Епізод з життя Европи Критської-4

 

ЕПІЛОГ

Аж тоді із пітьми виступила срібна пляма. Загорнута в мерехтливі срібні серпанки, виходить із мороків Спільнота. Вона так закутана, що й лиця її не видно.

— Наче мені здалося? Хтось мене увесь час тут кликав ... — мелодійно промовила вона.

Їй відповіла лебедиця, сплескуючи по воді крильми:

— Тужать за тобою люди! Чому не озиваєшся ?

— Я спала. Мені нічого робити, поки не впорається Зевс із Раціо, — позіхнула Спільнота.

— То поспішай! — принаглила лебедиця. — Бо технік Раціо накоїть такого дива, що потім не віджалуємо. Він під Зевсовою орудою може зруйнувати за годину те, над чим трудилися ми тисячоліттями.

Спільнота подумала, ще перепитала:

— А може Раціо без мене впорається? Нема, кажуть, такого, чого б він не зміг.

— Пожаль, Боже! — неспокійно закружляла лебедиця по озеру. — Яке воно все вбоге, сухе, мертве, яке однобоке, — все те, що вийшло з рук Раціо. Ох-хо-хо! Ще багато треба до того Раціо, та багато...

Спільнота вже намірилася йти, та ще назад вернулася.

— Здається мені, сама Европа кликала. Чи то видалося?

— Ні, ні, не видалося! Іди туди, ген-ген туди!

Куди — це вже було видно. В мороках ночі виразно вимальовувалися обриси континенту Европи.

І Спільнота величавою ходою рушила в тому напрямку.

 

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.