Софія Парфанович

Софія Парфанович. Люди і тварини

 

 

Софія Парфанович. Буря

Софія Парфанович

БУРЯ

 

І

Анна пробиралася крізь лісну гущавину. Маленька стежечка бігла інколи рівно й виразно, то знову губилась поміж ялівцями й молодими смерічками. Нею Анна йшла в старий ліс, у Погар, де був у таборі її син Дмитро. Йому несла їсти, бо голодував. Ба, як же? Скибка чорного хліба та й раз у день бляшанка кави, чи якої юшки. Як не голодувати ґаздівському синові? Густий, старий ліс ріс віддавна в Погарі. Густочатинні смереки й поважні, темношпилькі ялиці шуміли в подуві гірського вітру й гляділи з гори на молодняк і ялівці, що тулились до їхніх стіп. Сухе ріщя, ожина й малинник не пускали в гущавину так легко. Треба було пробиватися й проломувати гілля. Тоді Анна ставала, витирала рукавом піт з чола і дивувалася:

Софія Парфанович. Новорічна ніч

Софія Парфанович

Новорічна ніч

Може, і вам траплялося те, що мені: опинитися в чужому місті в ніч під Новий рік. Опинитися зовсім самому, без жодної живої людини, до якої ви могли б заговорити. Може, і ви зробили так, як мені люди радили, коли я покидала Сан-Франсіско: берете в готелі кімнату, запихаєте голову під коц і спите. Може, і спали ви в чужому місті і в готелевій кімнаті, коли годинник бив дванадцяту і наставав новий рік. Чи мало Нових років ми чемно проспали, в ліжку? Хто біля дружини, а хто й сам. Бо чого шукати поза хатою? Відомо: люди танцюють, п’ють, цілуються, гукають, стріляють і трублять… Е, повертаюся до стіни і сплю! Завтра Новий рік, такий самий, як десятки їх, що проминули для мене. Яка різниця?

Ви й засинали, але … з почуттям, що власне щось не в порядку і щось наче б то не так.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.