Ірина Вільде

Ірина Вільде (1907-1982)

Письменниця з ліро-психологічною прозою, отримала літературну премію ім. І. Франка за збірку новел “Химерне серце” і повість “Метелики на шпильках”, її ім’я було внесено в ЮНЕСКО до числа знаменитих людей ХХ століття.

Ті, що були "повнолітніми"

ТІ, ЩО БУЛИ «ПОВНОЛІТНІМИ...

До 90-річчя від дня народження Ірини Вільде

(Передруковано з журналу «Дзвін», №5-6 за 1997 рік,

автор Володимир Старик)

Роман Ірини Вільде «Повнолітні діти» належить до тих рідкісних у наш час творів красного письменства, в яких оповідь автора, досягнувши властивого справжнім шедеврам рівня художнього узагальнення, залишається водночас безпосередньою і цілком конкретною.

Ірина Вільде. Листи

ДО М. ЯЦКІВА

[...] у жовтні 1931

Поете Коханий!

Лучалось мені не раз, що я, вишиваючи, не могла дібрати красок до взору, хоч мала й цілу гору перед собою.
Одні були заяркі, другі забліді, треті просто разили. Врешті прояснювалося мені в голові: те місце мало остати незаповненим. Щось подібне почуваю тепер: не можу дібрати слів до вас, хоч певна, що у скарбниці нашої мови існують десь і такі, що у моїх устах не разили б Вашого вуха.

Часом здається мені, що ви, артисти, дивитесь на нас, людей, згори й вам здається, що ми не розуміємо вас, а ми, люди, дивимось на вас, як на богів, і забуваємо, що ви тільки у деяких хвилинах можете бути артистами. Звідти й відвічна прірва між вами а нами.

Та мені здається, що я розумію кожне Ваше слово. Може, тільки тому мені так здається, що люблю Вас. Тому я тепер з такою нетерплячкою жду Ваших нових творів.

Ірина Вільде. Анкета, яка, певно, вас зацікавить

В нас тепер незвичайно зактуалізувалася справа мови. Нема сумніву: головна заслуга в тому, що ми тут, по цей бік Збруча, почали цікавитись живіше цим питанням, належить професорові Др. І. Огієнкові. В нас витворились навіть такі своєрідні терміни, мовляв: «За ким пишете: за «академічним» словничком чи за Огієнком?» І не раз доводиться чути таку дивовижну відповідь:

«Я, знаєте, отак посередині. Трохи за Огієнком, а трохи за «академічним». Не все мені так подобається, і я, бачте, трохи собі і звідти і звідси повикидав».

Ірина Вільде. Дарія Ярославська: "Полин під ногами" (Повість)

Напевно, кожному пересічному читачеві, що йому попаде книжка Ярославської в руки, прийде думка: «Або ця авторка задебютувала повістю, або я так мало знаю нашу літературу. Ярославська. Хто це може бути?»

Коли не вчисляти  кількох новел Ярославської, що друкувались по газетах, то «Полин під ногами» – це справді дебют. Повість наших днів. Жінка пише про жінку. Цього вже майже досить, щоб зацікавитись оцим найновішим осягом жіночого пера. Ще тому кілька тижнів писала ред. Л. Бачинська в «Новім часі», що наш сучасний галицький побут ще не знайшов віддзеркалення в літературі.

«Полин під ногами» віддзеркалює власне оцей побут, вправді тільки той його відтинок, що на ньому розігрується «п’єса» життя Анночки Марків.

Прочитавши повість, треба перш за все одне признати Дарії Ярославській – «оригінальність сюжету».

Ірина Вільде. На розмові з Іванною Синенькою-Іваницькою

[...] Співачка Іванна Синенька-Іваницька.
Здається, що нема між молодими поклонниками артистів таких, що не мали б бажання «бачити зблизька» своїх улюблених вибранців. І я теж не без цього гріха.

Ірина Вільде. Вітаємо нову поетку!

Що за мила-премила несподіванка! В останньому числі нашого журналу запитували ми, коли ж діждемося збірки талановитої поетки Ірини Наріжної, а в цьому, безпосередньо черговому числі «Світу молоді» ділимося з своїми читачками радісною новиною: вже діждались, вже маємо в себе збірку поезій Ірини Наріжної.

Безпретензійна на око, сіра, зате на якому папері, яка елегантна книжечка з назвою «Настрої».

Ірина Вільде. Поетка без книжок: Ірина Наріжна

Не підхлібне для поета, коли він наслідує. Дозво¬лено йому тільки нагадувати когось собою. Очевидно, той «хтось» мусить на цілу голову перевищити даного поета. Наріжна ані не наслідує, ані не нагадує нікого собою. Іде своїм шляхом. Чи властивий цей шлях для її творчості? Чи не замінити його ще на інший? Сьогодні цього передбачити не можна. Треба прийняти тільки той факт, що в Наріжної мало є «парами» поезій, себто таких, щоб одна нагадувала другу.

Ірина Вільде. Гість у нашій редакції

Приходжу рано до редакції. У співтоваришів праці таємно-весела міна.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.