Мілена Єсенська

“Судети 1938: нас принесено в жертву, і ми маємо кілька тисяч живих загиблих”.

Есей опубліковано в часописі “PŘÍTOMNOST” (“Сучасність), число 41, жовтень 1938 року.

Переклад Вікторії Слінявчук

Аніта Бербер

"Кокаїн"

(З німецької переклала Вікторія Слінявчук)

Жужа Кантор

Вулиця Пратера

(взято з журналу "Всесвіт", №4 за 1958 р.)

Сельма Лагерлеф

Дім Лільєкруни

(Взято з журналу «Всесвіт» № 5 за 1958 рік)

Дора Габе, поезії

Віслава Шимборська, поезії

“Віллендорфська Венера”, 24,000-22,000 до н.е.

  Віслава Шимборська “Фетиш плодючості з палеоліту”

(переклад Вікторії Слінявчук)

Велика Матір лиця не має.
Пощо Великій Матері лице.
Лице не вміє бути вірним тілу,
надокучає тілу, небожисте,
порушує його врочисту єдність
Її обличчя - випуклий живіт,
посеред нього - сліпий пупок.

Велика Матір не має ступень.
Пощо Великій Матері ті ступні.
Куди ж бо їй потрібно мандрувати.
Пощо вдаватись до дрібничок світу
Куди захотіла, вона вже прийшла
і чигає в робітнях під тужавою шкірою.

Є світ? Ну то й добре.
Прещедрий? Тим ліпше.
Є куди порозбігатись діточкам,
є до чого голови здіймати? Файно.

Пауль Целан "Фуга смерті"

(переклад Вікторії Слінявчук)

Чорне молоко світанку ми п'ємо його щовечір

ми п'ємо його щоночі і щоранку і щодня

ми п'ємо п'ємо п'ємо

ми копаєм могилу в вітрах там лежати нетісно

Там в будинку живе чоловік він зі зміями грає він пише

він пише коли споночіє листа до Німеччини

золотисте волосся твоє Маргарито

він це пише і з дому виходить і сяють зірки

він прикликує посвистом псів своїх

він викликує свистом євреїв своїх хай копають могилу в землі

він велить нам заграйте до танцю

Чорне молоко світанку ми п'ємо тебе щоночі

ми п'ємо тебе щоранку і щовечір і щодня

ми п'ємо п'ємо п'ємо

Там в будинку живе чоловік він зі зміями грає він пише

Віслава Шимборська "Написане в готелі"

(переклад Вікторії Слінявчук)

Кіото має щастя,

щастя та палаци,

дахи крилаті,

сходинки гам.

Хоч старе, та грайливе,

кам'яне, та живе,

дерев'яне,

немов з неба в землю росте.

Гарне місто Кіото

аж до сліз.

Правдивих сліз

одного пана,

знавця старовини, естета,

який у вирішальну хвилю,

сидівши за столом зеленим,

як заволав, що є багато

міст, значно гірших, ніж Кіото,

і раптом заридав

в своєму кріслі.

Калина Ковачева "Кажуть"

Переклад Вікторії Слінявчук