Ольга Кобилянська
Михайло Рудницький. Ольга Кобилянська
Характер
Ніхто з друзів Кобилянської не згадував про її зовнішній вигляд. «Духовне» настільки переважало у розмові з нею, що не раз воно зливалося з враженням від героїнь її творів. Ольга Кобилянська не з тих жінок, які кожного ранку хоч би на мить мусять глипнути на себе в дзеркало, перевіряючи, чи не вигулькнув якийсь натяк на зморшку.
З роками її обличчя втрачало риси неспокійної настороженості, проникливішим став вираз очей. Під час розмови з друзями у дні своєї молодості, серед білого дня вона вміла враз розкрити повіки, наче спросоння. В її здивуванні іноді, було, майне тінь остраху, як у сполоханої сарни. Після цього вона могла зашарітись майже дитячим рум’янцем.
— Я ніколи не забуду, — говорила вона якось Маковеєві, — слів одного професора-чужинця, який посмів у моїй присутності сказати, що всі зовнішньо непривабливі жінки шукають компенсації в науці або літературі. Я нагадала йому про Марка Вовчка — нашу геніальну красуню. Тоді він цинічно заявив, що не бачив її ніколи, навіть не чув про неї.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 1447 переглядів
Ольга Кобилянська. Меланхолійний вальс
Valse mélancolique
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 15458 переглядів
Ольга Кобилянська. Путіфара. Нарис
Це було вечером.
На дворі люта зима, заметільниця розкошувала, била жмутами снігу у вікна а в печі горів огонь і тріскав на всю хату. Господар дому обійшов подвіря, позачиняв власноручно браму і двері від господарських будинків, погасив світла, де їх не треба було і вернув до середини.
Господиня поналивала чай і невеличке число гостей ожидало господаря, що обіцяв недавно розповісти їм одну пригоду, яка трапилася і яку пригадував собі мимоволі у бурливі вечері, як сьогоднішний, бо саме в такий вечір розказали йому її. Він говорить:
На високій горі, край ліса хата заможних людей.
І батько і син любили ходити на лови. Син їх, одинець, любив замужну, старшу від себе, жінку. Про це знало мовчки, чи не все село. З війська викупили родичі і по кількох тижнях служби він вернув назад до дому. Гарний був, мов мальований, а ростом пригадував молодого дуба. Неодно дівоче серце стукало сильніше, коли він заговорив або усміхався. До всего був ще й добросердний і неодно дарував бідним, яке булаб мати або батько заховали ще на пізніше.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 1019 переглядів
Polski
При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.
English
Українська