Божена Нємцова. Дика Бара-0

«ЗА КРАЩУ ЛЮДИНУ, ЗА КРАЩИЙ СВІТ»

Божена Нємцова для чеської літератури означає, мабуть, те, що Марко Вовчок для української чи Еліза Ожешко для польської. Вона одна з перших у чеській прозі звернулася до життя простого люду, який зазнавав знущань і від своїх панів, і від чужинницьких загарбників; одна з перших голосно заговорила про людську гідність, про соціальну неправду, про справжню любов до батьківщини. І тим її творчість набула загальнолюдського значення.

Видатна письменниця-демократка Божена Нємцова прийшла до літератури в середині минулого століття — в період піднесення національно-визвольної боротьби чеського народу проти австро-німецького поневолення. Весь її творчий і життєвий шлях, починаючи від перших кроків у письменстві, був шляхом борця за свободу своєї вітчизни, за братерство між народами, за право знедолених та упосліджених. Понад сто років тому, в часі жорстокого національного й соціального гноблення, в часі найбільшого розгулу реакції, вона наважилася висміяти панівні класи, гордо освідчити вустами своїх героїв: «На нас, бідняках, світ стоїть!» Не випадково Юліус Фучік назвав її «жінкою зі щирим, людяним серцем бунтівника і долею борця».

Божена Нємцова народилася 4 лютого 1820 р. у Відні. Батьки її були слуги в панів. Дитинство майбутньої письменниці збігло у графському маєтку в Ратиборжицях. Тут здобула початкову освіту. Тут виховувалась у своєї бабусі — селянки Магдалени, яка стала потім прототипом головної героїні роману «Бабуся».

В сімнадцять років Божена вийшла заміж за дрібного чиновника Й. Нємца, людину вільнодумну, демократичних поглядів. Перебуваючи в різних, часто глухих закутках тодішньої Австрії, вона глибоко вивчає життя чеського і словацького народів, їхню мову, побут, звичаї, обряди, усну творчість. Благотворний вплив на формування її світогляду, ідейно-естетичне спрямування творчості мало також знайомство, а то й близька дружба з Ф. Челаковським, Ф. Палацьким, Й. Тилом, Й. Фрічем, К. Гавлічком-Боровським та іншими тогочасними культурними й політичними діячами демократичного напрямку. З часом письменниця сама стала невтомним сіячем людяного, борцем за щастя народне, «за кращу людину, за кращий світ», як написано на її пам’ятникові.

Свою літературну творчість Божена Нємцова почала з поезії. В перших її віршах «Чеським жінкам» (1843), «Моя батьківщина» (1844) виразно пролунали патріотичні мотиви, що тією чи іншою мірою звучать в усій подальшій творчості письменниці. Щира любов до своєї вітчизни, до її трудящого люду струмує і в «Народних казках та переказах» (1845), і в циклі фольклорно-етнографічних нарисів «Картини з домажлицьких околиць» (1845—1847), і в усіх белетристичних творах Божени Нємцової. З демократичних позицій письменниця змальовує під’яремну працю селян, ремісників та наймитів, будить свідомість свого безправного, гнобленого народу.

У боротьбі за соціальне й національне визволення батьківщини Божена Нємцова спиралася на прогресивні ідеї свого часу, на ідеї дружби й братерства народів. Вона щиро прагнула, як видно хоча б із її листа до відомого сербського діяча культури Вука Караджича, — щоб слов’яни ближче «запізналися й любилися». З цією метою вона перекладала сербські пісні, цікавилася фольклором і літературою інших слов’янських народів, особливо словацького й російського, задумала видати слов’янські народні казки.

Чеська письменниця не поділяла поглядів лібералів, котрі поєднували свій патріотизм з вірою в те, що Австрійська монархія забезпечить процвітання слов’янських народів. Вона була далека як від реакційного панславізму, так і від шовінізму та націоналізму. Божена Нємцова — пристрасна патріотка і водночас інтернаціоналістка. В листі до свого сина вона сама писала, що шанує людину-брата будь-якої нації.

Вже в ранньому своєму оповіданні «Туга за вітчизною» (1846) письменниця оспівує благородство почуттів жінок-селянок, які палко, щиро люблять свій край, свою мову й свої звичаї і для яких життя на чужині стає нестерпним.

Водночас Божена Нємцова засуджує у своїх творах відстале, темне, патріархальне у звичаях селянства, родинний деспотизм, приватновласницьку психологію, які згубно впливали на людські взаємини. Молоді герої оповідання «Сільський образок» (1847) Томеш і Ганна гинуть, не посмівши піти наперекір волі своїх батьків, сумирно скорившись лихій долі. Головну причину зла письменниця вбачає в неосвіченості, в ненормальних суспільно-побутових умовах життя селянства.

Божена Нємцова безкомпромісно стає на захист убогого люду — селян, ремісників, наймитів. Вона пробуджує народ до боротьби за свої національні й соціальні права, закликає його до єдності, братерства. У грізні дні революції 1848 р. письменниця стоїть по боці революціонерів, борців за щасливе майбутнє свого народу. Разом 8 Й. Фрічем, К. Гавлічком-Боровським та іншими ідейними вождями революції вона провадить освітню роботу серед селян, сіє ідеї свободи, намагається, за її власними словами, «йти між убогих і показувати їм, де шукати справедливості». Не зломили її важкі роки бахівської реакції, коли навіть дехто з колишніх друзів відцурався переслідуваної письменниці. До кінця своїх днів (померла вона, переслідувана й гнана, у злиднях та горі 20 січня 1862 р.) стійко обстоює інтереси трудового люду, його священні права, його визвольні прагнення.

