Листи К.Малицької до М.Грінченко-2

ВІРНА СВОЄМУ ПОКЛИКАННЮ

З епістолярії Костянтини Малицької

На варті, на варті поставим

щоденне зусилля невпинне,

і світло «Просвіти» розпалим,

розоремо землю цілинну.

Богдан-Ігор Антонич

 

Вересень 1920 року. Українські галицькі газети, зокрема «Громадська думка» і «Вперед», широко висвітлюють знаменну подію: повернен­ня до Львова з Сибіру Костянтини Іванівни Ма­лицької (1872—1947), видатної громадської, просвітньої діячки, педагога, письменниці.

У великій залі Музею ім.Т.Г.Шевченка її вітала львівська громада: «Від імені Українського Пе­дагогічного Товариства повітав гром. Малицьку проф. Макарушка[1], від імені львівського жіноц­тва — гром. Білецька[2]. У відповіді на сердечні привітання зазначила гром.Малицька, що цара­тові і генерал-губернаторові Бобринському не вдалося зморозити на Сибірі українського духа. Противно, українці з Галичини понесли з со­бою огонь любові України на далеку Сибір»[3].

Костянтина Малицька повернулася із зас­лання саме в час святкування 52-ї річниці існу­вання «Просвіти» й активно включилася в ро­боту товариства. Вже 7 грудня 1920 р. вона ви­ступила у Музичному товаристві ім.М.Лисенка з доповіддю «У хвилях світової хуртовини (Спо­мин з заслання на Сибір)». 9 грудня читачі га­зети «Вперед» мали змогу познайомитися зі стислим викладом доповіді («В невишуканих, а ядерних словах, переплітаних поетичними настроєвими картинами природи, змалювала бесідниця часи побуту на засланні та співжит­тя з тамошнім населенням»[4]).

Про час перебування в Красноярському краї, повернення із заслання, подальше творчу пра­цю К.Малицької дізнаємося з її листування з відомою українською письменницею, педагогом, дружиною Бориса Грінченка Марією Миколаї­вною Грінченко (1863—1928). Дванадцять листів, п’ять листівок, датованих 1915—1924 рр., збері­гаються в епістолярній спадщині родини Грінченків в Інституті рукописів Національної бібліо­теки України ім.В.І.Вернадського [Ф. III. — Од. зб. №43288 — 43299]. Далі — посилання в тексті.

Наталія Полонська-Василенко так характе­ризує початок століття в «Історії України»: «За перші 10-15 років XX ст. Галичина зробила величезний поступ у всіх галузях культурного життя. Осередком української науки стало То­вариство імені Шевченка [… ] Поволі Галичина добилася значного збільшення українських шкіл: перед війною 1914 року було вже 6 державних та 15 приватних гімназій і 3000 народних шкіл…»[5].

По закінченню львівської семінарії працю­вала Костянтина Малицька вчителькою в галиць­ких селах, де прищеплювала любов до рідної мови, історії, народних традицій, створювала хорові гурти, відкривала читальні товариства

«Просвіти». Водночас вона друкувала власні твори у періодичних виданнях «Молода Україна», «Діло», «Комар», «Дзвінок», «Промінь», «Жіноча доля», «Світ дитини».

Проте, як слушно зауважує Оксана Івасюк, «… молода, обдарована інтелігентка, що відсто­ювала соціальні й національні інтереси свого народу, розвивала у молоді почуття до рідної землі, не могла і мріяти про нормальне життя і спо­кійну працю на ниві освіти. Вона неодмінно ста­вала жертвою цькувань в найрізноманітніших формах з боку місцевих і сільських урядовців»[6]. Ці обставини змусили К.Малицьку 1903 р. переїхати на Буковину в припрутське село Лужани. Працюючи вчителькою, вона за рік упоряд­кувала і видала «Збірник народних і патріотич­них пісень на голоси дитячі у супроводі форте­піано», до якого ввійшли пісні на слова моло­дої поетеси «Чом, чом, чом, земле моя», «Соко­ли, соколи!» («Сокільський марш»)[7].

Окрім того Костянтина Малицька видала працю «Про жіночий рух» (1904), книжку оповідань для дітей «Малі герої» (1906), збірку нарисів «Мати» (1902) та «З трагедій діточих душ» (1907), п’єси «Під нову зорю» (1906) і «Русалка Дністровая» (1911) під літературним псевдонімом Віра Лебедова, Віра Лужанська, згодом — Степан Горсь­кий.

З 1906 р. К.Малицька живе у Львові, викладає в дівочій школі ім.Т.Шевченка і перебуває в центрі педагогічної та видавничої справи[8], дру­кується на сторінках місцевих часописів та видає книжечки. Перед війною виходить із друкарні НТ11І її «дитяча сцена в 2-х відслонах» — «Вінок на могилу Т.Шевченка».

