Дарія Віконська

Дарія Віконська (1893-1945)

У західноукраїнській періодиці виступала як критик, мистецтвознавець, автор чудових етюдів-акварельок (“Соняшники”, “Іриси”, “Бегонія”, “Аннамітський шаль”, “Павлине око”, “Білі іриси”, “В’язні”, “Фрагменти”, “Імпресіоністичне”). Відома також збіркою нарисів “Райська яблінка” (1931), монографією про Джеймса Джойса (1934), томом есеїв “За державну бронзу” (1938).

Дарія Віконська. Чар Далекого Сходу

У невеличкій відчитовій салі ря­ди крісел заповнені гістьми, цікави­ми довідатись дещо про переживан­ня молодої подорожниці.

На пришпиленій до стіни гео­графічній карті ланцюг червоних крапок зазначує перебуту нею до­рогу довкола світа. Вернувшись на кілька тижнів до краю, вона бажає поділитись багацтвом своїх вражінь зі своїми краянами.

Рука її водить тонкою палич­кою по брунатних та білих плямах, що зображують моря та континен­ти на орієнтаційній карті. (Карта, виготовлена спеціяльно на відчит, упрощена).

Чуємо магічні слова: Марсей, Порт-Саїд, Джібуті, Кольомбо, Саїґон. Трирічний побут в Індо-Китаю і поворотна дорога: Сінгапура, Ява, Балі, Австралія, Нова Зеляндія, Тагіті, Сан-Франціско, Ню-Йорк, вкін­ці назад у Париж.

Франко в гостині у Федоровича

(з книги М.Рудницького «Письменники зблизька». Оповідання «Василь Щурат», розділ «Ненаписана стаття»)

«Хтось зауважив, що зовсім зрозуміло, чому Франко не міг займатися практичними «орудками», не маючи нікого біля себе.

— Франко, — пояснював Щурат, якби був директором гімназії, теж всі папери писав би особисто і сам складав би розклад годин. Він звик дома нікому не доручати жодних справ. Коли б він звернув увагу на те, що їсть, то міг би розкритикувати всі основи нашої гастрономії! Були такі дні, коли він не був певний, чи вже обідав.

І. Федорович-Малицька. Економічна незалежність жінки

Жінки осягнули в громадянському житті мабуть усе, чого хотіли: допущення до всіх майже професій, рівність політичних і громадянських прав, з виїмком права подружого.

Це болюча й найбільш актуальна точка законо­давства, тому й незвичайно цікавить усіх свідомих жінок. Однак про подруже право, яке вимагає ко­нечної реформи, тут говорити не будемо. Є іменно побіч цих, законами усталених, прав, ще багато моментів, не так залежних від друкованих прав, як від даного стану фактичних умов, наслідком яких замужна жінка є або рівіновартним товаришем мужа, або його пониженою підданою.

Цим рівноуправненням поза законами повинні ми займатися тим більше, що природні права звичайно сильніші від друкованих.

Якіж є прикмети, що силою фактів надають жін­ці рівне з мущиною становище у подружому житті.

Дарія Віконська. Буття й знання

Nous ne pensons jamais que ce que nous pensons nous cache ce que nous sommes.

 

(Ми не задумуємося ніколи над тим, що те, що ми думаємо заслоняє нам те, чим ми є)

 

Paul Valéry – monsieur Teste

         

– Вік наш – вік реклями. Деколи маю ніякове почу­вання – що не істнує нічого поза тим, про що пишуть газети та сповіщає радіо...

Так не є. А всеж розголос і рекляма так сильно заво­лоділи модерним життям, що кождий в нас мав менш-більш таке саме вражіння, як і я: про що не чуємо та не читаймо, те наче не істнує.

Богато зпоміж газетних новин, зпоміж вихвалюваних сві­товою рекламою матеріяльних та духових продуктів, не є тим, чим представляє їх преса та рекляма.

Чи важніша дійсна вартість, про яку ніхто не згадує, чим мірнота, яку звеличують?

І. Федорович-Малицька (Дарія Віконська). Відвідини у мистця-самотника

По дорозі і перед хатою.

