Чорна князівна-2

Смерть Іллі Острозького та народження Гальшки

 

Майже одразу після весілля новопошлюблена княжа пара від’їхала у волинські володіння Острозьких. Здавалося б, що чекає їх довге і щасливе спільне життя — вони не лише покохали одне одного, а вже й мали підстави сподіватися продовження роду…  Та ба! Чи оте падіння під час турніру завинило, чи, як пишуть інші дослідники, раптова хвороба молодого князя (можливо, запалення легень), чи щось інше… Припущень було досить, а гірка правда виглядала так: у серпні того ж 1539 року князь Ілля тяжко занедужав.

Передчуваючи близьку кончину, князь запросив до Острога свого найближчого приятеля, названого брата Федора Сангушка, волинського маршалка. 16 серпня він у пристуності Сангушка продиктував духівницю і власноручно її підписав.

Своє майно він заповів дружині та ще ненародженій дитині, начебто доручивши Беаті опіку над маєтностями неповнолітнього молодшого брата (нічого й сумніватися, що ця обставина одразу ж викликала спротив іншої вітки сім’ї Острозьких). Опіку над дружиною і ще ненародженою дитиною князь Острозький доручив королю Сигізмунду, молодому королю Сигізмунду Августу, королеві Боні, панові Івану Богдановичу Сапізі, воєводі підляському, єпископу Юрію Фальчевському і, звичайно, самому Федору Сангушкові.

Ще тяжко хворий князь зробив щедрі записи на користь православної церкви і просив поховати його у Києво-Печерській лаврі. Так воно й сталося.

19 серпня 1539-го року князя Іллі Острозького не стало.

Через три місяці після смерті князя на світ прийшла його погробова донька, єдине дитя… Оскільки Беата була католичкою, доньку охрестили за католицьким обрядом, давши їй ймення Єлизавета-Катерина. Можливо, Беата назвала дівчинку на честь власної матері, Катерини-Єлизавети, а, можливо, зіграло свою роль те, що саме в листопаді, близько гіпотетичного дня народження князівни, церква вшановує пам’ять св. Єлизавети Угорської? Завдяки характерній для Середньовіччя низці посвоячень, Єлизавета Угорська була родичкою галицьких Романовичів, бічною віткою яких мали бути Острозькі.

Хай там як, дівчинку називали Єлизаветою, а через ланцюжок змін Ельжбета — Альжбета — Альшбета її ім’я перетворилося на Гальшку.

Отаким було народження нашої героїні. Як бачимо, вже  з самого початку життя її було затьмарене смутком.

 

Дитинство Гальшки та що тоді діялося в королівстві

Доки Гальшка підростала, і в королівстві, і в королівській родині сталося багато змін. Насамперед — року 1543-го молодий король Сигізмунд Август одружився з австрійською принцесою. Єлизаветою Габсбургівною. Юній королеві було всього 16, по материнській лінії вона походила з Ягеллонів, а зі спадкоємцем престолу Речі Посполитої її заручили, коли обоє були ще малими дітьми. Мала вона миле личко, лагідну вдачу, отож стала улюбленицею старого короля. Натомість королева-мати, Бона, яка з політичних причин протистояла впливу Габсбургів, одразу ж незлюбила невістку, пророкуючи, що з цього шлюбу пуття не буде.

І, як виявилося, мала рацію. Батьки дівчини приховали від сім’ї жениха, що їхня донька страждає на хворобу, яка ще й досі має містичний ореол: «чорну слабість», себто епілепсію. Напад трапився в неї ледь не першої ж шлюбної ночі. Король-чоловік відчув такий жах і огиду, що пізніше вже не зумів присилувати себе до нормального подружнього життя з Єлизаветою. Отож, їхній зв’язок (якщо можна було його так назвати) залишився безпотомним. Зрештою, бідолашній Єлизаветі не судився довгий вік. Року 1545, на третьому році після весілля, її вже й не стало.

