Notice: Undefined index: HTTP_REFERER in /home/divczata/domains/divczata.org/public_html/themes/atriumi.php on line 20 Notice: Undefined index: HTTP_REFERER in /home/divczata/domains/divczata.org/public_html/themes/atriumi.php on line 20 Notice: Undefined index: HTTP_REFERER in /home/divczata/domains/divczata.org/public_html/themes/atriumi.php on line 20 Notice: Undefined index: HTTP_REFERER in /home/divczata/domains/divczata.org/public_html/themes/atriumi.php on line 20 Notice: Undefined index: HTTP_REFERER in /home/divczata/domains/divczata.org/public_html/themes/atriumi.php on line 20 Родина Могил-2 | Дівчата райської яблуні ~ Dziewczęta rajskiej jabłoni ~ Girls of the Apple Tree of Paradise

Родина Могил-2

 

Літописна ілюстрація

Один з братів Петра Могили, Гавриїл, певний час займав волоський престол. Деякі відомості про нього, вірніше, про те, як він той престол втратив, знайшлися у «Кам’янецькій хроніці, складеній Агопом, доповненій і продовженій його рідним братом Аксентом». Хроніка була написана вірменською і кипчацькою мовами, її автори - два брати, що належали до вірменської аристократичної верхівки м.Кам’янця. Брати були сучасниками описуваних подій, найпомітніші серед яких – Цецорська і Хотинська битви. Фрагменти з кипчацької частини хроніки публікувалися в українському перекладі у журналі «Жовтень» (Львів), № 4 за 1985 р. Далі за цим виданням:

«Про волоського господаря

1620 (1069 за мусульманським календарем) від Р.Х., травень місяць. До Волощини прибули капиджі турецького султана, щоб схопити Гавриляшка, сина Симеона, й доставити його в Стамбул, оскільки він був усунутий (від престолу). Господар Гавриляшко, зрозумівши, що вони прибули схопити його, схитрував і погодився вирушити з ними до Стамбула. Зібравшись на третій день він сам, а також його мати і двоє (молодших) братів {у примітці вказано, що відповідне кипчацьке слово має два значення – брат або сестра, але рискну припустити, що одним з тих братів був Петро Могила, за старшинством наступний за Гавриїлом} виїхали з усім своїм маєтком із Волощини, з міста Тирговіште. А ті капиджі й разом з ними ще багато турків вирушили до Стамбула.

Волоські бояри і дарабани проводжали господаря до самого кордону. А коли вони були вже за шість миль від угорського кордону, господар Гавриляшко наказав дарабанам перебити тих капиджі й турків, які з ними були, і їх повбивали, а кількох схопили живими. А потім сам Гавриляшко з матір’ю і братами пішов в Угорщину й тих капиджі також повів із собою. Він хотів піти в Польщу, але угорський князь Бетлен Габор не дозволив йому йти далі, а залишив у себе і помістив під варту в одній із фортець.

1620 (1069) від Р.Х., серпень (липень). До Волощини прибув господар Радул, котрий чотири роки тому був господарем Молдавії і Волощини.

1620 (1069) від Р.Х., 13(3) серпня. У поле під Ориною прибули із своїм військом польний гетьман Конецпольський і князь Корецький.

1620 (109) від Р.Х., 20 (10) серпня. Гетьман Конецпольський і князь Корецький прибули до Кам’янця, а потім, вийшовши (з міста), зупинилися біля нього. На третій день табір був знятий і військо рушило до Буші, а звідти, поклавшись на Божу ласку, відразу ж пішло до Молдавії.

