Фріна та Гіперід

Фріна та Гіперід

Насправді складно було побачити Фріну навіть у легкому одязі, а що вже там оголену! Виходячи з дому, завжди одягали сукні довжиною аж до стоп. До громадської купальні ніколи не заглядала. Тільки раз, під час певного свята, коли побожним особам — а Фріна, звісно, належала до них! — рекомендувалося скупатися в морі, вдалася на узбережжя, скинула шати, розпустила волосся і увійшла до хвиль, незважаючи на юрбу захоплених роззяв.

Існує оповідь, дуже відома в античну епоху та й нині часто повторювана, що натовп ще раз бачив її оголеною, щоправда, лише до половини, наче статую Афродіти Мілоської — а трапилося це при доволі незвичайних обставинах, перед судовим трибуналом, внаслідок таких випадків.

Певний Евтіас, професійний донощик, звинуватив Фріну в безбожності. Підтверджував це двома начебто реальними фактами: дівчина, мовляв, надто весело розважалася у священному гаю Аполлона Лікійського  та самовільно запровадила в Афінах культ нового божества, офіційно державою не визнаного. Організувала гурток його шанувальників, були там і чоловіки, і жінки, що схиляло до підозр про оргіастичний характер обрядів. Обидва пункти звинувачень мусили бути в якійсь мірі правдивими, особливо ж другий. Фріна справді особливо шанувала маловідомого божка Ізодата, схоже, опікуна жінок легкої поведінки. Хай там як, судову справу довелося трактувати вельми серйозно. В разі звинувачувального вироку молодій жінці загрожувала смерть, а вже напевно — вигнання.

А якою ж була справжня причина турботи Евтіаса про релігію? Дуже особиста і дріб’язкова. Звинувачувач колись належав до клієнтів гетери. Але через певний час дійшло між ними до суперечки через платню за послуги. Евтіас вважав, що Фріна зухвало вимагає надмірної суми. Оскільки ж дівчина не хотіла відступити від своїх вимог, влаштував їй цей процес, — чи то з помсти, чи то щоб залякати. Відбувалося це за кілька років до херонейської битви, тобто близько 345 року.

За оборону взявся політик і адвокат Гіперід. Той сам, що після поразки під Херонеєю розгорнув таку енергійну діяльність, бажаючи приготувати місто до можливого нападу македонських військ. Як вже мовилося, він виступив тоді з проектом збройного призову невільників, метеків, засуджених, вигнанців[1]. У справі Фріни він промовляв блискуче, дотепно, вміло, адже був чудовим оратором. Пізніші критики багато в чому цінували його вище, ніж Демосфена. Невідомий з імені автор трактату «Про благородство» так характеризує мову та стиль Гіперіда:

 

Коли потрібно, говорить просто, і не промовляє усе з однаковим напруженням, як Демосфен. Характеристичність його злучена із лагідністю, просто приправленою. Тяжко описати всі його дотепні задуми, зграбний глум, вишукану іронію, елегантність полемічних прийомів, жарти не грубі та агресивні, як то любили тогочасні афіняни, а добре підібрані. Прилучається до цього щедрий комізм і добре вимірений, але чемний укольчик, а у всьому цьому чар, який неможливо наслідувати. Уміє зворушити, вміє розлого оповісти і вміє чудово пробігти усю дорогу, не задихавшись.

 

Щоправда, далі автор усе-таки віддає першість Демосфенові, бо той уміє шляхетно взяти одразу найвищий тон. Тому жоден слухач Демосфена не може зостатися байдужим, а разить він, наче грім і блискавка.

— Хто ж, натомість, відчує грозу, — питає античний критик, — читаючи Гіперіда?

Складно нам виносити вирок у цій справі, бо зберігся лише дрібний фрагмент Гіперідової творчості. Загубилася одна з найкращих його промов, саме ця, на захист Фріни, що її в античні часи багато століть цікаво читали і вельми хвалили. Відомо лише, що початок її звучав приблизно так:

— Я теж кохав Фріну. Зараз живу з іншою, з Миріною, але те давнє кохання ще не остигло. Отож тепер, тільки довідавшись, що дівчина у небезпеці, бо висунуто проти неї фальшиве звинувачення, я одразу поспішив на допомогу. Отак виглядає моя позиція. Пригляньмось тепер, хто такий звинувачувач і як він чинить. Він теж ще недавно бував у Фріни, належачи до її найревніших поклонників. Але його вчасно відштовхнули — і саме тому так підло нині мститься. Зважте це все, панове судді, й оцініть справедливо у своїх серцях, хто тут поводиться чесно, а хто сам собі підписує вирок своїми вчинками.

Отож Гіперід вже у вступі вміло описав себе і свого противника: з одного боку вірний приятель, з іншого — нікчемний негідник, який щойно відвідував дівчину, вдаючи кохання, а тепер загрожує її життю. В наші дні таке щире зізнання адвоката про близькі стосунки з клієнткою було б неможливим. Але в Афінах, схоже, дивилися на це зовсім інакше, раз Гіперід, добрий знавець законів і процедури, визнав цей прийом прийнятним.  Себто, маємо справу з двома різними концепціями звичаїв.

Численні знайомства Гіперіда у світі гетер ні для кого не були таємницею. Він сам хвалиться у тій самій промові:

— В Афінах маю Миріну, в Піреї користуюсь послугами Арістагори, у Елевзині утримую Філу.

Цю останню він придбав як рабиню і дорого за неї заплатив. Пізніше дав дівчині свободу і відтоді вона вела його домашнє господарство. Мабуть, була найкращою куховаркою з-поміж усіх його подруг. Бо Гіперід, як більшість чоловіків, цінував вартість та чар кулінарного мистецтва. Тому, наприклад, рибу особисто купував на ринку, — звісно, не через скупість, бо щедро тратив гроші на втіхи стола і ложа, а тому, щоб у такій важливій справі особисто вчинити вибір, добре поміркувавши. Свою філософію висловлював у короткому девізі:

— Хто хоче гарно жити, мусить пізнати усю красу, яку пропонує йому життя!

Але повернімось до промови на захист Фріни.

Закінчення випало незвичайно. Гіперід, видно, не надто впевнений, чи зумів переконати суддів своєю щирістю та блискучою аргументацією, в одну мить несподівано підбіг до лав, ухопив Фріну, що там сиділа, за руку, вивів її перед трибунал, раптовим рухом розірвав дівчині одіж на грудях і, показавши на цю оголену красу, заволав із пафосом:

— Афіняни, гляньте і скажіть чесно: чи годиться прирікати на смерть оцюю жрицю Афродіти? Адже такий вирок був би образою богині й актом явної безбожності!

Фріну виправдали.

Заради точності слід додати, що збереглася інша версія випадків перед трибуналом. Це сама Фріна благала суддів про милосердя. Підняла руку до неба і голосно ридала, як було тоді у звичаї, саме при цих різких рухах показала, випадково чи навмисне, свої божественні груди. Яка з цих версій правдива, яку ж вигадав професор риторики для своїх учнів? Перший приклад розворушував фантазію майбутнього промовця, другий, натомість, остерігав перед несподіванками з боку клієнтів.

Уже згадану позолочену статую в Дельфах Фріна профінансувала з внесків приятелів, як дарунок для доброго бога Аполлона, коли завдяки Гіперідові вийшла неушкодженою з вельми небезпечної справи.

 


[1] До цього не дійшло: переможець, Філіп Македонський, потрактував Афіни милостиво і уклав з ними мир. 

 

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.