Дарія Віконська. Мініатюри_4

Портрет
 
(ВПані М. В.).
Пізно вечором.
Втомлена, сіла у фотель.
Сама чорна, у чорній сукні, на ясному тлі гобелінової матерії фотелю Louis XVI.
Чорна, вовняна сукня пристала тісно до стрункого тіла. Стать її зарисувалась на ясному тлі фотелю як чудовий орнамент або чудна арабеска, закінчена срібними смугами ніг немов загадковим моноґрамом невідомого почерку.
Ноги її. Легко переложені одна на одну, світили лагідним блиском яснопопелястих, шовкових панчіх. Кінчики тих вузьких, дрібних ніг заслоняли чорні, лякерові пів-пантофельки. Зпереду ці пантофельки прикрашені великою, пушистою розетою з тонесеньких, як волокно, шовкових ниток. Ззаду вони лишили п’яту відслонену: дрібну, срібносиву кулю.
Втомлена, сіла у фотель.
Ліва рука свобідно спочиває на бічному поруччі. Чепурна голівка випрямлена на гордій шийці перерває випуклим овалем різьблену обрамівку крісла.
Над білесеньким, з рум’янцями втоми обличчям – наче обтулена шапка – гладко вчесане волосся. Чорне, як гебанове дерево.
Високе, прямовісне, розумне чоло. Під його склепінням темно-бронзові, прозорі як бурштин, думаючі очі. Не мрійливі, а розумні. Пізнати по них, що не блукають у мряковині нез’ясованої туги, а звикли бистрим поглядом оцінювати дійсність.
Карміновані уста затиснені волевою напругою, а все ж  мають у собі солодощі стулених пелюстків щойно розквітлої, кармінової рожі…
Чорна сукня незвичайно просто вшита: тільки напереді над грудьми і на поясі скромна прикраса з білого металю, примха моди.
Пронизливий погляд глибоких очей.
Тіло у чорній сукні як чорна квітка.
Квітка звідкись заблукана в цей дивний, предивний, - у цей жорстокий світ…
 
Двотижневик „Назустріч”, 1934, ч. 12, с. 4.

 

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.