Наталія Роллечек. Вступ до роману "Ясна і Найясніша"

 

Наталія Роллечек

ЯСНА І НАЙЯСНІША

(переклад з польської мови)

 

Пам’яті Юліуша Баліцького і Станіслава Майковського, авторів підручника «Віки говорять»,

з вдячністю за введення у світ, який житиме в нашій уяві.

Наталія Роллечек

 

За прихильну поміч складаю подяку:

проф. Лідії Винничук,

д-ру Марті Пйонтковській

та д-ру Адамові Лукашевичу

Авторка

 

 

Вище слави усіх міст, покликаних до життя Великим Македонцем, сяє хвала Александрії при Єгипті і вона єдина під римським пануванням носить горде грецьке ім’я  Λαμπρά και Λαμπρότατε[1].

Багатша і розкішніша від Риму Августа, зеленіюча садами, виблискуюча шліфованим мармуром будівель, оздоблена статуями, мозаїками та барельєфами, — вона стала вічним пам’ятником володареві, який завоював світ і помер після десяти днів малярійної гарячки, на тридцять третьому році життя, переможений комаром, але безсмертний завдяки славі своїх діянь.

Македонський архітектор Дейнократ[2], що прийшов на королівську аудієнцію а Геракловому одязі — в левиній шкурі на голих плечах, з довбнею в руках, — дав місту прозору, істинно грецьку симетрію, прокладаючи мережу вулиць, агору, палестру, гімназіон, стадіон, гіпподром; споруджуючи колонади і портики.

А славі Дейнократа рівна слава Сострата Кнідського, творця маяка на острові Фарос. Палаючи на вершині вогнем, блиск якого помножують металеві дзеркала, з-під куполу неба шле він моряками світляні сигнали, повні розради: «Швидше ворушіть веслами! Порт близько! За свої оболи дістанете вино і зручні лежанки у господах, музику цитристок і спів! А якщо ти, мореплавче, повертаєшся з далеких сторін не менш убогий, аніж рушав на море, то нехай це тебе не гнобить! Александрія привітно тебе пригорне: обдарує найчистішою водою з фонтанів, пригостить безплатним нічлігом на мармуровій лаві, розвеселить жартом у винарні, запросить у тінь вічнозелених парків, і — приголомшений, здивований, — ти збагнеш, як щедро тебе прийняли.

Ти став часткою «Ясного і Найяснішого з Міст»!

 


[1] Ясна і Найясніша (давногр.). Порівняйте з постійним епітетом Венеції — «сереніссіма».

[2] Згідно з іншими версіями, Дейнократ (Дінократ) походив з острова Родос.

 

I

 

Тихе, богиня Приречення, Пані вельми потужна в Александрії, розпочала цю історію з дому набатейського візничого, Йорима…

Був у його житті такий щасливий час, коли він мав власний дім, стайню з парою мулів, знаряддя, працю у караванній службі в місті Петра та найцінніше своє добро — сина від покійної дружини, Ламеха.

Але заможне життя тривало недовго. Тихе бачить азартного гравця, як він разом з іншими візничими розважається грою в кості; усі п’яні, гра в розпалі, але Йоримові не щастить; програв останні гроші, руки тремтять, очі зайшли червоною імлою, сам не пам’ятає, що поставив на останній кидок. Програв і вже знає — товариші по грі йому сказали, — втратив дім зі всім, що в ньому. Йде в куток кімнати до глечика з вином, п’є просто з посудини, повертається до гравців, потрясаючи костями в долоні: має ще мулів!

Кинув…

Малий Ламех зі страхом дивиться на безтямного батька. Візничі, проклинаючи, відтягають Йорима від столу. «Ти програв! Вже нічого свого не маєш! Одчепися, жебраку!»

Йорим поставив те, у що був одягнений.

