете: за «академічним» словничком чи за Огієнком?» І не раз доводиться чути таку дивовижну відповідь:

«Я, знаєте, отак посередині. Трохи за Огієнком, а трохи за «академічним». Не все мені так подобається, і я, бачте, трохи собі і звідти і звідси повикидав».

Напевно, кожному пересічному читачеві, що йому попаде книжка Ярославської в руки, прийде думка: «Або ця авторка задебютувала повістю, або я так мало знаю нашу літературу. Ярославська. Хто це може бути?»

Коли не вчисляти  кількох новел Ярославської, що друкувались по газетах, то «Полин під ногами» – це справді дебют. Повість наших днів. Жінка пише про жінку. Цього вже майже досить, щоб зацікавитись оцим найновішим осягом жіночого пера. Ще тому кілька тижнів писала ред. Л. Бачинська в «Новім часі», що наш сучасний галицький побут ще не знайшов віддзеркалення в літературі.

«Полин під ногами» віддзеркалює власне оцей побут, вправді тільки той його відтинок, що на ньому розігрується «п’єса» життя Анночки Марків.

Прочитавши повість, треба перш за все одне признати Дарії Ярославській – «оригінальність сюжету».

[...] Співачка Іванна Синенька-Іваницька.
Здається, що нема між молодими поклонниками артистів таких, що не мали б бажання «бачити зблизька» своїх улюблених вибранців. І я теж не без цього гріха.

Що за мила-премила несподіванка! В останньому числі нашого журналу запитували ми, коли ж діждемося збірки талановитої поетки Ірини Наріжної, а в цьому, безпосередньо черговому числі «Світу молоді» ділимося з своїми читачками радісною новиною: вже діждались, вже маємо в себе збірку поезій Ірини Наріжної.

Безпретензійна на око, сіра, зате на якому папері, яка елегантна книжечка з назвою «Настрої».