Чорна князівна-5

Княжа в’язниця

Зрештою король доручив єпископу-примасу розібрати справу Гальшки з юридичної точки зору. Бідолашний ієрарх опинився в незавидному становищі: і тут сильні, і там можні, у Варшаві шлюб і у Львові шлюб, як не Ґурка накаже його убити, то Беата отруїть. Написав, бідолаха, що сидить як мертвий і в постійній гризоті. Та несподівано вузол розрубало саме Провидіння — не пройшло й року від часу ув’язнення Гальшки у Шамотулах, як помер князь Слуцький —начебто втопився. Полегшено зітхнувши, примас пояснив Беаті, що тепер, коли її дочка овдовіла, не годиться робити її ще й розлученою. Беата у відчаї запропонувала Гурці 50 000 золотих за звільнення доньки — як не розлучення, то бодай сепарацію. Ця обставина, до речі, наче підказує — хоча княгиня Острозька могла вважати себе ревною католичкою і коліна стирати під час меси, а все ж мислила вона вже категоріями того суспільства, в якому провела другу половину життя. Для православних мешканців Волині розлучення було хоч і не повсякденним явищем, а все ж цілком допустимим, шлюб вони розглядали як переважно світську інституцію і були глибоко впевненими, що не церковне вінчання чинить жінку й чоловіка подружжям[1].

Примас оголосив, що обидві сторони повинні стати перед судом у Пйотрикові. Замість цього, граф Ґурка замкнув непокірну дружину в шамотульській вежі, званій Чорною. Згідно з найпоширенішою версією подій, там вона майже в повній ізоляції провела 12 років.

Беата все ще не змирилася і розпочала ряд процесів проти Ґурки, останній з них датувався 1565 роком. Тоді княгиня-вдова вчинила ще один несподіваний крок: хоча їй було близько 50-и, вона повторно вийшла заміж. Невідомо, чи причиною стала її остання пристрасть, чи ще один з планів, але цей вчинок виявився навіть не просто помилковим, а катастрофічним. Обранець Беати, Альбрехт Ласький, воєвода серадзький, на 21 рік молодший від неї авантюрист, був рідкісним навіть для свого бурхливого часу негідником. Попри молодий вік, за ним вже тягнувся шлейф численних звинувачень у розбої та грабежі. Молодий муж вивіз Беату до  Кезмарку, що у Спишиній долині у Верхній Угорщині[2]. Спершу він догоджав дружині, влаштовуючи для неї прогулянки в гори, які вона дуже любила. Але дуже швидко відібрав всі маєтності Беати, ув’язнив її в домашній тюрмі, а сам тим часом одружився вдруге. Беата посилала зі своєї в’язниці розпачливі листи, благаючи про заступництво імператора.

Отак і мати, і донька опинилися в однаковому становищі, а їх могутній родич князь Острозький і пальцем не ворухнув, щоб врятувати коли не братову, то бодай єдине дитя покійного брата. Ну, і Його Королівська Мосць, якому, нагадаю, статус кво був дуже вигідним, теж.

Після ув’язнення матері Гальшка начебто стала ледь терпиміше ставитися до свого квазі-мужа, навіть показалася з ним кілька раз публічно на великопісних прийомах при королівському дворі. Але своїм чоловіком його так і не визнала, їх шлюб залишався таким хіба що на папері.

Ми ж, тимчасово перервавши оповідь, можемо задуматися: чи справді Гальшка, як того хоче легенда, була лише безвольною іграшкою в руках владних родичів? Ті, що відстоюють подібну точку зору, виходять переважно з того, як вона поводилася у віці 14-15 років. Незалежно від точки зору XVI століття, в наш час вона вважалася б дитиною, якою, власне кажучи, і була. Але двадцятилітня Гальшка встигла підрости і змінитися. Схоже, що та самотня вежа була її власним вибором, єдиним способом протистояти насильству. Не думаю, що багато жінок — чи тоді, чи й тепер, — хотіли б і могли заплатити таку високу ціну за моральну свободу.

