Венера за 400 піастрів

 

Венера за 400 піастрів

 

Ось уже понад 140 років мармурова статуя Венери Мілоської, «найвродливішої жінки світу», прикрашає Луврський музей в Парижі. Численні відвідувачі подовгу зупиняються перед невмирущим твором невідомого грецького скульптора, милуються її чудовою гармонією, ніжними формами, але мало хто знає, як потрапив цей шедевр мистецтва з грецького острова Мілос до напівтемних залів Лувру. Про це створено і навіть надруковано багато різних історій, та достовірною вважається лише ця...

Одного вересневого дня 1821 року французький військовий корабель «Мессажер» кинув якір у гавані на острові Мілос.

Група французьких моряків зійшла на берег. Серед них був молодий офіцер Олівер д’Увріль, якого називали «художником», бо весь свій вільний час він віддавав малюванню. Природна краса острова так вразила д’Увріля, що він піднявся на скелю поблизу берега і почав робити ескізи. Він так захопився своєю роботою, що й не помітив, як до нього наблизився якийсь літній чоловік.

Старий заговорив першим. Він назвав себе Жоргосом і запитав:

— Чи маєте ви гроші, багато грошей?

— Дивлячись для чого,— відповів д’Увріль.

Старий обережно озирнувся і прошепотів:

— Ви не бажаєте купити мармурову статую, жінку небаченої краси? Дайте мені 400 піастрів, і вона ваша.

Олівер д’Увріль зацікавився. Йому було відомо, що з неродючого грунту іноді викопують дорогоцінні речі. І деякі англійські офіцери розбагатіли, скуповуючи тут античні знахідки і перепродуючи їх потім музеям європейських столиць. Щоправда, він не мав чотирьохсот піастрів. Та капітан міг би йому позичити. Крім того, на острові перебував торговельний агент французького посольства в Константинополі Брест. І д’Увріль звернувся до нього. Той, вислухавши офіцера, замислився. Потрібно було подивитися, що являє собою статуя. Може це звичайний шмат старого мармуру?.. Коли вони разом прийшли до Жоргоса, він повів гостей до хліву, де містилися його кози та осел, і під сухим гіллям та старим ганчір’ям д’Урвіль з Брестом побачили богиню Афродіту. Д’Увріль писав у своїх спогадах: «Краса цієї статуї була приголомшуючою. її неможливо змалювати словами».

З старим рибалкою уклали угоду, але запропонували два-три дні зачекати. Потрібно було одержати дозвіл французького посла в Константинополі на виплату грошей.

Та Жоргос не хотів чекати. Йому були терміново потрібні гроші. Він звернувся до священика православної церкви в Мілосі з проханням позичити д’Уврілю потрібну суму. Священик був обізнаний з археологією і одразу ж зрозумів, яку цінність для грецького народу являє собою ця «мармурова річ». Він заборонив Жоргосу продавати знахідку якомусь французові, католику. І врешті-решт запропонував Жоргосу вдвічі більше грошей за статую, і той погодився.

На сусідньому острові Сірос жили багаті грецькі купці. Деякі з них виявили бажання придбати «старий мармур», як вони говорили, «заради нації». На Мілос приїхав їх уповноважений з грішми. Вночі Венеру перенесли на грецьку шхуну. Коли шхуна з дорогоцінним скарбом мала вийти в море, на борту «Мессажера» з’явилися французький археолог і скарбник посольства з 10.000 піастрів у мішках і з наказом придбати античну скульптуру за будь-яку ціну.

Дізнавшися, що богиня на борту грецької шхуни, Брест розлютився і зажадав віддати йому її. Проте грецькі моряки не мали ніякого бажання відмовлятися від своєї покупки.

І ось ранком того осіннього дня гармати «Мессажера» націлилися на неозброєну маленьку шхуну. Після двогодинного бою французи перенесли богиню Афродіту на «Мессажер».

Так Венера Мілоська, як відтоді почали називати статую, потрапила до Парижа. Вона символізує собою вічну красу світу Для грецького народу, крім того, вона символізує зухвале грабіжництво його скарбів.

 

("Всесвіт", № 8 за 1963 рік)

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.