Дім Лільєкруни-2

 

Сельма ЛАГЕРЛЕФ

ДІМ ЛІЛЬЄКРУНИ

РОЗДІЛИ З РОМАНА

Малюнки Ю. Д о б р о в а

 

ПРЯХИ

У Льовдалі, в кімнаті поряд з кухнею, годинник пробив шосту. Звук був такий, немовби важкі гирі падали кудись під землю; він збудив Нору, що спала на трьох стільцях. Таке непоказне ліжко нашвидку приготували їй серед ночі.

Вона скочила, скрикнувши, з ліжка й стала серед кімнати. Їй наснилось, що вона лежить у домовині, зараз її мають ховати, і дзвін дзигарів на церковній дзвіниці супроводить її в останню путь.

Тільки почувши під ногами холодну підлогу, вона прокинулась зовсім.

Чи немає ще кого-небудь у кімнаті, хто міг почути, як вона скрикнула? Можна собі уявити, як сміятимуться пасторські служниці, коли дізнаються, що вона перелякалась годинника! Вона й сама не розуміла, чого перелякалась. Звісно, в них у Колторпі годинника не було, але в Ньюгорді вона бачила годинники і у великій і в маленькій кімнатах і знає, як вони дзвонять.

У кімнаті було не зовсім темно. В кутку, в каміні, горіли два поліна, то ж можна було роздивитись. Ні, в кімнаті не було більше нікого. Коли вона вночі приїхала сюди, дочка пастора панна Майя-Ліза спала на вузенькому дерев’яному дивані, а тепер він був порожній і навіть прибраний.

Але якщо Майя-Ліза вже встала, то їй і поготів час бути вбраною.

Вона підклала в камін ще поліно. Якщо воно займеться добре, тоді вона швидко впорається з черевиками, панчохами і рештою одягу.

Подумати тільки: вона ходить по кімнаті в пасторській садибі, в тій самій садибі, де замолоду служила її мати перед тим, як вийшла заміж за батька. Цікаво, чи сподобається їй тут так само, як колись подобалось матері?

Після братіка ніхто в світі не подобається матері так, як дочка пастора. З материних оповідань, вона скидається на принцесу, і така гарна, що люди кидають роботу й підходять до огорожі глянути на неї, коли вона проїжджає поблизу в колясці або верхи.

Пастор має великий вплив у парафії, та навіть він каже, що люди більше цікавляться його дочкою, ніж ним самим. Сам він прийшов з чужих країв, але ж донька його належала по матері до старовинного пасторського роду, що оселився тут років сто тому, і вона повинна успадкувати і Льовдаль і всю парафію.

Про дочку пастора казали так багато, що це іноді навіть дратувало. Немов не було більше про кого говорити. Цікаво буде тепер самій глянути на неї.

Але що це за шелест чула вона, поки одягалася? Не може бути, щоб їй в ушах шумів і досі вчорашній вітер. Ні, на вітер це щось не дуже скидається, скоріше — на шум млина.

Нарешті вона одяглась і відчинила двері до кухні.

Не дивно, що їй чувся шум. На кухні сиділо за прядками багато прях; одна за одною стояли прядки, одна за одною сиділи коло них жінки. Здавалося, їм не було кінця-краю.

 

У неї запаморочилась голова і їй довелося спинитись на порозі. Раніш їй не приходилось бачити більше як три прядки одразу. А скільки ж їх тут? Вона навіть не була певна, що зможе їх полічити.

В кухні було досить темно і нелегко було що-небудь розглянути: за єдине джерело світла було кілька ялинових шишок, що горіли на гратках каміна. Та не тільки тому в кімнаті не було нічого видно. Пряхи й прядки були оповиті хмарою куряви, що здіймалась під час роботи.

Такого видовища вона ще ніколи не бачила. Вона дивилась на прядильні колеса, на педалі й веретена, на руки й пальці прядильниць, і їй дедалі більше паморочилась голова. Вона чула від матері, що в таких випадках треба чимось одвернути увагу, ну хоч би ставити самій собі запитання. «Скільки мітків пряжі буде витрачено тут за один тільки ранок? Скільки жмутів льону доведеться порозвішувати на горищі? Скільки ткацьких верстатів треба буде навесні, щоб зіткати весь льон, і яка частина піде на вибілку? Скільки...»

Ну ось, запаморочення минуло! Вона ризикнула глянути на прядки. Їх було не так уже й багато, як думалось їй спочатку. Вони стояли в один ряд від каміна до дверей.

Ближче від усіх до каміна й світла сиділа пасторова дружина. Її прядка була пофарбована в жовтий колір, вона пряла тонку, білу пряжу. За нею, як здогадалась Нора, сиділа стара економка, про яку їй розповідала мати. Вона пряла вправно на прядці червоно-зеленого кольору. Далі сиділо п’ять молодих прях: куховарка, покоївка, служниця, броварниця і коморниця. Вони пряли тонку льняну пряжу на звичайних нефарбованих прядках. Ще далі сиділа горбата стара баба, яка пряла нитку з дрібного клоччя на старій поганій прядці. І далі від усіх, біля дверей, де сильно дуло з сіней, де зовсім було темно, сиділа ще одна дівчина. В колесі її прядки бракувало трьох спиць, мотузка, багато де розірвана, була геть уся завузлена, педаль зіпсута. Дівчина пряла грубе клоччя, покручене й засмічене. Інша не впоралась би з такою пряжею, вона ж пряла так легко й вільно, немов би це було не клоччя, а тонкий льон.

Нора не могла догадатись, хто вона така. Може, вона прийшла сюди вчитися?

