Чорна князівна-1

Чорна князівна

Під таким йменням увійшла до історії XVI століття найвідоміша представниця роду Острозьких — Гальшка, славна не стільки своєю вродою, багатством і добрими вчинками, хоча нічим цим її доля не обділила, скільки численними нещастями, які їй довелося перетерпіти. Що з того, що народилася вона із відблиском королівської корони на голівці, була найбагатшою нареченою Речі Посполитої, а за її прихильність змагалися найможніші та найвпливовіші юнаки і зрілі мужі. Не принесло це їй ані крихти щастя.

А все ж починалося так гарно! Як у лицарському романі.

 

Як побралися батьки Гальшки Острозької

Рік 1530 знаменно записався в історії Речі Посполитої. Як значиться у «Літописі польському, литовському, жмудському і всієї Руси» авторства М.Стрийковського, трапилося тоді отаке:

 

Коли коронні і литовські князі та пани і сторонні [гості] з’їхалися 21 лютого 1530 року на схвалене коронування, Сиґізмунд Авґуст був коронований і помазаний на Польське королівство у присутності князів: прусського Альбрехта, опольського Іржика, легніцького Фрідріха та інших з великим тріумфом і на радість усім присутнім.

Того ж року татари вторглися до Литви, яких розгромив князь Іван Дубровицький з литовським лицарством в урочищі Півозер’я та відібрав усю здобич.

Того ж року, в день святого Михайла Литві і всім краям, що прилягають до Великого князівства, надали писані права та закони для всіх станів [суспільства].

 

На жаль, не забракло і сумних подій. Відійшов із нашого грішного світу найзаслуженіший державний муж, неодноразовий звитяжець у численних битвах, «гетьман Великого князівства Литовського, другий Ганнібал, руський і литовський Пірус і Сціпіо, князь Костянтин Іванович Острозький, троцький воєвода, муж блаженної нам’яти та прославленої доблести, частий і щасливий переможець над татарами і москвинами». («Літопис…»)

 

Після покійного князя зосталося двоє синів. Старший, Ілля, народився 1510 року від першого шлюбу Костянтина Острозького з Тетяною Гольшанською. Другий, ще зовсім малий, чотирьохрічний Василь, по материнській лінії походив зі славного роду Слуцьких — його бабкою була знаменита своєю вродою та відвагою Анастасія Слуцька, а матір’ю, — її донька, друга дружина Костянтина Острозького, княжна Олександра.

Помираючи, Костянтин Іванович поділив між синами свої величезні маєтності. Старшому, Іллі, дісталося родове гніздо, місто Острог. Центром володінь молодшого мало бути Дубно. Закликавши дітей жити у згоді, старшому опікуватися молодшим братом, а молодшому — бути підпорою та підмогою старшого, коли вік йому це дозволить, «руський і литовський Пірус і Сціпіон» відійшов туди, де «несть ні печалі, ні воздиханія».

 

Чи передбачив славний герой, помираючи, що суперечки між його спадкоємцями розпочнуться відразу ж, тільки-но його не стане? Але так і вийшло. Під тим приводом, що княгиня-вдова, уроджена Олександра Слуцька, присвоїла собі частину коштовностей і рухомого майна, яке по праву мало б належати йому, як спадок по матері, княгині Тетяні, княжич Ілля з сотнею кінних слуг напав на Туровський замок, удовине майно мачухи, опечатав усе майно і папери, в тому числі заповіт покійного гетьмана, і посадив там свого управителя. На захист покривдженої княгині став її рідний брат, князь Юрій Семенович Слуцький, у справу змушений був втрутитися король Сигізмунд. Він повелів князю Іллі повернути Туровський замок законній власниці.

