Дарія Віконська. Мініатюри_3

Вчасна осінь
 
Ідеш пільною дорогою між широкими ланами подільського чорнозему (чорнозем, як разовий, житній хліб) і ясним усміхом очей обіймаєш гейби безмежний овид: лагідне півколо благословенної ріллі, осінньою вогкістю замрячені гривки лісів у далечині, теплий кобальт неба над ситою зеленню сільських дерев, що струнко випрямлені, підбадьорюють спадисті, селянські стріхи.
Мов фарби на палітрі, вчасна осінь розклала барви свої по розлогому просторі. Задивлена в далекий краєвид, нагло надслухаєш: що так навколо дзвенить? Ні пташка, ні людей не видно, а щось дзвенить, ніби ціле повітря співає. Може голоси соток малих пільних коників та дрібних комашок?
Ступаєш далі, п’яна повітрям та красою, і довкола тебе, як відгомін далекого органу або таємничої гарви – обважніла пізнім літом, золота, дзвінка тиша землі…
І згодом, немов дорогих знайомих, вітаєш: дрібними шатрами розставлені, бронзові коноплі; (як дуже барвою нагадують вони золотавий півсумерк на полотнах Рембрандта…), лавами покладені, немов хвилі кровавого моря, покоси гречки. Віє гарячим подихом від неї, подихом кровю напоєної землі. Ліворуч золотава зелень бульби, праворуч зелені ще чуби кукурудзи, буйні, гейби бунчуки над запорізьким військом.
На межах срібний полин, пахуча медунка, сині кокарди “петрових батіжків”, білі коронки дикої моркви, а тут, трохи оподалік, гордий свічник жовтої дивини….
Аж нагло підіймається вітер. Здалека чути його, як надходить він зпонад темно зораної ріллі, ріжнобарвної стерні та не зібраних ще плодів землі. Він порушує кожну билинку, шепче в траві, шелестить в листю кукурудзи. Вітер з далеких просторів України, що співає тисячний раз Її колискові, весільні та боєві пісні. Вітер з широких просторів української землі…
 
Жіноча доля. 1937. XIII. Ч. 18. С. 5.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.