Про Афродіту й про Венеру Мілоську

 

ПРО АФРОДІТУ Й  ПРО ВЕНЕРУ МІЛОСЬКУ

 

У «Калейдоскопі всесвіту» в № 5 за цей рік (1966) передруковано жартівливу замітку, вміщену в зарубіжній пресі. Наведемо її повний текст: «ШАЛЕНИЙ УСПІХ. Ця жінка користалася найбільшим успіхом в Японії. На неї всі милувалися, але ніхто не насмілювався наблизитися. її відвідав сам мікадо, а 800 тисяч японців і японок стояли в черзі, щоб впасти до її ніг. Одна з японських газет відкрила для неї спеціальну рубрику, щоб люди змогли висловити там своє захоплення.

Трохи стомлена, повернулася вона через чотири місяці додому, де королює по-старому. Якщо ви не знаєте, хто це, то пояснимо: це найважча (1,5 тонни), найвища (2,05 м) і найкрасивіша в світі дама: Венера Мілоська».

Ця замітка в нашому журналі не супроводилася жодним коментарем: адже в радянській пресі також широко сповіщалося про те, що минулого року мармурову статую Венери Мілоської, найпрекраснішу скульптуру всіх часів і народів, було вивезено з Луврського музею в Парижі, й протягом чотирьох місяців вона виставлялася для загального огляду в Японії. Наші газети, зокрема, докладно писали, яких було вжито заходів для охорони геніального витвору стародавнього грецького мистецтва. Поліцейські на мотоциклах оточили вантажне авто, на якому стояв ящик із статуєю, коли його везли на вокзал. Щоб не пошкодити античну статую, її везли вулицями Парижа й далі залізницею до Марселя із швидкістю шість кілометрів на годину, а на ящику, з міркувань секретності, було написано лише: «Крихке. Верх. Відкривати тут». На марсельському вокзалі Версі-ля-Рапе ящик із скульптурою підняли краном і «легко, як пір’їнку», навантажили на пароплав «В’єтнам», на якому вона й дісталася до Японії. Було вжито заходів, щоб на випадок аварії водонепроникний ящик із статуєю не потонув. Після того, як скульптура прибула до Японії, з’ясувалося, що, незважаючи на всі запобіжні заходи, від неї відпали чотири шматочки, які реставратори потім приклеїли. Про «успіх» скульптури в самій Японії красномовно говорить вищенаведена жартівлива замітка.

Ми були абсолютно переконані, що надруковану в нашому журналі замітку всі читачі зрозуміють без додаткових пояснень: такі шедеври світового мистецтва, як Венера Мілоська, Парфенон у Афінах, відомі кожній радянській людині, адже в нашій країні із загальною обов’язковою середньою освітою про всі ці і багато інших творів античності розповідається на уроках у школі.

Отож уявіть собі наше крайнє здивування, коли незабаром по виході в світ № 5 нашого журналу ми одержали такі листи: Працівники Куйбишевського РВ «Сільгосптехніка» на Запоріжжі пишуть: «Мы прочли статью в журнале «Всесвіт» № 5 за май месяц 1966 года на странице 143 «Шалений успіх» и, конечно, все очень удивлены успехом некой «Венери Мілоськи», вес которой 1,5 т. и рост 2,05 метра.

Поэтому просим Вас, дорогая редакция, разъяснить нам не опечатка ли это? И не фантазия же, а явь? Мы не можем представить себе женщину-великана с таким весом. Помогите нам».

Читачка журналу «Всесвіт» Н. з м. Нікополя пише: «В журналі за травень місяць № 5 надруковано на стор. 143 «Калейдоскоп всесвіту», де говориться про надзвичайну жінку Японії Венеру Мілоську.

. Дуже прошу Вас, надрукуйте її фото, якщо можливо, напишіть за неї більше. Це мене дуже цікавить».

Працівники ж хутрової фірми «Тисмениця» звернулись до редакції з порадою вмістити в журналі розповідь про скульптуру Венерн Мілоської.

Ми не знаємо професії і віку товаришки Н. із Нікополя, але можемо припустити, що вона під час відповідного уроку в 5 класі школи, замість того, щоб слухати учителя, займалася якоюсь іншою справою. Та ми відмовляємося повірити, що кільканадцять службовців (а серед них, очевидно, є й кваліфіковані фахівці) ніколи в житті не чули про геніальний мистецький твір давнини, репродукції з якого друкувалися в книжках, журналах і газетах, розмножувалися сотнями тисяч мініатюрних копій, які продаються мало не в кожній книгарні. Не знати про такі твори — означає збіднювати свій власний духовний світ, позбавляти себе високої насолоди від пізнання геніальних мистецьких творінь минулого. Можна лише порадити відділові народної освіти в Куйбишевському районі Запорізької області організувати для колективу місцевої «Сільгосптехніки» лекцію про мистецтво стародавніх греків. А товариші, які підписали згаданого листа, повинні зрозуміти, що вони збагатяться духовно, якщо знатимуть про той період розквіту світового мистецтва, що про нього говорив іще основоположник наукового комунізму Карл Маркс як про неперевершений у жодний інший період мистецького розвитку людства.

А втім, можливо, не всі наші читачі знають більш докладно про скульптуру Венери Мілоської, авторство якої приписують грецькому скульпторові Александрові, сину Меніда із Антіохії. Тому ми вирішили подати нижче деякі стислі відомості й про саму Венеру, образ якої відтворювали в стародавні часи різні скульптори, в тому числі і великий Праксітель, і про саму статую Венери Мілоської (або Мелоської), названу так тому, що знайдено її було на грецькому острові Мілос (або Мело).

