Листи К.Малицької до М.Грінченко-1

СИНТАКСИС БЛИСКАВКИ

Таємниця життя. Скільки дверей і вікон має дім тих, кого віднесли лелеченьки у вічність, голосячи, стогнучи, квилячи в піднебессі: «За упокій душі. За упокій…» Рожево-срібний пил літає в безлюд­них кімнатах.

У застоялій важкій темряві відлунюються ву­личні голоси і густо порошить рожевий пил. Нікого нема, а на стіні — образи Пресвятої Богородиці, святого Миколая і годинник… Двері до першої, до другої, і до третьої кімнат, — всі відчинені, як у повісті Богдана Нижанківського «Я вернувся до мого міста». Лише одні, втаємничені. Є до них ключі та не дозволено відкривати. Десь чимдуж жене свого чалого Синя Борода, аби покарати ту, що без його волі хоче увійти в його минуле.

Певне так само чужі долі кидають нам же­реб — сюди можна, а сюди — зась. Криється невідомістю й минуле Констянтини Малицької, ім’я котрої перекладається з латинської як постійність, стійкість. Те, що відважності їй не додавати, підтверджує товариська єдність із слав­ними Січовими стрільцями, які певне її звали Костя або Констанція. Це для їх гурту відважного скла­дала вона пісні (найбільш відома «У Січі, у Січі гуртуймося, брати»), а 1912 року спільно з Ма­рією Білецькою дала почин до заснування для них (Січових стрільців) матеріального фонду «На по­треби України». Що ж до прізвища — воно ніби виказує її зріст. Невисока, але струнка, з чарів­ними рисами обличчя, — так можна сказати, вдив­ляючись у рідкісне фото, яке зберігається в Киї­вському Інституті рукописів. Можливо, в юності, перекидаючи та додаючи нові літери до прізви­ща, легіні називали її Цяцька Мила. На жаль, свідоцтв космічної могутності таємниці її кохання, «що водить сонця і світила» — за зачиненими дверима… Та й сутність громадської, просвітньої, жіночої і педагогічної діяльності, письменницька праця, — все це можна означити абзацом, яким визначає свою повість Б.Нижанківський: «Кида­юся в напрямі сходів, неспокій важкою хвилею вдаряє мене, хапаюся за поруччя, перестрибую по кілька ступенів, минаю перший поверх, вибігаю на другий — і раптом зупиняюся: сходів на третій поверх нема! Чотири гладкі стіни — висока, лячна порожнеча, над нею зачинені двері. Вдивляюся в них і плачу, тихо і глибоко, непорушний в роже­вому пилі, і сльози мої живі і важкі, як день, що є сьогодні».

Яким є день сьогодні? Коли б довелося шука­ти порівняння, то варто розповісти про птахів, які поселилися на вокзальному пероні маленького містечка Свалява в Закарпатській області. За двадцять метрів від колій, на ненадто високому залізному стовпі, де перейняті високою елект­ричною напругою ставляться вздовж і впоперек проводи і, несуться швидкі потяги на Захід і на Схід — лелече гніздо. Ось символ високої напруги нашої доби. Геракліт говорив, що світом керує блискавка. Підкреслюючи цю істину грузинський філософ Мераб Мамардашвілі додає прекрасну метафору, віднайдену ним у французького поета Сен-Жон Перса: синтаксис блискавки. Життя К.Малицької — синтаксис блискавки.

Наталка ЛИСЕНКО

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.