У лютому 1915 р. К.Малицька була заареш­тована й вислана до Сибіру. Вона звертається до всіх знайомих з листами-проханнями наді­слати їй книжки. Першою відгукнулась Марія Грінченко. 26 серпня (ст. ст.) К.Малицька відпи­сує їй лист, де нотує перебіг днів: «Моя Одисея почалася у Львові ще 17 (н.ст.) февраля 1914, де півчверта місяця скиталася я по різних «уні­верситетах». Зі Львова виїхали ми (я і 13 моїх товаришів) 28 мая (н. ст.) і були в дорозі два місяці. їхали до Києва етапом, а відси до Крас­ноярська на власний кошт через Москву, Во­логду, В’ятку, Єкатеринбург, Омськ. В Крас­ноярську задержалися ми 11 днів, а відтак пароходом по Єнісею прибули в Єнісейськ. Відси їхали 7 днів підводами Сибірською тайгою, а опісля 7 днів лодками по Ангарі, поки не опи­нилися кожне у своїм місці призначення. Мені вибрано Пинчугу. Зі мною є тут ще редактор «Письма з «Просвіти» зі Львова Ю.Балицький[9], а крім того ще кілька австрійських і німецьких підданих, не числячи політичних русских зас­ланих… Троє з них (священики) живуть разом в Мінусинськім уїзді, прочі одиночником роз­кидані здовж Ангари, в моїм сусідстві: найб­лижчі у віддалі 17 вйорств, найдальші о 100 вйорств» [Ф. III. — Од. зб. №43298]. Роздуму­ючи над прийдешнім, вона 18 (31) грудня 1916 р. пише: «Я вірю в нього! Не в дипльомацию політиків наших, не в ілюзоричні обіцян­ки монархів, а вірю в нашого «Наймита», що в рокову хвилю зуміє найти путь свою і скинути кайдани» [Ф. III. — Од. зб. №43290].

Наведені рядки з листів Костянтини Малиць­кої років заслання відбивають її характер, настрій, оточення. Після повернення із заслання лис­тування з М.Грінченко відновлюється і дає нам змогу довідатися про активну діяльність Кос­тянтини Малицької в Союзі Українок та украї­нському педагогічному Товаристві «Рідна шко­ла», про її перекладацьку працю.

Ми обмежуємося кількома листами (або уривками з листів) К.Малицької до Марії Грін­ченко 1923-1924 рр. [Ф. III. -Од. зб. 43283— 43288]. Проте, гадаємо, відобране досить ясно висвітлює основні віхи життя і творчості цієї непересічної жінки[10].

Наталка ЛИСЕНКО, Зімаїда ПАХОЛОК

м.Київ, м.Луцьк

 

 


[1] Макарушка Остап (1867—1931) — дійсний член НТШ, учитель гімназій в Коломиї і Львові, директор учительської семінарії Українського Педагогічного Товариства у Львові (1911— 1921), інспектор шкіл «Рідної школи* (1921 — 1931). Відомий працями з мовознавства, педагогіки, виданнями для дітей і юнацтва.

[2] Білецька Марія (1864—1938) — видатна громадська і педагогічна діячка, директор І української дівочої школи та Інституту Св. Ольги у Львові. Багато років очолювала Клуб русинок і жіночу Громаду у Львові, член Народного Комітету Нац. -дем. партії.

[3] Вперед; — 23 верес. 1920.

[4] Вперед. — 1920 9 груд.

[5] Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. — Т.2. -К , 1995. -С.434.

[6] Івасюк О. Слово про пісню та її авторку//Ластівка (Чернівці). ~ 1993. — N"1. — С.43.

[7] Див; Погребенник Ф.П. Наша дума, наша пісня. — К., 1991. — С. 169—175; Погребенник Ф.П. Українські нісні-гімни. К., 1992. -С.47-51.

[8] Див.: Вихованиця поколінь Констаитина Малицька — громадська діячка, педагог, письменниця. — Торонто, 1965.

[9] Балицький Юліан (1885—1916) — освітній діяч, організатор протиалкогольного руху, редактор видань «Просвіти» у Львові, висланий до Сибіру в 191-І.р., помер у Красноярську.

[10] Див.: Лисенко Н. Пахолок 3. Костянтина Малицька в листах до Марії Грінченко // Докум. худ. проза про Першу Світову війну (Матеріали І тези доповідей та повідомлень міжнародної наук, конференції 23-26 жовт. 1994 р.). — Луцьк, 1994. — С.65-67.

 

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.