Минуло кілька років. Князь Ілля, якому було трохи за двадцять, Ілля запрагнув побачити світ…

У середині тридцятих ми бачимо молоду парость славного княжого роду при королівському дворі. До того часу Ілля Костянтинович вже встиг зарекомендувати себе  достойним продовжувачем батьківської справи: став старостою вінницьким і брацлавським, кілька разів розбивав татарські чамбули, які спустошували Волинь і Поділля, був учасником литовсько-московської війни, а трохи згодом — членом посольства, що уклало мирний договір між ворогуючими країнами. Але хтозна, чи краківські придворні красуні, об’єктом зітхань та залицянь яких одразу ж став молодий князь, цікавилися саме цими його чеснотами? Чи, швидше, інтригували їх молодість, врода і безсумнівна привабливість волинського гостя? А також те, що Ілля Острозький був улюбленцем королівської пари? Таке траплялося рідко, бо король Сигізмунд (щоб відрізнити від сина, «молодшого короля» Сигізмунда Августа, його батька звали Сигізмундом Старим) та його дружина, королева Бона, рідко були згідної думки. Та не цього разу: обоє, і Бона, і Сигізмунд трактували Іллю Острозького як найближчого приятеля їхнього єдиного сина, а, може, почасти і як власне дитя. Натомість князь Острозький щиро тішився з такої прихильності та столичного життя. Що з того, що колись Острозькі  не вагалися протистояти коронованим особам і кидати виклик усій Європі, як тоді, коли змагалися на боці бунтівного Свидригайла і були активними учасниками гуситських воєн? Ті часи давно відійшли в минуле. Середньовіччя скінчилося, до Речі Посполитої прийшло дещо запізніле Відродження, — епоха гарна, весела, може, трішки легковажна — то й що? З огляду на королеву-італійку, достойну парость роду кондотьєрів та меценатів, при дворі панували витончені італійські звичаї: куртуазне поклоніння дамам, шанування мистецтв, елегантність, блиск і сяйво Ренесансу. Пізніше XVI сторіччя назовуть золотим віком польської культури. 

Вважаючи короля наче своїм названим батьком, князь Ілля відважився звірити Його Королівській Мосці певні особисті проблеми, дійсно такі, про які можна розповісти лише найближчій людині.

Не думайте, що князь Ілля залишався неодруженим, бо мав намір, подібно до власного батька, побратися лише на старші літа! Ні, батько про нього подбав і, коли княжич був ще дитиною, заручив його з представницею одного з найможніших і найвпливовіших родів Речі Посполитої.

 

Звичай заручин у дитинстві на той час зберігся лише у середовищі найвищої аристократії та й там стрімко відходив до минулого. Вважалося, що він зобов’язує лише батьків, якщо ж пізніше заручені діти, підрісши, не забажають вступати у запланований батьками шлюб, то на це їхня воля. Ознакою гуманізації звичаїв стало також те, що король Сигізмунд Старий офіційно, від імені свого та своїх наступників, відрікся від права влаштовувати шлюби своїх підданих. Але цього разу йому довелося втрутитися, бо з сином його покійного бойового побратима і дійсно вчинили негоже.

Наречена князя Іллі звалася Барбарою і мала старшу сестру Анну, теж заручену, — з воєводою новогрудським, Станіславом Гаштольдом, сином одного з найвпливовіших мужів свого часу, Альбрехта Гаштольда. Все б гаразд, та, на жаль, Анна виявилася особою нецнотливою і встигла не просто втеряти віночка, а й прижити дошлюбне дитя (і начебто навіть не одне). Обурені цим Гаштольди розірвали заручини, — тоді родина дівчат запропонувала їм обмін. Станіславові мала дістатися молодша Барбара з (поки що) незаплямованою репутацією, натомість Анна — колишньому нареченому сестри. Себто нашому Іллі Острозькому. Мабуть, чинили так з огляду на те, що за Іллю, на їхню думку, не було кому заступитися.

Але пронози-сватачі прорахувалися. Заступився король! Спеціальним декретом він звільнив Іллю Острозького від усіх зобов’язань перед несумлінними претендентами у рідню. Натомість запропонував названому синові іншу наречену. Вельми, вельми неординарну особу.

Звали її Беатою Костелецькою, була вона на п’ять років молодшою за князя Іллю та першою з придворних дам королеви. І не лише тому, що носила магнатське прізвище, а її врода, енергія та манери зробили б честь навіть королівні.