Обдертий з одягу, лише в перепасці на стегнах, упертий, як мул, затискаючи кулаки, у відповідь на лайку, реве: — Я ще відіграюся! На Тихе! Ставлю свого сина, Ламеха!

Копняками викинутий за поріг, прокидається вранці на землі, піднімає голову і через мить пригадує, — втратив усе… Щасливець, який виграв Ламеха, від’їхав уночі, забравши дитину, щоб Йорим не пробував відібрати синочка. Але Йорим не пробував нічого. Знає, що він наймерзенніший з людей і нічого не значить для свого Бога. Залишається йому тільки мовчати, так, наче, разом із сином, відібрало йому мову.

Тихе забуває про Йорима. Колишній візничий, шанований власник пари мулів, стає останнім наймитом, спить у кутку стайні, світить голим тілом з-під старого лахміття, харчується разом із худобою, працює погоничем в’ючних тварин у караванній службі на торговому шляху, що веде від знаменитого Гадрамауту в Щасливій Аравії аж до славного торгового міста Петра у пустинній Набатеї.

Ті самі зорі кружляють у небі, а от на землі нові люди постають і сходять до Краю Забуття.

Проминає зірка великого Помпея і проминає зірка неперевершеного Цезаря. Проминають зорі незрівнянного Антонія і незабутньої Клеопатри VII...

Настає зірка рятівника, батька Вітчизни, Імператора Цезаря Августа, сина Божественного, але це анітрішки не змінює долі погонича, що вічно бачить перед собою зад мула чи осла, нав’юченого вантажем.

Але одного дня Тихе, богиня Приречення, нагадає про Йорима і зробить так, що його ім’я стане відомим усій набатейській поліції, а також кільком визначним людям у самій Александрії.

Під час піщаної бурі Йорим разом із ослом, що тягнув міх живиці з Гадрамауту, відбилися від каравану. Йорим повів осла висохлим руслом ріки, утверджуючись у намірі збити погоню зі сліду і втекти за всяку ціну.

Побачивши слід людини з набатейської сторожі, що переслідувала втікача, сховав осла у скельній печері, а сам причаївся за обривом.

Побачив, як стражник сидить на землі, ззуваючи з ноги лідійський шнурований чобіт. Похилена гола шия була метою такою виразною, як щит, легкою для того, хто з дитинства вправлявся в мистецтві влучання стилетом у визначену ціль.

Забравши коня, запас води та харчів, вирушив у дальшу дорогу.

Третього дня мандрівки наткнувся на кінський череп, об’їдений грифами, і на пошарпані рештки одягу набатейського поліцейського. Сліди леопарда на піску розповідали про запеклий поєдинок, програний людиною. Обидва розвідники загинули, отож Йорим міг не боятися погоні. Однак легше йому не стало, — ще більше, ніж набатейців, боявся очей демонів, які переслідували втікача. За роки мандрів на шляху не раз бачив кості їхніх жертв. Демони, напившись набатейської крові, йтимуть за ним, чигаючи хвилі, коли він, осліплий від спраги, спіткнувшись, упаде долілиць на пісок… В останню мить почує їхнє хихотіння. Гострий дзьоб добереться до його черепа, гострі кігті — до голої шиї… Потім приповзуть пустельні лисиці та шакали і не погордують рештками того, що зоставлять демони. Не мав навіть амулету, яким міг би відвернути зло. Єдине, що міг протиставити переслідувачам, — впертість та зринаюче з дна пам’яті обличчя синочка Ламеха… А ще мав досвід. Протягом свого життя стільки раз міряв караванний шлях, що в його свідомості закарбувався вигляд барханів, печер, долин і вершин… Знав розміщення сторожових твердинь, знав, як їх оминути, де зійти у сухе русло, а де звідти втекти, де провести холодні ночі, як розвести вогонь, щоб дим його не зрадив..

