Інші
Софія Яблонська. Китайці та їх земля
Уривок з книжки “З країни рижу та опію”, Львів, 1936.
(взято в журналі "Всесвіт", № 11-12 за 2006 рік)
Із щораз то більшою пошаною я подивляю терпеливість, витривалість та хист китайців у плеканні своєї землі. І не диво, що ця земля тричі до року дає їм багаті врожаї.
З ранньої весни — збіжжя та мак; потім від травня до вересня — риж, а врешті іноді і в третім сезоні року — пізньої осени — біб, капуста, бульба та інша городовина. Три урожаї на рік! З одної і тої самої землі! Трудно повірити!
Та ще трудніше, коли глянеш на ту червону, глинясту землю Юнану. Здається часом, що не з землі, а з поту й крови невтомних тубильців виростають ці буйні загони рясної городовини або рижу.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 2843 перегляди
Ярослав Поліщук. Далекі обрії Софії Яблонської
(взято з журналу "Всесвіт", № 11-12 за 2006 рік)
Дивна це річ, як легко стати оригінальною та цікавою людиною.
Часто вистарчає бути чужинкою серед групи “своїх”!..
Софія Яблонська. Далекі обрії (т. ІІ, с. 5)
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 2695 переглядів
Софія Яблонська. Несподівана зустріч у гаремі
Знову переходимо ряд довгих, покручених коридорів, зачинених дверей, сходів, минаємо ґалерію над квітучим подвір’ям і входимо крізь відчинені двері у порожню кімнату, а потім у гаремову салю.
Устаткування цієї кімнати скидається на ту, де ми обідали, тільки килимів тут більше та лежанки мякші й ширші.
Довкола двох триніжних тац сидить сім жінок каїда й обідає. Біля них зручно та безшумно вештаються євнухи, що підносять страви, збирають порожні миски та доливають соку з помаранч у шклянки.
Одяги жінок шовкові, яскраві, блискучі.
Кожна вдягнена у вбрання іншого коліру, а руки, мов гадюками аж до рамен обкручені браслетами. Ноги понад кістками також обхоплені двома срібними, тяжкими обручами.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 1867 переглядів
English
Polski
Леся Українка. Приязнь
Приязнь
І
На призьбі під хатою у Мартохи Білашихи сидить мале дівча, з’юрдившись; бліде, жовте личко аж підпухло, а сиві очі якось побіліли; трясеться нещасне і від пропасниці й від плачу, бо мати саме набила, а тепер стоїть коло одвірка з прутом в руці та ще й приказує:
– І била, і ще битиму! от не сиди но мені тільки в хаті, от побіжи но мені ще раз до лісу з панною, то я об тебе віника обламаю! Казала я тобі, не лазь по сонці! Так от же буде лазити, поки знов її трясця вхопить!
– Та хіба воно од сонця? – озвалась крізь сльози мала Дарка.
– А то ж од чого, дурне верисько?
– Панна казали – з болота та з комарів…
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 2234 перегляди
Франко в гостині у Федоровича
(з книги М.Рудницького «Письменники зблизька». Оповідання «Василь Щурат», розділ «Ненаписана стаття»)
«Хтось зауважив, що зовсім зрозуміло, чому Франко не міг займатися практичними «орудками», не маючи нікого біля себе.
— Франко, — пояснював Щурат, якби був директором гімназії, теж всі папери писав би особисто і сам складав би розклад годин. Він звик дома нікому не доручати жодних справ. Коли б він звернув увагу на те, що їсть, то міг би розкритикувати всі основи нашої гастрономії! Були такі дні, коли він не був певний, чи вже обідав.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 1572 перегляди
English
Polski
Михайло Рудницький "Уляна Кравченко"
(Зі збірки «Письменники зблизька»)
У Перемишлі
З новим 1928 роком пошта принесла побажання з короткою допискою: «Коли Вам буде стелитись дорога на Перемишль, не забудьте зайти на розмову. У Кравченко».
Товариш з дитячих літ — перемишльський учитель хотів показати мені особливості історичного міста і «могутню» австрійську фортецю, яка постарілась більше, як посивілі від війни люди, продірявлені будинки та тротуари, витоптані сотнями тисяч військових і цивільних ніг.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 3203 перегляди
Софія Яблонська. Діточа мрія
Занадто добре спала я цієї ночі. Думки мої ліниво тягнуться, мов дим із димарів, крізь повітря просякле пахощами й сонцем. Мляве самовдоволення панує в мому серці.
