Дарія Віконська. Мініатюри_1

Спогад. I
 
Магічний напис “Compagnie Internationale des Wagons- Lits et des Grands Expres Europèens”: вікно, деколи відчинені ворота в великий світ.
Цим разом мрія стала дійсністю: їдемо в полудневу Італію. (На саму думку серце розквітає). За Віднем околиця нецікава. Рівнина. Близько Семерінгу краєвид різноманітний, гористий. Мчать попри нас дбайливо удержані ліси, темний оксамит сосон, прозорість гірської ріки. Побіч зеленого смереку лісів широкі, ясні поляни. На самім Семерінгу – челисті, романтичні скелі й ніби голому камінню на розраду туляться до нього пушисті шпилькові дерева.
Біля Лявнсдорфу численні старі замки, якби вийняті з історичної повісти. Один з них княжий замок, в повнім значенню гордої назви: краса й сила.
Барвою та полиском подібне на аквамарін, ясніє нагло крізь дерева велике озеро. Знане красою Wörthersee, а вздовж обсаджене літниськами. Поїзд то зближуться, то віддалюється від його берега. Миттю перелітають білі віллі, привітні веранди, тінисті сади. Віти дерев купаються в прозорій воді. Вдалині показуються високі гори. Біля Вельден, сніжно-білі велетні стають щораз виразнішими за блакитним свічодом озера. Це чудові Караванки. Далі Віллях у стіп могутнього Добрача.
Найкращий, незабутній кутик світа ми побачили зараз після переїзду австрійсько-італійської границі, у Тарвізіо.
Там сходяться тісно, притулені одна до одної, високі скелясті гори, немов гостроверхі замки. Ясно сивясті та біляві, вони не грізні, а тільки могутні. Боки в них повні щілин, челюстей, дивних, геольоґічних рисунків!
Іноді здається, кілька велетнів збилося в купу, щоб споглядати на широкий край. То знову – нагорі сніжні верхи, а вдолині серед сухого річища, між мільйонами вигладжених сивих риняків, вузенька стрічка пінистої води, подібної на хризопрас. Живий хризопрас! Смуги білої піни у блідо-зеленій воді нагадують точнісінько тонкі, білі жилки в нутрі прегарного блідо-зеленого каміння! Трохи далі гірський потік зміняє барву; з зеленого стає туркусовим. Як не захоплюватись чистим акордом барв: сивим камінням маєстатичних гір, блакитним небом і, на самій долині, туркусовою смугою рвачкої води?...
В реставраційним возі відбулась тимчасом зміна персоналу. Вже не чути було, з віденським акцентом: “Kaffee gefällig?” – а звучить нервово-темпераментне: “Un bicchiere di vino? – Subito Signore!...”
 
Жіноча доля. 1937. XIII. Ч. 3. С. 4.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.