Коли захворів і морозило його так, що аж дрижав, доволікшись до печери, розпалив багаття. Не мав терня, тож кидав до вогню грудки живиці та з цікавістю дивився, як вони, із сичанням та приском, перетворюються на чорні лискучі краплі… Схожий на імлисте місячне сяйво зеленкавий дим, ціною у багато зливків срібла, оснував лежачого на землі погонича, наче він, у своєму нужденному одязі, був богом Амоном із Фів, Юпітером Капітолійським, Мардуком Вавілонським чи Мелькартом у Тирі або Сідоні…

Чим далі, тим густіший дим оповивав скуленого, обдаровуючи приємними мареннями. Що він бачив? Себе, несеного у гебановій лектиці? Йорима, одягненого у бісус, під шовковим парасолем? Йому було тепло, блаженно, затишно і, мабуть, так і помер би від виснаження, якби його, непритомно-п’яного від кадила, не знайшла кочова банда, що, зачувши дим, вторглася до печери. Кочовики привели Йорима до свідомості та допомогли йому відновити сили, подумавши, що він міг би бути для них корисним… Обманув розрахунок своїх рятівників, при першій же нагоді з допомогою стилету звільнившись від свого вартового, забравши коня і наполовину легший міх.

Йому вдалося збити зі сліду погоню розлючених розбійників, можливо, зробили це самі демони, роззброєні запеклістю Йорима?

Безперечно, то вони спричинили раптову смерть провідника малого каравану сирійського купця, що з ним Йорим зіткнувся біля колодязя і який надміру цікавився, звідки й куди Йорим везе свій напханий міх.

Вранці його знайшли з роздутою шиєю та синім обличчям. Демони, наситившись, пішли деінде, а на бравого Йорима прихильно глянула Тихе.

Це з її підказки сирійський купець прийняв Йорима на місце задушеного провідника і, остерігаючись питань про вміст міха, довірив йому кермувати караваном.

Оминаючи сторожові твердині, відкуповуючись від влізливих митників і жадібних збирачів податків, вони дісталися Александрії. Купець розплатився з Йоримом, лише трішки його ошукавши, і щез із очей.

Нещасний гравець, батько проданої дитини, невтомний мандрівник, той, що здолав піски пустелі, після багатьох морозних ночей та страшної самотності незліченних днів, раптом опинився посеред найгамірнішого з міст.

Всі довкола Йорима розмовляли виключно про інтереси. Всі зі всіма торгували. Трохи з цим освоївшись, Йорим почав розважати, чи й він би зміг.

А якби за продану живицю відшукати й викупити Ламеха?

Ця думка, з бігом днів усе пекучіша, опанувала ним до тої міри, коли обережність відкидають на користь дії. У винарні познайомився з фінікійським шахраєм Гімільконом, зізнався, що має дорогоцінну здобич, умовився щодо способу доставки йому живиці і щодо ціни.

Наступного дня пішов із товаром до порту, де біля гептастадіону, що поділяв затоку на дві пристані, одразу ж біля входу мусив чекати Гімількон із золотом, яким заплатить за живицю… Чи то з волі оманливої Тихе, чи, швидше, Парок, що прядуть нитку людського життя, прибувши на місце, Йорим зіткнувся з молодим набатейським офіцером, очі якого видалися йому схожими на очі Ламеха.

А якщо навіть зовсім не були схожими, Йорим так багато у той день думав про сина і так дуже прагнув його виду, що міг побачити Ламехові очі навіть на чужому гордовитому обличчі.

Від зворушення йому перехопило раптом подих і він, відділений гурмою перехожих від Гімількона, що стирчав неподалік у юрбі, почув, як змагає його слабість.

А тоді з натовпу вислизнув юнак у круглому капелюшку на голові, накритий широким, але коротким, по коліна, плащем, і вказав офіцерові старечу спину, згорблену під тягарем міха: — Ось він! Бий!

Це відбувалося на самій набережній, над водами пристані.

 


                                       

                                         При цитуванні і використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.