Про розправу над турками 1620 (1069) від Р.Х., 2 вересня (23) серпня, четвер. Від турецького султана до Молдавії, а саме в Ясси прибули капиджі, щоб схопити молдавського господаря Каспара Граціані й відіслати до Стамбула. Але він відчув недобре; за його наказом капиджі були схоплені і зв’язані. Був зв’язаний і кях’я Іскендер паші. А сталося це 2 милі від Ясс, тому що господар стояв у полі табором, і всіх турків у таборі, скільки їх там виявилося, за його наказом знищили; потім він зразу послав у Ясси людей, наказавши міщанам стратити всіх турків, що були в місті, як купців, так і інших, котрі були на службі. Як тільки міщани почули наказ господаря, відразу ж почали вбивати турків, де кого знайдуть – у будинках, у караван-сараї чи в заїжджих дворах.. Скільки б тоді не знайшли, жодного не відпустили: тих, що були в місті, убили в місті, тих, що в таборі, убили в таборі. А потім двох головних, капиджі-баші і кях’ю Іскендер-паші, господар Каспер волів закувати (у кайдани) й відіслати у фортецю Хотин. А сам із військом, що налічувало 3 тисячі воїнів, прибув до нашого (тобто польського) війська, яке ввійшло в Молдавію, перейшов на його бік і був прийнятий з великою радістю. Тоді ж господар Каспер склав багато дарунків канцлеру і гетьману, а також князю Корецькому та іншим панам. Крім того, тоді ж він передав до рук поляків Хотинську фортецю з великими запасами продовольства і з усім військовим спорядженням, яке там було».

 

Наслідком таких рішучих дій стала Цецорська битва, як по правді, то туркам було чого лютувати. Варто би відмітити – посада господаря була вельми небезпечною, але султанського капиджі – ще гіршою.

Покровителем Каспера Граціані був його родич, польський підканцлер Андрій Липський. Чи треба уточнювати, що закінчив Граціані кепсько? Втік з польського табору зі своїми шістьма сотнями сторонників, по дорозі вони його і вбили. Пізніше двох вбивць, для різноманітності, наказав стратити наступник Граціані, господар Олександр.

 

Самійло Корецький в літературі.

Схоже, що князь-шибайголова був свого часу літературною зіркою першої величини. За словами М.С.Возняка: «завдяки авантурним пригодам свого життя він став поетичною постаттю й знайшов відгомін своєї хоробрості в сучасному українському, польському й хорватському письменстві та рапортах царгородських послів, і, слідом за тим в європейських історичних писаннях[1]».

Наприклад, згадується хоробрий князь у знаменитій хорватській поемі «Осман» авторства уродженця Дубровника І. Гундулича. Оскільки українського перекладу поки що немає, то от оригінальний текст:

   Tim ako mir š njima žudi

tva vlas sklopit, care od carâ,

s pomnom stražom čuva' i bljudi

Korevskoga tamničara.

 

  Pače tvrdijeh od obzida,

gdi je zatvoren, oblas vaša

pomnu i uzdanu stražu prida'

komu od vernijeh tvojijeh paša;

 

  er toliko junak slavni

glasovit je sred Poljakâ,

svikolici da su spravni

za otkup njegov činit svaka.

(…)

   Zatijem, potom bio dan svane,

poklisar se naš odijeli,

ter Poljakom od mê strane

mir ponesi, ki svak želi!

 

   A na stražu stani jedan

Korevskoga tamničara,

neka unaprijed nije vrijedan

utjecati vik  s privara!

(…)

   Od tamnice najposlije

Korevskoga straža je dana

Rizvanpaši  ki bi prije

rob istoga slavna pana.

 

(Це уривки з другої пісні поеми, у них слуги закликають султана Османа, який саме вибирається на війну з невірними, себто християнами, приставити якомога пильнішу сторожу до в’язня Корецького, бо це знаний герой і кожен поляк прагне його визволити. Султан прислухається до поради і ставить наглядачем до князя Корецького його колишнього раба Резван-пашу).

Якщо вірити Дмитру Наливайку («Козацька християнська республіка»), «Корецький і його воєнні дії й пригоди знайшли відображення і в тогочасній французькій літературі, автором якої був адвокат паризького парламенту Жан Баре.