Ще за життя дружини Сигізмунд Август познайомився з іншою — та «інша» стала жінкою його життя, а їхнє велике кохання дало тему десяткам літературних творів і славне й досі. Ми вже про неї згадували: це та сама Барбара, що була першою нареченою князя Острозького. Походила з дому Радзивілів (була донькою Юрія Радзивіла «Геркулеса», великого гетьмана литовського), у першому шлюбі, коли була змушена замінити непутящу старшу сестру, вийшла за Станіслава Гаштольда. Через чотири роки овдовіла.

Оскільки дітей у подружжя не було, а рід Гаштольдів зі смертю Барбариного мужа вигас, виникла проблема спадку: згідно із литовським правом, після вигасання чоловічої лінії родове майно переходило до великого князя. Барбара за посередництвом свого брата й опікуна, Миколая Рудого, звернулася до королеви Бони з проханням залишити за нею право бодай часткового землеволодіння. Оскільки ж молодому королеві час було звикати вирішувати державні справи,  до резиденції Гаштольдів — Гераньонів — вислали саме його. Там він побачив Барбару, врода якої саме пишно розквітла, і — доля їх обох вирішилася.

Не буду детально переповідати обставини королівського роману, про це й так чимало написано. Досить зазначити, що Сигізмунд Август і Барбара Радзивіл не просто стали коханцями, а й таємно побралися. Це трапилося 1547 року, а ще через рік  Сигізмунд Старий помер. Щойно ставши єдиним королем,  Сигізмунд Август оголосив про свій шлюб із Барбарою. Це спричинило різкий опір більшості магнатських родів із королевою-Боною на чолі, країна опинилася на грані громадянської війни, але молодий король наполіг на своєму. Року 1550 Барбару коронували.

Але це не принесло щастя королівському подружжю. Вже під час коронації Барбара нездужала, а невдовзі таємнича хвороба спалахнула зі страшною силою. Сигізмунд Август, на очах якого недавно згасла нелюба перша дружина, мусив тепер дивитися, як у муках конає кохана жінка. Не обійшлося без чуток про отруєння (роль отруйниці, звісно, припала Боні), але більшість дослідників вважає, що причиною смерті дійсно була хвороба: чи то рак, чи то (як запевняють зловмисники), сифіліс. У травні 1551 року Барбари не стало… Як показав час, невтішний вдівець-король так ніколи і не отямився після цієї втрати. А це мало далекосяжні наслідки для всієї держави.

 

Тим часом Острозькі жили власним життям.  Не знаємо, наскільки тяжким ударом для княгині Беати була смерть щойно пошлюбленого мужа, але вже через місяць після цієї сумної події вона вступила у спадкові права і зайнялася управлінням величезними маєтками. На жаль, не мала вдачі і підготовки, які дали б їй змогу успішно займатися цією нелегкою справою, тому на «княгиню Ілліну» посипалися скарги і протестації. Врешті, за згодою короля та інших опікунів, урядуванням над маєтностями мусив зайнятися Федір Сангушко.

Недобре складалися також взаємини Беати з іншою гілкою сім’ї Острозьких — молодшим княжичем Василем та його матір’ю. Аж року 1541-го було укладено угоду, яка бодай на якийсь час удовольнила всі сторони. Маєтки розділили, князь Василь невдовзі був визнаний повнолітнім.

Минав час, Беата Острозька все ще вдовіла, хоча, певно, не бракувало охочих розважити прекрасну княгиню. Але Беата чи то воліла вільне життя, чи то побоювалася, що в разі повторного заміжжя втратить право опіки над маєтністю доньки. А то й опіку над самою донькою. Подібне за її часів траплялося. Щоправда, дуже рідко, а все-таки Беата не могла ризикувати. Бо її дівер Василь Острозький підріс і почав проявляти амбіції глави сімейства (чомусь навіть не вдовольнявся власним іменем Василь, а прибрав батькове: в офіційних документах писався Костянтином). Стосунки між обома гілками роду Острозьких   і так були напруженими, насамперед через майнові суперечки, а тепер, коли підросла Гальшка, вони зіпсувалися до краю. Мати й дядько хотіли б влаштувати майбутнє князівни на свій розсуд, а розсудили вони по-різному.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.