Неллі Закс

 

Неллі Закс

(переклад Вікторії Слінявчук)

 

 

З циклу “Палючі загадки”

Тієї ночі

звернула я за ріг

в провулок темний

Там тінь моя лягла

мені на руку

Мов одежина стомлена вона

хотіла щоб її вдягнули

І колір Небуття мені промовив:

Ти по той бік!

 

 

***

Туди-сюди тиняюся

в теплі кімнати

Причинні в коридорі верещать

і чорні пта́хи там знадвору

навкруг прийдешнього

А наші рани бризкають злим часом

але годинники ідуть спроквола --

 

***

Неробство

відчутне змарніння

Мої руки належать загарбаним помахам крил

Наближаюся з ними до льоху

та вони позіхають над цією зівущою хланню --

 

***

Як ти викликуєш одне ім'я з ваганням

із темряви --

 

Хвилинку зачекай лиш --

ти опинишся в морі

Стихія вже твої проймає пори

ти будеш з нею вгору-вниз гойдатись

і знову знайдешся в піску

і до зірок здіймешся пожаданим залітним гостем

і в полум'ї знов-зустрічі згориш

                                                        спокійно -- преспокійно --

 

***

Загублено твоє ім'я

та світ вже квапиться

щоб запропонувати тобі чудовий вибір

Ти хитаєш головою

адже твій коханий

колись знайшов для тебе голку в стозі сіна

Ти чуєш: він тебе вже кличе --

 

***

 

 

В моїй комірчині

де стоїть моє ліжко

стул стіл

кухонна плітка

уклякає Всесвіт як усюди

щоб визволеним бути

з невиди́мості -

Роблю я розчерк

пишу абетку

виводжу самогубчий заклин на стіні

на ній відновлення нараз розпукуються

от я світила вже до істини ладнаю

земля тут починає стукотіти

ніч виривається

і випадає

як мертвий зуб із щелепи —

 

***

Темне шепотіння вітру

в збіжжі

Жертва, що готова до страждання

Корені німотні

та колосся

знає так багато рідних мов —

 

І сіль у морі

плаче в далині

Каміння - це вогнисте існування

і всі стихії рвуться з ланцюгів

до поєднання

коли примарливе письмо хмарин

несе додому образи прадавні

Таємниця на границі смерті

“Палець приклади до вуст:

мовчи, мовчи, мовчи” —

 

***

Чотири дня чотири ночі

труна була твоєю схованкою

виживання видихало — і вдихало —

щоб смерть угаяти —

Між чотирьох дощок

лежала мука світу —

 

А назовні росла хвилина повна квітів

на небі грали хмари —-

 

 

 

З циклу “Розступися ноче”

 

 

Перед стінами слів — мовчання —

За стінами слів — мовчання —

Одкровення скорботи проростають крізь шкіру

Очі перетинають талу воду страждань

У темряві руки намацують

білі зубці небуття

Назовні

проривається танець в божественний простір любові

зірка раниться об життя

 

***

Щодня

робити крок назустріч

темному диву

невидимості

ввечері дістатися до ночі

уранку —  до дня

Тишину намацувати словом

несвідомо

і лише сльозами

як єдиною маєтністю

шукати вихід

що з життям подорожує

до горизонту що зоветься смерть

 

***

Вони вже більше не кричать

коли їм боляче

Один спинається по ранах іншого

та тут нема нічого окрім хмар

по них вони ступають

і скрапує примарна мжичка з них

 

***

Удар кулаком за парканом

Там хтось лежить

Нічого гіршого ніж проминути

Ніхто не зупинивсь

Нема чого сказати

Жасмин не втратив пахощів своїх —

 

***

За моїм вікном

птах зацвірінькав

за тонким вікном

птах зацвірінькав

Ти бачиш його

ти чуєш

але інакше

я бачу його

я чую

але інакше

 

в тій самій сонячній системі

але інакше

 

***

Розступися ноче

два твоїх осяяних крила

здригаються від жаху

бо я піти бажаю

принесу я тобі кривавий

вечір назад

 

 

 

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.