Софія Яблонська

Тарас Прохасько. Теура — донька всього острова

Теура — донька всього острова

 

Софія Яблонська - журналістка, письменниця, фотограф, мандрівниця. В Галичині любили її репортажну прозу про Балі, Бора-Бора, Таїті й Марокко. А у Франції захоплювалися її "Книгою про батька", в якій письменниця розповіла європейцям про рідну Галичину.

 

Софія Яблонська. Чар Марокко

Чар Марокко

Софія Яблонська

Знайомство з каїдом

Одного вечора я сиділа у кав’ярні у товаристві мого знайомого француза п.Манріє і грала з ним у шахи.

При кінці першої партії підійшов до нас звісний каїд. Ввічливо привітався, присів до нашого столика і з недовір’ям придивлявся моїй грі. Відтак запитав п.Манріє:

— Ваш партнер, це переодягнений хлопець?

— Чому? — здивувався Манріє. — Ні, це моя знайома европейка.

Каїд нічого не відповів, тільки схопився рукою за серце та голосно й щиро засміявся.

Обличчя п.Манріє прийняло вираз погорди. Він попрохав мене заграти партію з каїдом, відступаючи своє місце. Недовірливий араб переводив очі з мого обличчя на рухи моїх фігурок, дискретно вибивав пальцями об стіл такти музики, а часом після мого вдалого тягу присував свій стілець ближче до стола і зморшками стягав чоло, окутане білим тюрбаном.

Дарія Віконська. Чар Далекого Сходу

У невеличкій відчитовій салі ря­ди крісел заповнені гістьми, цікави­ми довідатись дещо про переживан­ня молодої подорожниці.

На пришпиленій до стіни гео­графічній карті ланцюг червоних крапок зазначує перебуту нею до­рогу довкола світа. Вернувшись на кілька тижнів до краю, вона бажає поділитись багацтвом своїх вражінь зі своїми краянами.

Рука її водить тонкою палич­кою по брунатних та білих плямах, що зображують моря та континен­ти на орієнтаційній карті. (Карта, виготовлена спеціяльно на відчит, упрощена).

Чуємо магічні слова: Марсей, Порт-Саїд, Джібуті, Кольомбо, Саїґон. Трирічний побут в Індо-Китаю і поворотна дорога: Сінгапура, Ява, Балі, Австралія, Нова Зеляндія, Тагіті, Сан-Франціско, Ню-Йорк, вкін­ці назад у Париж.

Пам'яті Софії Яблонської

 

У 10-ліття

(Взято з журналу «Наше життя» за лютий 1981 року)

Софія ЯблонськаЧи це справді 10 років, як не стало між нами Софії Яблонської? Одного лютневого ранку виїхала вона зі свого острова до Парижу і десь більш, як на половині дороги, її мале авто придавив великий вантажник. Так закінчилось життя тієї, що внесла стільки нового в наше життя і нашу літературу.

Так воно сталося. Немов навмисне вибрала вона собі такий спосіб, щоб відійти. Бо й не могла вона вмерти від хвороби у себе в ліжку чи десь у шпиталі. Ні, такого не могло бути!

Софія Яблонська. Китайські фільми

(Взято з журналу «Наше життя» за травень 1977 року)

 

Федір Погребенник. "Чар Марокко" та інші перлини

СОФІЯ ЯБЛОНСЬКА:

«Чар Марокко» та інші перлини

За шляхетської Польщі в нашому селі було кілька хат-читалень; чимало цікавих видань із штампом цих читалень ходило по руках і серед них — книжка «Чар Марокко» Софії Яблонської. Добре пам'ятаю, як вразила мене ця романтично-пригодницька повість, сповнена симпатії до далекої і невідомої мені країни та її народу.

На жаль, твори Софії Яблонської не перевидавалися на Радянській Україні, хоч вони, безсумнівно, заслуговують цього.

Софія Яблонська. Китайці та їх земля

Уривок з книжки “З країни рижу та опію”, Львів, 1936.

(взято в журналі "Всесвіт", № 11-12 за 2006 рік)

Із щораз то більшою пошаною я подивляю терпеливість, витривалість та хист китайців у плеканні своєї землі. І не диво, що ця земля тричі до року дає їм багаті врожаї.

З ранньої весни — збіжжя та мак; потім від травня до вересня — риж, а врешті іноді і в третім сезоні року — пізньої осени — біб, капуста, буль­ба та інша городовина. Три урожаї на рік! З одної і тої самої землі! Трудно повірити!

Та ще трудніше, коли глянеш на ту червону, глинясту землю Юнану. Здається часом, що не з землі, а з поту й крови невтомних тубильців виростають ці буйні загони рясної городовини або рижу.

Ярослав Поліщук. Далекі обрії Софії Яблонської

(взято з журналу "Всесвіт", № 11-12 за 2006 рік)

Дивна це річ, як легко стати оригінальною та цікавою людиною.

 Часто вистарчає бути чужинкою серед групи “своїх”!..

                        Софія Яблонська. Далекі обрії (т. ІІ, с. 5)

 

 

Софія Яблонська. Несподівана зустріч у гаремі

Знову переходимо ряд довгих, покручених коридорів, зачинених дверей, сходів, минаємо ґалерію над квітучим подвір’ям і входимо крізь відчинені двері у порожню кім­нату, а потім у гаремову салю.

Устаткування цієї кімнати скидається на ту, де ми обідали, тільки килимів тут більше та лежанки мякші й ширші.

Довкола двох триніжних тац сидить сім жінок каїда й обідає. Біля них зручно та безшумно вештаються євнухи, що підносять страви, збирають порожні миски та доливають соку з помаранч у шклянки.

Одяги жінок шовкові, яскраві, блискучі.

Кожна вдягнена у вбрання іншого коліру, а руки, мов гадюками аж до рамен обкручені браслетами. Ноги понад кістками також обхоплені двома срібними, тяжкими обручами.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.