Ось відповідний уривок з книжки Дм.Наливайка (Дмитро Наливайко, «Козацька християнська республіка (Запорозька Січ у західноєвропейських літературних пам’ятках)», К., «Дніпро», 1992, ст.117-119)

«Твір Баре не можна віднести до серйозних історичних праць. Та й сам автор не приховував белетристичних цілей, обіцяючи в посвяті розповісти «про три чи чотири битви, в яких успіх іноді мали й невірні», про поєдинки визначних осіб, про полон трьох принців і двох принцес, про нерозділене кохання й насильну розлуку і т.п. Цю обіцянку обробити історичний матеріал відповідно до тодішніх белетристичних смаків Баре виконав і його твір читається як захоплюючий пригодницький роман, центральним героєм якого виступає Самійло Корецький. Щодо основного джерела твору, то, як вказує автор у довгому заголовку, написаний він «за спогадами Шарля де Жоппекура, лотаринзького дворянина, який під час заколотів служив солдатом у польських князів».

Втім, спершу Баре не відривається від історичного ґрунту і в стилі хроніки розповідає про складні перипетії молдавського заколоту 1608-1609 рр., який призвів до серйозної війни з турками. Описуючи «чотири битви», він заявляє, що «тільки козаки можуть чинити гідний опір туркам та перемагати їх», і пояснює це тим, що «це дуже хоробрі люди, звичні воювати з турками й татарами, бо це їхнє головне завдання». Але далі, починаючи з першого полону Корецького, все більшу роль у творі Баре починає відігравати романічний вимисел. З’являються «листи» в’язня до дружини (нагадаю – Катерини Могилянки), теж полонянки, і її відповіді: і ті, і ті являють собою загальні сентиментально-риторичні варіації мотивів кохання, розлуки, відчаю, скарг на долю, надій на Бога і т.д., без будь-яких локальних, сімейних чи інтимних деталей. За своїм змістом і стилем вони нагадують ті послання, якими обмінювалися герої і героїні пасторальних романів у літературі Ренесансу й бароко. Ці листи, породження літературної фантазії Баре, надають образові Корецького, суворого й мужнього вояка, невластивих йому рис ніжного пасторального коханця.

В останніх розділах твору Баре на перший план виходить історія нещасливого кохання Мартена Парізьєна, секретаря французького посольства в Константинополі, до полоненої «молодої подолянки», яку він викупив з неволі, сподіваючись одружитися з нею; але батько Юлії відмовив Мартену, оскільки той не був дворянином. Це послужило Баре, який сам належав до третього стану, приводом до ламентацій на тему про несправедливість станового поділу людей. Ця побічна сюжетна лінія однак тісно пов’язана з основною, зокрема з сенсаційною втечею Корецького з сумнозвісної Семивежної фортеці в Константинополі. І тут знаходимо у Баре цікаву версію втечі Корецького, яка розбігається з тією, що донесли до нас польські джерела. За цими джерелами, Корецькому допоміг втекти підкуплений його батьком грек, який передав в’язню напилок і мотузку. У Баре цю втечу організовує Мартен Парізьєн, якому Корецький поклявся, що, повернувшись на батьківщину, влаштує його одруження з коханою подолянкою.

Не будемо поспішати з категоричними судженнями і, приймаючи версію польських джерел за істину, вважати повідомлення Баре за чисту вигадку. Участь Мартена Парізьєна в організації втечі Корецького цілком можлива, тим більше, що про неї говорять також західні джерела. Так, згадуваний французький вчений-орієнталіст М.Бодьє в своїй «Загальній історії турків» (Baudier M. «Inventaire de l’histoire generale des Turcs») зазначив: «Мартен Парізьєн, один із секретарів французького посольства, був запідозрений у сприянні втечі Корецького». Докладніше про цей факт розповідає англійський історик П.Рікоут  (Rycaut P. «The Turkish History»). Тут, зокрема, говориться, що після втечі Корецького розлючені турки вчинили розгром французького посольства і кілька днів тримали під арештом його персонал».

 

 


[1] Дмитро НАЛИВАЙКО, ОЧИМА ЗАХОДУ: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст. КИЇВ — «Основи» — 1998

 

 

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.