Уривок з "Воєнних споминів" К.Лянцкоронської

Кароліна Лянцкоронська,

Кролики

(Необхідне пояснення — є у «Воєнних спогадах» Кароліни Лянцкоронської чимало фрагментів, які відверто дратують «зовнішнього» читача. Не буду уточнювати їхнього характеру, думаю, всі, що завдали собі працю прочитати цей твір (він, попри все, має свої добрі риси і читається легко, знають, про що йдеться. Але епізод, приведений далі, навпаки, щиро мене зворушив. Можливо, тому, що, розповідаючи про нього, авторка наче силоміць переступає через свої упередження. Адже «кроликів» — себто групу молодих дівчат, на яких у Равенсбрюку ставили медичні експерименти, а з ліквідацією табору їх планувалося «усунути» як небажаних свідків, — врятували нелюблені пані Кароліною «совітки», полонені червоноармійки.

Отож, Равенсбрюк, зима 1945-го року...)

Тим часом у таборі відбувалися зміни, як особисті, так і загальні. Через інтриги німок із канцелярії, які вже раніше боролися проти Бортновської, з мого блоку усунули польських «штубових», насамперед Ядзю Вілчанську, з якою я була в приятельських стосунках. Натомість я одержала двох осіб, про яких знала, що вони за мною шпигуватимуть: німкеню, пишномовну сивілу з бункеру, та з боку совіток — росіянку, емігрантку, яка видавала себе за «кавказьку княжну», що страшенно імпонувало німцям. Наскільки «астрологиня» виявилася хоч і злобною, але, по суті, нешкідливою божевільною, настільки «кавказька княжна» отруювала мені життя, під’юджуючи проти мене совіток, яких — разом із більшістю табору з адміністрацією включно, — що далі, то більше боялася. Врешті інтриги увінчалися успіхом, мене перевели як штубову до сусіднього з головним табором табору верстатів (Betńebshof).  Начальниця блоку та друга штубова були німкенями і поставилися до мене дуже вороже, тим паче, що мої арештантки, переважно «чорні» та «зелені», невдовзі помітили, що після мого прибуття почали отримувати більші порції. Мені було заборонено входити до цього табору і я побоювалася, що у вирішальну мить можу не дістатися до своїх сестер. А через кілька тижнів грип з гарячкою «трішки підробленою) дозволили мені ще раз опинитися в  лікарні.

Там 4 лютого до мене прийшла моя наступниця, тоді начальниця блоку «НН» і «кроликів», аби сказати мені, що отримала наказ, згідно з яким «кролики» не можуть виходити з блоку. Такий наказ досі випереджав кожну екзекуцію.

Пополудні я мала відвідини кількох «кроликів», що прийшли попрощатися. Одні були певні, що для них немає навіть тіні надії, інші стояли за тим, щоб кожна індивідуально боронилася аж до останнього подиху. Через хвилю прийшли дві совітки, шепнули: «Пані Карло, ми «кроликів» не віддамо», — і пішли. Отож цього дня почалася кампанія порятунку «кроликів», у якій брала участь більша частина табору. У той час для влади не було вже легкою справою силоміць забрати і вивести з табору 60 жінок. «Кролики» у 24-у блоці (куди перевели 32-й блок) не спали, а вдень з’являлися лише групками і ненадовго. Найбільш небезпечними були переклички. Отож через два дні адміністрація оточила під час переклички весь 24-й блок строєм наглядочок і есесівців. Видавалося, що все втрачено. Але тоді совітки, що доглядали за електропристроями в таборі, спричинили коротке замикання, світло погасло, виникло замішання, під час якого «кролики» вибралися з кільця разом із совітками, бо адміністрацію охопила паніка. Порятунок «кроликів» у найбільш критичну мить, без сумніву, була високоморальним вчинком з боку червоноармійок, але ще й першорядним пропагандистським заходом; здобула їм симпатію усього табору. Хай там як, німці перелякалися і зрозуміли, що силою «кроликів» не дістануть. Дівчата позмінювали номери на пов’язках і ставали на перекличку з іншими блоками, які, натомість, посилали своїх польок на перекличку 24-го блоку. Сум’яття наростало, переклички на ряд днів відмінили. Одна група «кроликів» пересиділа той час у ямі під блоком Метки, вийшли хворими. Ми розуміли, що таким способом можна їм продовжити життя, але раніше чи пізніше вони загинуть, якщо не трапиться щось надзвичайне.

Але тоді видавалося, що має трапитися щось надзвичайне, причому в найближчий час. По ночах гуркіт гармат так сильно наблизився до нас, аж видавалося, що Червона Армія вже ось-ось. Дійшло до того, що, прислухаючись уночі, ми молилися, щоб росіяни, якщо вже мусять прийти, прийшли вчасно, перш ніж німці встигнуть повбивати тих дівчат.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.