Афродіта, або Венера — це міфічна богиня стародавніх греків і римлян. Згідно з легендою, вона дочка бога Зевса й океанської німфи Діони. Афродітою її називали греки, а Венерою — римляни. Очевидно, спочатку Венеру-Афродіту вважали за богиню родючості, та вже в V—IV стст. до нашої ери філософи стали розрізняти двох богинь: Афродіту ГІандемос — богиню почуттєвої любові й Афродіту Уранію — богиню високої, ідеальної любові. Одним із головних місць культу Афродіти був острів Кіпр, на який, за легендою, богиня ця вийшла, народжена з морської піни. Венеру, як морську богиню, зображували з дельфіном, а як богиню родючості — з горобцем, голубом і зайцем. Культ богині любові й родючості існував у всіх народів, він пов’язаний із тваринництвом та землеробством. Прийшов він із Азії, й можливо, що прообразом Венери була також фінікійська богиня Астарта. Численні скульптори, такі, як великий Праксітель (народився близько 392 року до н. е.), створювали статуї богині Афродіти-Венери.

Венеру Мілоську знайшли на острові Мілос усього понад 140 років тому. Як свідчать сучасники, її викопали із землі непошкодженою, але в бійці між претендентами на неї скульптурі було відбито обидві руки. (див. «Всесвіт» № 8, 1963 р., стор. 143). Точного опису, як виглядала статуя в непошкодженому вигляді, не збереглося, і це дало простір для фантазії багатьом скульпторам, які пропонували свої проекти реставрації знаменитої статуї. Проте Венера Мілоська настільки прекрасна і в своєму пошкодженому вигляді, що ніхто, звісно, не наважиться взятися за її реставрацію.

Про статую Венери Мілоської написано безліч розвідок; найвидатніші письменники світу (в тому числі й російські — Достоєвський, Фет та інші) присвячували скульптурі, виставленій в окремому залі паризького Лувра, натхненні рядки. От як описав свої враження від славетної статуї видатний російський поет А. Фет:

«Із шат, які опустилися до чарівного вигину стегон, вицвітає ніжною, молодою, холодною шкірою стримане тіло богині. Це оксамитний, прохолодний і пружний завиток ранньої квітки, що розірвала тісну оболонку назустріч першому променю. До нього не лише не торкалося нічиє дихання, — сама зоря не встигла зронити на нього свою радісну сльозу. Богиня не кокетує, не прагне подобатися. Чарівний вигин тіла з’явився сам собою, завдяки зміїній гнучкості членів. Вона виставила ліву ногу, нижня частина торсу підкоряється рухові, а горішня шукає рівноваги. Обійдіть її всю й, затамувавши подих, милуйтеся невимовною свіжістю стану й по-дівочому строгою пишністю грудей, які немов би сперечаються за місце з дещо притиснутою правицею, чудовою, пружною, трикутною складкою, що утворилася позаду, під правою пахвою. Що не кут зору, то нові вигини найтонших, найдосконаліших ліній. А ця трохи піднесена, що дивиться півобертом ліворуч, голова? Зблизька, знизу догори, здається, ніби трохи закинуте назад, злегка кучеряве волосся зібране поспіхом у вузол. Та одійдіть трохи галереєю, щоб можна було побачити проділ, і ви переконаєтеся, що його розчісували Грації. Лише вони вміють так скромно кокетувати. Про красу обличчя й говорити нічого. Горда свідомість всеперемагаючої влади дихає з розрізу губ і очей, з витончених обрисів ніздрів. Але й ця гордість — не життєвий наріст певних переконань, наріст вугластий, який завжди ображає око, як би вправно й старанно його не приховували, це вираз, притаманний самому явищу. Це гордість прекрасного коня, могутнього лева, пишного павича, розквітлої квітки. Щодо думки митця, її тут немає. Художник не існує, він весь перейшов у богиню, у свою Венеру-Переможницю. Ні на чому око не відшукає й тіні умисності; все, що вам мимоволі співає мармур, промовляє богиня, а не художник. Лише, таке мистецтво є чисте і святе, вся решта — його профанація. Її обидві руки відбито: права вище ліктя, ліва майже біля самого плеча, з піднесених заокруглень якого видно, що рука була у витягнутому стані. Гадають, що переможниця тримала в руці спис. Та про це навіть поду мати страшно й боляче. Що б ми не уявляли собі — зразу ж порушується струнка єдність ідеалу, що стоїть перед очима. Того, хто насмілився б сюди додати щось — навіть якби він був сам Канова або Торвальдсен, — слід поставити під ганебний стовп громадської думки».

Звичайно, ніхто не дозволить жодному із скульпторів торкнутися мистецького творіння, яке залишається прекрасним, незважаючи на пошкодження, завдані йому варварською рукою. Проте фантазія сучасних скульпторів, яка грунтується на більш або менш правдоподібному аналізі положення решток обох рук, виробила кілька варіантів статуї, якою вона могла бути в непошкодженому вигляді. Деякі з цих варіантів ми й пропонуємо увазі читача. Думається, що й справді жодна спроба відтворити первісний вигляд статуї не була б задовільною.

Наші зауваження ми закінчуємо гарячим закликом до тих із читачів, хто порівняно мало знає про античне мистецтво, ознайомитися з ним хоча б у загальних рисах; адже те, що створили митці світу на протязі всієї історії людства, не може бути забуте й невідоме для нас, спадкоємців усього кращого, створеного в минулі віки.

 

(«Всесвіт», № 8 за 1966 рік)

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.