Біографічне

Пам'яті Софії Яблонської

 

У 10-ліття

(Взято з журналу «Наше життя» за лютий 1981 року)

Софія ЯблонськаЧи це справді 10 років, як не стало між нами Софії Яблонської? Одного лютневого ранку виїхала вона зі свого острова до Парижу і десь більш, як на половині дороги, її мале авто придавив великий вантажник. Так закінчилось життя тієї, що внесла стільки нового в наше життя і нашу літературу.

Так воно сталося. Немов навмисне вибрала вона собі такий спосіб, щоб відійти. Бо й не могла вона вмерти від хвороби у себе в ліжку чи десь у шпиталі. Ні, такого не могло бути!

Федір Погребенник. "Чар Марокко" та інші перлини

СОФІЯ ЯБЛОНСЬКА:

«Чар Марокко» та інші перлини

За шляхетської Польщі в нашому селі було кілька хат-читалень; чимало цікавих видань із штампом цих читалень ходило по руках і серед них — книжка «Чар Марокко» Софії Яблонської. Добре пам'ятаю, як вразила мене ця романтично-пригодницька повість, сповнена симпатії до далекої і невідомої мені країни та її народу.

На жаль, твори Софії Яблонської не перевидавалися на Радянській Україні, хоч вони, безсумнівно, заслуговують цього.

Ярослав Поліщук. Далекі обрії Софії Яблонської

(взято з журналу "Всесвіт", № 11-12 за 2006 рік)

Дивна це річ, як легко стати оригінальною та цікавою людиною.

 Часто вистарчає бути чужинкою серед групи “своїх”!..

                        Софія Яблонська. Далекі обрії (т. ІІ, с. 5)

 

 

Наталена Королева Спогади про О.Олеся

 

Силует

(З записної книжки)

Мало я знала О.Олеся. Бачила його лише кілька разів. І сьогодні встає в моїй пам’яті образ, напівстертий часом – але не забуттям! – силует.

В якому це було році? Не згадаю… Здається, 1923…

… Якось ми обідали з дружиною в ресторації в Празі. Бо ми вже давно в ній не мешкали, й тепер вже не я, а дружина «вчив» мене літературній праці й українській мові. Раптом підійшов до нас огрядний, не дуже молодий пан із світлою борідкою й зі словами:

— От не сподівався зустрітися з вами, товаришу! – почав обійматися та цілуватися «козацьким звичаєм» з дружиною.

Був це Олесь.

Василь Королів-Старий. Згадки про мою смерть

(уривки з повісті)

Святий Антоній Падуанський

Василь Королів-Старий(...)Через рік я перенісся з (другою) дружиною Наталеною до маленького романтичного живця — Бехині. Там, у чудовій природі й поміж простими людьми, що ніяк не відчули війни й самі про себе говорили: — "Ми — тільки 50 років по малпах", м'ягшала моя стерпла, задубіла душа й верталося бажання жити.

Одначе смерть жартувала й тут, хоч і цілком по-сільському.

У величезному парку, що переходив у старий ліс, при прохідці в бурю, перед самим моїм носом упала товстелезна сосна. Я вчас відскочив, але просторова віддаль від смерти була — пів метра, а часова — пів секунди.

Київський рік Наталени

 

Він зображений у відомій автобіографічній повісті «Без коріння». Розповідаючи про своє навчання в Київському інституті шляхетних панянок, Наталена Королева згадує про своїх вчителів, співучениць, знайомих, серед яких не бракувало яскравих і непересічних особистостей, - і спогади ці дуже виразні, хоча, зі зрозумілих причин, доволі уривчасті. Подальша стаття має своєю метою дещо доповнити Наталенині описи.

 

Франко в гостині у Федоровича

(з книги М.Рудницького «Письменники зблизька». Оповідання «Василь Щурат», розділ «Ненаписана стаття»)

«Хтось зауважив, що зовсім зрозуміло, чому Франко не міг займатися практичними «орудками», не маючи нікого біля себе.

— Франко, — пояснював Щурат, якби був директором гімназії, теж всі папери писав би особисто і сам складав би розклад годин. Він звик дома нікому не доручати жодних справ. Коли б він звернув увагу на те, що їсть, то міг би розкритикувати всі основи нашої гастрономії! Були такі дні, коли він не був певний, чи вже обідав.

Михайло Рудницький "Уляна Кравченко"

 

(Зі збірки «Письменники зблизька»)

 

У Перемишлі

З новим 1928 роком пошта принесла побажання з короткою допискою: «Коли Вам буде стелитись дорога на Перемишль, не забудьте зайти на розмову. У Кравченко».

Товариш з дитячих літ — перемишльський учитель хотів показати мені особливості історичного міста і «могутню» австрійську фортецю, яка постарілась більше, як посивілі від війни люди, продірявлені будинки та тротуари, витоптані сотнями тисяч військових і цивільних ніг.

Хвилини з життя Катрі Гриневичевої

Рідне гніздо Катрі Гриневичевої це Винники під Львовом із їх зеленими спохиллями лісів і містечком, заплетеним як вінок довкола привабної долини. Хату, де в заможній сім’ї побачила світ (19 листопада 1875 р.) авторка “Непобор­них” і тепер видно з поміж смерек край достатних садиб; вона стоїть руїною, знищена московським стрільном.

Як трохлітна дитині К. Гриневичева переїхала до Крако­ва. Чужинне місто вскорі з'асимілтовало родину письменни­ці, а польська школа довер­шила решти. Дівчинка, втяг­нена в орбіту чужоплемінної психіки, мусіла перейти цей процес не аби як болюче, бо завсігди вважала себе кимось иншим посеред гурту. З ча­сом це поняття поширилося са­мочинно на потребу стати ки­мось иншим серед загалу. 

Дарія Віконська: поміж Еросом і Танатосом

Дарія Віконська (Ліна Малицька, з дому Федоровичівна) виховувалася в Європі (навчалася в Англії, Німеччині, Франції, Італії), мандрувала Єгиптом.
 
Після 1915 року приїхала до с. Шляхтинці (Тернопільська область), де вона зустріла свого Коханого – майбутнього чоловіка Миколу Малицького.
 
Міжвоєнний період став для багатьох митців єдиним часом для творчості, життя, кохання і … смерті. Дарія Віконська в цей час друкувалася на шпальтах найвідоміших часописів, видала збірку нарисів “Райська яблінка”, дослідницьку студію про творчість Джеймса Джойса та інші твори, зокрема, переклади, що їх можна знайти в тогочасній періодиці.
 
І разом з тим, переживала кохання та пристрасть до Обранця.
 

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.