«Бідолашна! — подумала вона,— не щастить тобі. Пасторова щось не дуже ласкава до тебе!»

Більше в кухні не було нікого. Чому їй видалось, що прях така сила?

Усі зосереджено пряли. Мати, звичайно, співала або оповідала казки під час роботи, а тут панувала мовчанка.

Пасторова кивком голови гукнула дівчинку. Нора повинна була брати пряжу з коша, що стояв на підлозі, й подавати пасторовій, щоб тій не треба було нахилятися.

Навколо неї крутились колеса, рухались педалі, швидко обертались веретена. У неї знову запаморочилась голова. Тоді вона вдруге вдалась до вже випробуваного засобу: «Скільки мітків пряжі буде тут витрачено за один ранок? Скільки...»

Але де ж дочка пастора? Вона повинна була сидіти тут і прясти разом з усіма, як і пасторова дружина. Ні, вона не може, розуміється, прясти разом з служницями, вона занадто гарна для цього. Спадкоємиця Льовдаля і всієї парафії, мабуть, сидить зараз десь у вітальні й вишиває шовковими нитками на шовковій матерії.

Але чому пасторова раз у раз повертає голову до дверей?

Почало розвиднятись. Крізь маленькі віконця почало пробиватись денне світло. Тепер навіть з глибини кімнати, де стояла дівчинка, було видно, що пряха, яка сиділа біля самих дверей, припинила роботу. Поклавши руку на колесо прядки, вона сиділа замислившись, не бачачи нічого перед собою.

Вона не бачила, що пасторова поглядає на неї і вже помітила, що її прядка спинилась.

У пряхи було покірливе й ніжне біле личко, великі й серйозні блакитні очі. Скидалось на те, що їй нараз заманулось спокійно посидіти й подумати про щось.

Пасторова дедалі більше стуляла губи й дивилась так грізно, що можна було перелякатись.

Ось вона спинила прядку й підвелась. Дівчина не помітила, як пасторова пробиралась поміж прядками просто до неї. Вона навіть не ворухнулась. І тільки, почувши на шиї чиюсь руку, скрикнула й спробувала визволитись. Та пасторова тримала надто міцно її тонку шию. Другою рукою вона взяла клоччя, що лежало на прядці, й ткнула ним кілька разів дівчині в лице.

— Ми тут усі на тебе працюємо,— сказала вона жорстким грубим голосом,— а ти весь час спиш?

З несподіванки Нора мало не закричала. Так це дочка пастора?! Для кого ж ще працюють усі?

Турнувши дівчину ще раз, пасторова кинула на підлогу клоччя і повернулась на своє місце.

Тоді економка, всі п’ять служниць і стара встали з своїх стільців і одсунули набік прядки.

Пасторова здивовано подивилась на стару економку.

— Я думаю, пані знає, що служниці в цьому домі, звичайно, не прядуть на різдво, — сказала економка.— В ці дні ми вільні й можемо працювати на себе. Пані знає також, що коли ми скажемо пасторові, він ствердить, що ми можемо Це робити й тепер, як робили до вашої появи в домі. Ми пряли ввесь ранок тільки заради панни Майї-Лізи, яка просила нас про це, бажаючи догодити вам, але тепер ми кидаємо роботу, бо бачимо, що ви кепсько до неї ставитесь.

Коли все це було сказано, економка, а за нею і всі п’ять служниць та стара підняли прядки й збирались понести їх з кухні.

Але пасторова кинулась до дверей і стала при виході.

— Ні одну прядку не буде винесено з кухні проти мого бажання,— сказала вона.

Економка, не вагаючись, пішла просто до виходу. Вона почувала свою правоту. Можна було сподіватись, що в наступний момент станеться щось страшне.

Але, уявіть, сталось те, чого ніхто не міг передбачити.

Пасторова окинула всіх поглядом, немов бажаючи знайти помічницю. Коли вона глянула на Нору, вона побачила, що дівчинка дивиться на неї, жахаючись. І тоді перед очима в усіх з нею сталось щось незвичайне, немовби хто зачарував її: вона одразу стала зовсім іншою.

Вона відійшла до дверей, де стояла економка, й сказала:

— Ну, як право — то й право! Коли все воно так, як сказала Кайса, що ви звичайно буваєте вільні на різдво, то ви можете мати цю волю й тепер. Але ви могли б поговорити зі мною про це як слід, а не сперечатися.

— Ми будемо пам’ятати про це на другий раз,— сказала економка понуро. Більше не було вимовлено жодного слова. В сусідній кімнаті задзвонив годинник.

— Це пастор кличе до ранкової молитви,— сказала економка.— Прядки ми віднесемо потім.

Усі рушили до дверей. Тільки Нора стояла й далі, немов не могла ступити з місця. Чи ж може так бути, думала вона, що дівчина, яка сиділа біля дверей і пряла грубе клоччя, і є дочка пастора?. Чи не гріх це й не ганьба для пасторової дружини? Якби моя мама знала про це!

Служниці пройшли довгим рядом, і в кухні стало порожньо. Дочка пастора, що виходила останньою, простягла до Нори руку:

— Ти підеш на ранкову молитву?

У неї був такий ніжний голос і така гарна м’яка рука. Нора дала свою руку спочатку боязко, але, поки вони йшли через сіни, вона дедалі міцніше стискала їй пальці. Коли воїни спинились біля дверей до кімнати пастора, Майя-Ліза нахилилась до Нори й сказала:

— Я чула, ти дочка Маріти, моєї няні в дитинстві.

— Так,— відповіла Нора,— і я приїхала сюди, щоб допомагати вам.

Дочка пастора усміхнулась. «Так, мені треба такої, що помагала б мені...»

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.