Минуло вже може десять літ, відколи я була в його робітні та любу­валась циклем “Квіти” і портретом його дружини. Минулого року я кілька ра­зів збиралася зайти до нього. Щойно два дні тому я пішла в товаристві молодого маляра, що перебував довший час у Парижі.

Молода генерація наших малярів над­то занята собою, щоб ближче цікавитись мистцем, який усунувся від мистець­кого життя нашої столиці і працює в самоті.

Я була дуже цікава на стрічу мо­лодої генерації зі старшою.

І. Федорович-Малицька (Дарія Віконська). Форма й зміст у літературі

Ця проблема турбує вдумливі уми ще з часів Шіллєра та Гегеля і перед тим. Поняття “форми” в’яжу нерозривно з Аристотелем. Але відтоді це поняття перейшло такі ріжні еволюції, що, словами італійського естета-лінгвіста Венезетта Кроче “нераз те, що один називає формою, точно те, що інший називає змістом”.

Такий стан речі незвичайно ускладняє ці проблеми. Треба б спершу усталити, в якому значення дана людина уживає одного й другого очеркнення, і щойно потім приступити до дискусії над ними.

Нераз чуємо або читаємо в літературній рецензії, що дана книжка має “цікавий зміст, але погану форму”, або що “хоч цікава змістом, це не літературний твір”.

З того вийшло б, що літературний твір складається з двох окремих частин: із змісту, який може бути цікавий або нецікавий, і – з форми, яка “літературна” або ні.

Але так не є. Зміст може бути цікавий, найцікавіший: коли форма не літературна, це не літературний твір.

Виняток з книжки “Моє царство небесне” німецького письменника П. Розеґера (Peter Rosegger) /пер. Дарії Віконської/

Перший день! Перший день нового життя. “Воскресіння тіла”, – каже Релігія. “Переміна матерії”, – кажуть дослідники природи.

Наколи в осени опадає листя з дерев, товкують це як примір марности усього існуючого; як примір, що все мусить умирати. Це кепський примір, бо по кількох місяцях дерево дістає нове листя й розпочинається нова весна, зовсім подібна до попередніх. По сотці весен та осеней дерево вкінці западається, одначе з його спорохнявілого пня ростуть молоді гони назустріч новому життю. І людину кладуть у гріб, як батька, а як дитина вона наново народжується.

Вправді можна казати, що все вмирає, але також, що все призначене на життя. Бо скільки денно вмирає, стільки бачимо й такого, що народжується. А як колись куля земна буде стара й безсильна, вона трохи відпічне, опісля переміниться і стане силою та частиною якогось нового живого устрою.

Дарія Віконська: поміж Еросом і Танатосом

Дарія Віконська (Ліна Малицька, з дому Федоровичівна) виховувалася в Європі (навчалася в Англії, Німеччині, Франції, Італії), мандрувала Єгиптом.
 
Після 1915 року приїхала до с. Шляхтинці (Тернопільська область), де вона зустріла свого Коханого – майбутнього чоловіка Миколу Малицького.
 
Міжвоєнний період став для багатьох митців єдиним часом для творчості, життя, кохання і … смерті. Дарія Віконська в цей час друкувалася на шпальтах найвідоміших часописів, видала збірку нарисів “Райська яблінка”, дослідницьку студію про творчість Джеймса Джойса та інші твори, зокрема, переклади, що їх можна знайти в тогочасній періодиці.
 
І разом з тим, переживала кохання та пристрасть до Обранця.
 

Дарія Віконська. Мініатюри (поетична проза)

Павине око
 
Одного листопадового дня принесли мені напів живого метелика. Його знайшла десь, здається, в одній шопі. Крильця він мав щільно стулені докупи й не хотів їх розложити. Тому не можна було пізнати, якої він барви. Виглядав, як зчорнілий осінній листок.
 
Я посадила його на одну з кімнатних ростин і там непорушний залишився.
 
Другого дня рано гляджу за метеликом – дарма: не бачу його. Шукаю всюди: нема. Господь один знає, куди дівся.
 
Врешті перестала я шукати й погодилася з думкою, що не годен його віднайти. Щез. Словом – загадка.
 

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.