 

Останні роки життя Гальшки

А свободу фізичну Гальшка здобула лише 1573 року, після смерті Лукаша Ґурки. Покійний викликав до себе таку загальну ненависть, що, коли похоронна процесія наблизилася до познанського кафедрального собору, де були поховані його предки-католики і де мав би спочити він сам, віруючі та клір закидали її камінням.

Спадкоємці Ґурки навіть не намагалися розпочати судовий процес за володіння Гальшки, зате батькова рідня нарешті згадала про неї. Гальшка переїхала до дядька у Дубно і переписала йому більшість свого майна. В дарчому записі вона пояснювала свої мотиви так:

 

Ja, Łukaszowa z Górki, wojewodzina poznańska Helżbieta Ilina ks. Ostrogska, zostawszy naprzód po nieboszczyku ojcu moim, ks. Ilii Ostrogskim, staroście bracławskim i winnickim, a potem po nieboszczyku mężu moim, panu Łukaszu z Górki, wojew. poznańskim, sierotą i wdową uciśnioną będąc, wiele nieznośnymi krzywdami, trudnościami i dolegliwościami, opuszczoną zostałam, od wszystkich krewnych i bliskich i powinnych moich, którzy nie tylko nie dawali mi ratunku ani pomocy w tych wszystkich niefortunnych przypadkach moich, jak gdyby wzgardziwszy mną, wszyscy mnie zaniechali, opuścili wówczas zapomnieli prawie.

Doznaliśmy tylko wówczas (jak i teraz doznajemy) niewypowiedzianej czułości, łaski i dobroci, ratunku i spomożenia od J. N. Pana Konstantego Wasyla ks. Ostrogskiego, wojew. kijowskiego, marszałka ziemi wołyńskiej, starosty włodzimierskiego.

J. M. raczył mi okazywać ją jeszcze za życia nieboszczyka małżonka mojego, mojego po jego śmierci sprowadził mnie do domu swojego z największą uczciwością, niemałym kosztem i nakładem swoim i z niebezpieczeństwem od przyjaciół swoich, za pośrednictwem syna swego J. M. ks. Janusza, we wszelkie dostatki opatrzoną w domu mnie swoim trzymać raczy

Gdy tak wielkich i niewysłowionych dobrodziejstw mi ni ojciec, ani matka moja uczyniłby, ani okazać mi nie mogli, a nie mam czem odwdzięczyć się nawzajem J. M. panu a stryjowi dobrodziejowi mojemu miłościwemu

 

Я, панія Лукашева з Ґурки, воєводина познанська, Гельжбета Іллівна князівна Острозька, зоставши спершу по отцеві моєму, князю Іллі Острозькому, старості брацлавськім і вінницькім, а потім по небіжчику мужеві моєму, панові Лукашеві з Ґурки, воєводі познанському, сиротою і вдовою, утискана при тім нестерпними кривдами, труднощами і стражданнями, покинута всіма кревними і близькими, і свояками моїми, які не тільки не давали мені рятунку ані помочі у всіх нефортунних обставинах моїх, а,  наче гордуючи мною, всі мене занехаяли, покинули, сливе забули.

Зазнали ми тільки (як і тепер зазнаємо) невимовної чулості, ласки, доброти, порятунку й опіки від Й.М. Пана Костянтина Василя князя Острозького, воєводи київського, маршалка землі волинської, старости володимирського.

Й.М. зволив виявляти її мені ще за життя небіжчика мужа мого, а по смерті його привіз мене до дому свого з найбільшими почестями, немалим коштом і накладом своїм і з небезпекою від приятелів своїх, за посередництвом сина свого, Й.М. кн. Януша, і, всіма достатками забезпечивши, в домі мене своєму тримати зволив. 

Таких великих і невимовних добродіянь ні отець мій, ні матінка не вчинили і вчинити не могли, а я не маю чим оддячитись навзаєм Й.М. панові і стриєві моєму, добродієві моєму милостивому.

 

Натомість романтично настроєні інтерпретатори пояснюють такий вчинок майже повним помутнінням розуму, яке саме в неї проявилося. Менш романтичні, посилаючись на судові папери, впевняють, що Гальшка і після 1573 року управляла тим майном, яке в неї залишилося, виписувала і підписувала документи, вела судові процеси і навіть виступала в суді. Якщо вибрати якусь середню версію, то згодимося, що вона була психічно здоровою, хоча й дивакуватою: по-давньому воліла самотність, життя вела аскетичне й одягалася тільки в чорне.