Показово, що в своїх пореволюційних творах письменниця, переборюючи традиційний романтизм, цілком зрозумілий і виправданий на початковому етапі літературного відродження багато років поневоленого народу, все більше тяжіє до критичного реалізму, щоразу поглиблює зображення соціальних суперечностей у житті двох непримиренних, ворожих класів — селянства і поміщиків, наймитів і господарів. Ця тенденція намічається вже в оповіданні «Сестри» (1854), де підлій, потворній психології й моралі панства протиставлено щирість, красу, духовне багатство простих селян. Хоч і в цьому творі ще виразно проглядають романтично-сентиментальні мотиви, хоч тут відчуваються ще ідеї всепрощення, абстрактного гуманізму, але в конфлікт моральний вплітається вже конфлікт соціальний.

У пізніших творах, як-от: «Барушка» (1853), «Дика Бара» (1856), «Бідні люди» (1857), «Добра людина» (1858), «Учитель» (1859) — Божена Нємцова художньо втілює свої позитивні ідеали, її герої починають, боротися, хоч ще й несміливо, за своє щастя, за нові стосунки й нове життя. Виразно це видно з образу «дикої» Бари, цієї щирої, чуйної, допитливої, чесної, високоморальної сільської дівчини, яка кидав виклик патріархальним звичаям і забобонам, наважується постояти за себе й подругу, за свої людські права. Щоправда, і тут письменниця приводить конфлікт до ідилічного щасливого кінця, вдається до сентиментально-романтичної ідеалізації.

Образ Бари — чарівної, волелюбної, незалежної і водночас такої зичливої до інших дівчини — нагадує постаті таких же «незвичайних» жінок в інших відомих творах світової літератури (зокрема, селянок Петрусі в повісті Е. Ожешко «Дзюрдзі» та Олесі в однойменному творі О. Купріна).

Ще виразніше лунають соціальні мотиви, ще глибше бере Божена Немцова соціальну проблематику в повісті «В замку і в підзамчі» (1857). Яскравими барвами вона змальовує потворне єство народжуваного буржуазного суспільства, з його людиноненависницькою мораллю, паразитизмом. Письменниця-гуманістка звеличує добросердя, некорисливість, щирість, моральну красу простого люду (Караскова, Сікора, Клара, Войтех) і таврує сваволю, егоїзм, паразитизм, морально здичавіння багатіїв (пані Скочдополова, Видржигост, Чмухалик) та їхніх слуг-пристосуванців (камеристка Сара, камердинер Жак). Герої повісті стоять на протилежних полюсах, засобом, різкого контрасту зображено соціальний конфлікт поміж ними: на одному боці голод, злидні, зате й доброчесність, а на другому — пересичення, розкіш і облуда. В цьому творі з уст народу зривається не тільки осуд сваволі, несправедливого впорядкування світу, а й одвертий протест, заклик, хоч і стихійний, до боротьби за свої права. Бідняки починають усвідомлювати, що без них і «сонце перестало б світити», що на них «світ стоїть», що багатії з їхніх «мозолів наживаються». Це було нове й сміливе слово в тогочасній чеській літературі.

Щоправда, ці, вдавалося б, непримиренні класові суперечності письменниця вирішує трохи спрощено. Залишаючись вірною своїй ідеї всепрощення, надаючи вирішального значення моральному перевихованню людей, проповіді гуманності та взаємного довір’я, вона часто ідилічно розв’язує соціальні конфлікти.

В усіх її творах відчувається небезстороннє ставлення автора до зображуваних подій і людей. Письменниця то скорботно розповідав про важке життя чи смерть своїх улюблених знедолених героїв, то гнівно говорить про бездушність чи підступність кривдників народних, то дотепно висміює паразитичне животіння або ниці інтереси «своїх» панів та їхніх заповзятливих прислужників. Зокрема, добрі й теплі слова знаходить письменниця для змалювання людей праці (особливо коли йдеться про жінок та дітей)» Ущипливу авторську іронію неважко відчути і в мові, і в портретних характеристиках негативних персонажів, і в оцінці укладу їхнього життя. Значне місце в її прозових творах посідають описи народних звичаїв, обрядів, мальовничі пейзажі. Мова її образна, насичена чудовими перлинами усної народної творчості, емоційними епітетами, порівняннями, прислів’ями…

Життєдайні ідеї патріотизму, демократизму, інтернаціоналізму, гуманізму, що знайшли вияв у художній творчості Божени Нємцової, служили чеським трудящим у їхній боротьбі за нове, вільне життя. Своєю світлою любов’ю до рідного краю, до трудящого люду письменниця близька й дорога не лише своїм співвітчизникам, а й усім волелюбним народам світу, які цього року відзначають сто п’ятдесяті роковини від дня народження славної дочки чеського народу.

Юрій КРУТЬ

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.