Придворний поет писав про неї:

 

O, Beato, tak bogato w rzadkie wdzięki zdobna,

Ty uczciwą i cnotliwą, mowa, czyny, twarz nadobna,

Godni ciebie i niegodni ciebie uwielbiają,

Posiwiali i dojrzali dla cię w szał wpadają

 

О Беато, так багато в тебе дарів Божих,

Маєш лагідність і гідність, мову й личко гожі,

І достойні, й недостойні тужать за тобою,

Навіть літніх, навіть сивих сповнюєш жагою.

 

А чи не могла вона бути справжньою королівною, хоч і «неправого ложа»? Ми достеменно знаємо таке: прекрасна Беата доводилася донькою морав’янці Катажині Тельничанці, в якої був із королем Сигізмундом довголітній зв’язок і троє визнаних дітей: Ян, Регіна та Катажина. Однак Беата до числа цих визнаних дітей не входила, вона народилася далеко пізніше, коли її мати давно вже була одружена з Анджеєм Костелецьким, коронним підскарбієм, а король — з Барбарою Запольяї, попередницею Бони. Власне кажучи, саме домовляючись про гідний короля шлюб Сигізмунд розлучився з дотеперішньою коханкою, забезпечивши її майбутнє одруженням із коронним підскарбієм Анджеєм Костелецьким, — попри обурення всієї родини Костелецьких. Беата була наймолодшою «погробовою» дитиною цієї пари — народилася через кілька тижнів після смерті Костелецького.

Отож можемо вважати, як нам забажається, чимало ж людей і тоді й тепер були певні півкоролівського походження Беати.

 Доволі дивно, як це дівчина з таким родоводом стала ще й улюбленицею королеви Бони. Либонь, королева, і сама не зразок доброзвичайності, поблажливо дивилася на слабості короля, а взагалі-то була «особою отруйною в прямому значенні слова».

Чутки про нестрогість звичаїв королеви базувалися на тій обставині, що старша дочка Бони і Сигізмунда, королівна Ізабелла, народилася через 8 місяців після шлюбу. Начебто цілком вкладається у фізіологічні норми, і все-таки, — для королівської сім’ї не зовсім бажано. Ця обставина черговий раз виплила на світло денне тоді, коли настав час видавати Ізабеллу заміж. Після нещасливої битви під Могачем угорський престол дістався Яношу Запольяї, котрий у свої п’ятдесят примудрився залишитися неодруженим. Хоча Ізабелла була на тридцять років молодшою від нареченого, але королі не мають віку. Справа зі шлюбом була вже майже залагоджена, однак Габсбурги, для яких цей зв’язок був невигідним, почали поширювати чутки про начебто незаконне походження польської королівни. За Ізабеллу заступилися всемогутні Османи, особливо ж — славетна Роксолана, яка усіляко, хоч і неофіційно, сприяла польській дипломатії. Про живучість тої давньої плітки свідчить і те, що її не завагався повторити П.Загребельний (в романі «Роксолана»), ще й скоротивши той критичний термін до 6 місяців.

Ілля Острозький, який давно вже помітив красуню-Беату, радо згодився. Якби не проблеми з попередніми заручинами, зв’язок із дівчиною сумнівного, з материнського боку навіть нешляхетського походження видався б волинському князеві мезальянсом, але, якщо врахувати всі супровідні обставини… Беата теж не мала нічого проти одруження з волинським магнатом, тим паче, що й літа не стояли на місці — їй було вже 24. Його Королівська Мосць міг утішитись — він заодно і влаштував долю як не власної доньки, то принаймні доньки коханої жінки, і вирятував сина свого найближчого приятеля від небажаного силуваного зв’язку.

Отож, шлюб Іллі Острозького та Беати Костелецької відбувся 3 лютого 1539 року, себто майже одночасно з одруженням королівни Ізабелли та Януша Запояйї. Під час шлюбних урочистостей влаштовано було лицарський турнір, в якому князь Острозький змагався у бою на списах із королевичем Сигізмундом Августом.

Навряд, чи делікатний 18-літній принц міг на рівних протистояти загартованому в битвах воїну, — а все ж дійшли до нас чутки, що князь Острозький під час того змагання упав з коня, сильно забившись. І це навіть вважали причиною (чи, може, однією з причин) його раптової хвороби.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.