Обставиною, яка мусила найдужче гнітити «чорну княгиню», була трагічна доля її матері, полонянки, утримуваної в темниці у замку її другого мужа, який тим часом встиг, при живій першій дружині, побратися з іще одною, італійкою і начебто донькою фаворитки французького короля. До честі другої панії Ласької, вона навіть не здогадувалася про долю своєї попередниці, а, тільки-но випадково довідалася, одразу ж втекла від чоловіка і сховалася в монастирі, а за першої ж нагоди впала до ніг короля, благаючи визволити її від злочинного чоловіка. Заодно вийшли наяв обставини невільничого життя Беати, яка майже десять років провела в ізоляції, позбавлена найнеобхідніших речей — ­ навіть білизни. Не так легко і після тривалого тиску на імператора Максиміліана, але року 1576-го, у червні, вона врешті покинула в’язницю. Мала єдину мрію — побачитися перед смертю з донькою. Та ба, не встигла, виснажена довголітнім ув’язенням, померла в Кошіце.

1579 року Гальшка склала заповіт, згідно з яким її майно мало бути після її смерті поділене між родичами і слугами, а окремо вона залишила 6000 кіп литовських грошей на заснування й облаштування в Острозі лікарні та навчального закладу, тобто знаменитої Острозької академії (на масштаби Острозьких і порівняно з тим, що витрачав на академію її дядько, була то невелика сума, але, схоже, в неї й залишалося не так багато).

 

…на шпитал і академію Острозскую, на монастир святого Спаса неподалік Луцка над рікою Стиром і на селі Дорогиню шест тисячей личби литовської

 

До слова, саме у Гальшчиному заповіті вперше було вжито вираз «Острозька академія».

Останні роки життя Гальшка провела навперемін у Дубні та у Закриниччі на Поділлі, в так званому замку на водах, де й померла 1582 року. Деякі джерела твердять, що вона загинула під час татарського нападу. Вкрай сумнівно: сподіваючись одержати за Гальшку величезний викуп, татари в жодному разі не вбили б її, коли б вона потрапила в полон, і постаралися б, щоб вона не стала випадковою жертвою. Отож що нам залишається лише здогадуватися – чи то смерть наступила через хворобу, чи то доля або й сама Гальшка не захотіли, щоб нещасна князівна ще раз стала предметом торгу.

Історик того часу написав: «Доля вилила на цю жінку повну чашу скорботи. Не було в неї ні хвилини щастя».

 

На завершення

За рівнем популярності в письменників і читачів Гальшка впевнено випереджає більшість своїх сучасників та земляків, включаючи Дмитра Вишневецького та Івана Федорова, поступаючись хіба безперечному лідеру — знаменитій Роксолані (залишимо тут відкритим питання про походження блискучої султанші). От з кінематографом справа гірша, може, тому, що не доводиться розраховувати ні на щасливий кінець, ні на романтичні декорації. Не вважати ж такими стайню, в якій помер Дмитро Санґушко, чи палацову вбиральню, де ховалася Беата. І кожен інтерпретатор по-своєму пояснював мотиви дій героїв драми. Ким була Гальшка – маріонеткою владних родичів чи все-таки істинною донькою свого століття, яка так і не схилила голову перед насиллям? Якими були спонукальні причини Беати – незмірна гординя, егоїзм чи  материнська любов? Який істинний облік її дядька: чи був він підступним інтриганом, що задумав і тихцем здійснив усе подальше чи, як вважав, наприклад, М.Грушевський, людиною, спроможною лише на «солом’яний вогонь», а не на сміливі й рішучі вчинки? Залишаю це на розсуд читача. 

 

 


[1] Тим, хто зацікавиться цією темою, дуже раджу дослідження Ореста Левицького, наприклад, «Сім’я і побут українців у XVI ст.»)

[2] Теперішня Словаччина.

 

 

 

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.