Дарія Віконська
Євген Маланюк. Дарія Віконська
Існував колись такий вираз: останній у роді. І коли пригадуєш собі передчасно зів'яле обличчя Дарії Віконської, аджеж ще віком молодої жінки, її стомлені очі, її сухорляву, але одночасно крихку постать, що нагадувала зіштивніле стебло завчасно облетілої квітки,— завжди приходить на думку саме цей вираз.
І, справді, Дарія Віконська (літературний псевдонім Ліни Малицької з дому Федоровичівни) і фізично, і психічно була саме такою «останньою в роді», була живою ілюстрацією цього досить знаного в історії старих родів біо-психологічного явища. Батько її — великий землевласник і член Палати панів Австро-Угорської монархії — був відомий, як добрий господар кількох більших маєтків (назва одного з них — Вікно — послужила для псевдоніму письменниці), філантроп і меценат, нащадок, певно, дуже давнього роду. Один з Федоровичів (можливо, дід Віконської) був філософом, автором книги афористичних сентенцій, що вийшла одночасно кількома «австрійсько-галицькими» мовами: німецькою, польською й руською (властиво — язичієм). Віконська показувала мені ці видання — бібліографічно вже білі круки, як родинну дорогоцінність*. Це було з її сторони либонь виявом особливої довіри.
- Читати далі
- 1066 переглядів
English
Polski
Дарія Віконська. Райська яблінка
Книжка повністю в нашій бібліотеці
в а : Чи ця статуетка подобається тобі? Справді? Я не можу її стерпіти. Голова цієї жінки має точнісько той вислів, який так люблять мущини: невинність ягнятка, покірливість і віддання, що начеби казали: “Вибач, що моє тіло має ще й голову; бери моє тіло, насолоджуйся ним, бо мого “я” в ньому так мало, що воно зовсім не буде тобі перешкоджати”.
- Читати далі
- 753 перегляди
- English
- Polski
При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.
Українська