Чи існував діалог?

Починаючи від ідеї нашого проекту, найболючішим запитанням стало: чи існував діалог між українськими та польськими письменницями (тут допишу: також європейськими).

Після опрацювання значної частини матеріалів, а саме: творів та текстів із часописів, завдяки спілкуванню із спеціалістами виявилося, що діалог однак існував:

Це можна побачити із статей Михайла Рудницького в часописі Назустріч та Сигнали, із спогадів Ірини Вільде (тут може більше розповісти Ярина) про Налковську та Домбровську, з рецензій написаних в Сигналах про Дарію Віконську, яку варто зарахувати до визначних філософів та інтелектуалів свого часу.

Цей діалог також відбувався на рівні рецепції європейської літератури, а саме: перекладів. В часописах є тексти Менсфільд, Еліот, Делледи та інших визначних письменниць.

Так ось запрошую до обговорення та обміну думками: чи можна це назвати діалогом, чи – як нам закидають – це був односторонній монолог?

 

Марія Домбровська про Україну

Знайшла цікаву інформацію:

Відома польська письменниця, яка народилася в Русові 1889 року, й здобула кілька престижних нагород за свої психологічні твори, одна з них 20 тис. злотих, і яка дозволяла собі називати прем'єр-міністра Польщі Славоя-Складковського „бовваном" згадувала теж Україну. Подаємо уривок з її твору „Ноце і днє" з діялогу, очевидно іронічного, Аґнєшки й Орловіча.

- Мама пише, що має, бідна, клопоти - каже Аґнєшка. На її маєтку в Пам'янтому є довги. Але земля там досконала, чорнозем...
Орловіч аж руками сплеснув.
- Кобіто! Де у вас чорнозем! Піски, Мазури і чорнозем! Пізнати, що ти ніколи не була в Україні.
На думку Орловіча, поза Україною взагалі не було доброї землі на цілому світі. І поза Україною не було також Польщі, тільки Мазури, котрі родяться сліпі, гребуться в піску і не знають дерева поза вербою і сосною. Ображувався, коли Аґнєшка твердила, що в її околиці нема пісків. Також пишався українськими поляками, що вони правдивіші, ліпшого ґатунку, ніж „Мазури" - мають фантазію і величність, навіть із злом. Рівночасно був на них встеклий за їхній гріх опресії і визиску чудового українського народу.
- Там в нас, найзвичайніший чоловік є поетом, найгірший співак - артистом, найдурніший простак - мислителем. Така вже земля. Таке повітря. Там була б Польща!
І знову злився на земляків, якщо коли-небудь забажали б, щоби там одночасно була Польща. Тут тільки затявся воювати за неї на „мазовецьких пісочках" (розуміючи під тим також польські гори і море). А коли її збудує, й буде ще жити, поїде боротися за незалежність України.

 /Юліян Чорній, Чікаґо/

Ну - ми ж для того додали і

Ну - ми ж для того додали і Марко Вовчок з її Марусею, щоб довести - діалог йшов і в зворотньому напрямку. Будемо шукати... Асиметрія певно що виявиться, таки польські письменники і критики істотно менше знали про українських, ніж навпаки

У випадку Ірини Вільде вплив

У випадку Ірини Вільде вплив польської літератури на її творчість, особливо, коли йдеться про ранні твори, справді був. Це відзначав ще Михайло  Рудницький у рецензії на першу збірку новел «Химерне серце» та повість «Метелики на шпильках» (1936), порівнюючи твори Ірини Вільде із творами С. Налковської та Г.Запольської.
Сама ж письменниця, пишучи про своїх літературних вчителів, поряд із батьком (Дмитром Макогоном), Михайлом Яцковим та Ольгою Кобилянською називає  Марію Домбровську та Софію Налковську.
"Останніми, мабуть досмертними, добрими моїми феями, коли мова йде про творче навіювання, - пише Ірина Вільде, - є дві каріатиди польського письменства, два видатних таланти світової літератури - Марія Домбровська й Софія Налковська. Не починаю жодної своєї більшої речі без того, щоб не відкрити книжки котроїсь з них і не підкріпитись бодай ковтком з джерела вічного, бо прекрасного, й прекрасного, бо вічного".
 

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.