Одноманітне щастя.
Кухонний запах смаженої конфітури з „гарбузів” і помаранч, змішаний з позіханням із арабських мешкань, поширяв мої ніздрі, а солодкі лінощі насичені жовтими проміннями сонця розгрівають кров у жилах, розніжують тіло і розтягають його на соломяній рогожі.
Небесна синява поринає у моїх зіницях, наповняє груди, поширює серце, проникає у кожну крапельку крови і мені здається, що я сама стала такою-ж прозорою і голубою, як небо.
Фізичне й моральне вдоволення проникло на дні мого серця та наспівує йому свою млісну пісоньку.
Моя Зоря принесла мені листа з Парижа. Ви пишете: придивляйтесь буттю, вглиблюйтесь, аналізуйте! Стережіться вашої власної тіні, що грозить затмінням усього, що оточує вас. Ви згадуєте цього великого ворога — мою тінь.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 2117 переглядів
Ольга Кобилянська. Путіфара. Нарис
Це було вечером.
На дворі люта зима, заметільниця розкошувала, била жмутами снігу у вікна а в печі горів огонь і тріскав на всю хату. Господар дому обійшов подвіря, позачиняв власноручно браму і двері від господарських будинків, погасив світла, де їх не треба було і вернув до середини.
Господиня поналивала чай і невеличке число гостей ожидало господаря, що обіцяв недавно розповісти їм одну пригоду, яка трапилася і яку пригадував собі мимоволі у бурливі вечері, як сьогоднішний, бо саме в такий вечір розказали йому її. Він говорить:
На високій горі, край ліса хата заможних людей.
І батько і син любили ходити на лови. Син їх, одинець, любив замужну, старшу від себе, жінку. Про це знало мовчки, чи не все село. З війська викупили родичі і по кількох тижнях служби він вернув назад до дому. Гарний був, мов мальований, а ростом пригадував молодого дуба. Неодно дівоче серце стукало сильніше, коли він заговорив або усміхався. До всего був ще й добросердний і неодно дарував бідним, яке булаб мати або батько заховали ще на пізніше.
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 1309 переглядів
Polski
Кетрін Мансфільд. Молода дівчина
В блакитній сорочці, з злегка рожевими щочками, синіми, пресиніми очима та злотистими кучерями, донька пані Редік мала вигляд, мов щойно злетіла з променистого неба. Пані Редік, несмілива, завжди розгублена і завжди трохи здивована, виглядала ніби й сама в те вірила. Донька-ж зовсім не здавалася захопленою тим, що спустилася на сходи до касина в Монте-Карло. Та й чому їй бути захопленою? Навпаки, вона нудилася, так нудилася, ніби на небі нічого иншого й не було, крім старих, порохнявих святих крупєрів та пятьфранковнків для ставок.
– Чи ви нічого не маєте проти того, щоб Ґеньо лишився з вами? – спитала мене пані Редік. – Справді ні? Онде авто, поки ви з ним поїдете й нап’єтеся чаю, ми повернемось і чекатимемо вас осьтут, саме осьтут на сих сходах, за годину. Бачите, я хочу, щоби вона подивилася на гру. Вона ще ніколи не бачила, а сеж справді варто бачити.
– Та годі вже, мамо, – обізвалася “вона” втомлено. – Ходім. Чогоб я так богато балакала! А торбинка знов відчинилася, знов згубиш всі гроші!
- 1 коментар
- Читати далі
- 1192 перегляди
English
Polski
Товаришки. Повість Олени Пчілки
— Так що ж се ви, Маріє Петрівно, невже таки справді пустите дочку за границю?
— Ох, нічого я не знаю, Катерино Пантелеймонівно! Власне, таки не знаю, що мені робить!..
— А що ж там вам робить? Не пускайте, та й годі!
— Так то вам говорити, Катерино Пантелеймонівно! А як же я не пущу, коли у мене серце болить, дивлячись на дівчину... Звичайно, вона не то щоб напосідалася, а все ж я бачу, що у неї тільки й думки, що про ту науку та про мандрівку в той Цюріх, чи як там він...
— Ото-то, Цюріх, Цюріх! Подуріли вони з ним! Вчора й мій Кость все провадив мені за його! Ну, та хлопцеві інше діло: мужчина собі всюди раду дасть!.. А дівчині зовсім не подобає віятись не знати куди й що, учитись на якусь лікарку. Бог знає що таке!
- Увійдіть щоб залишати відгуки
- Читати далі
- 3933 перегляди
При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.